- Мене турбує те, - вела вона далі, - що ми прямуємо на Тихо, аби утнути щось дуже необачне.
- Наомі, тебе там не було, ти не бачила…
- Я бачила, Джиме, через камеру на скафандрі Амоса. Я знаю що то було. Я знаю, наскільки воно тебе лякає. Мене це перелякало до гикавки теж.
- Ні, - відповів чоловік, здивувавшись люті в своєму голосі, - ні ти не можеш знати. Ти не була на Еросі, коли вони вирвалося, ти ніколи…
- Агов, я була там. Можливо у не найжахливішій ситуації. Не так як ти, - все ще спокійним голосом відповіла Нагата, - Але я допомагали переносити те, що лишилось від тебе та Міллера у медвідсік. І я спостерігала, як ти намагався там померти. Ми не можемо просто звинуватити Фреда в …
- Прямо зараз. От прямо зараз Ґанімед може змінюватися.
- Ні…
- Так. Так, він може. Ми можливо лишаємо за собою декілька мільйонів мертвих людей, які про це ще не знають. Меліса і Сантічай? Пам’ятаєш їх? А тепер уяви що їх розібрано на такі шматки, які наразі потрібні протомолекулі. Подумай про них як про частини. Бо якщо ця зараза шириться Ґанімедом, то це те чим вони є.
- Джиме, - мовила жінка, тепер вже з тривогою у голосі, - це якраз те, про що я кажу. Сила твоїх почуттів не є доказом. Ти близький до того, аби звинуватити у вбивстві жителів цілого супутнику людину, яка останній рік є твоїм другом і патроном. Ми знаємо що це не Фред. І ти йому винен зовсім не це.
Голден відштовхнувшись сів, частина його бажала фізично дистанціюватися від Нагати, інша частина була злою через те, що вона не достатньо симпатизувала.
- Я останню віддав Фредові. Я віддав йому і він переді мною присягнувся що ніколи не використає її. Але це не те що я побачив там, унизу. Ти називаєш Фреда моїм другом, але він завжди ставить свої задачі на перше місце. Навіть допомога нам є ще одним ходом у політичній грі.
- Досліди з викраденими дітьми? – запитала Наомі, - Ризикувати загибеллю цілого супутника, одного з найважливіших серед зовнішніх планет? Чи є в цьому для тебе сенс? Чи схоже це на Фреда Джонсона?
- Ґанімед потрібен АЗП навіть більше аніж внутрішнім планетам, - відповів Голден, нарешті прийнявши свій страх з тих пір, як вони побачили чорні нитки, - а вони його не віддадуть.
- Зупинись.
- Можливо він намагався їх відлякати, або обміняв на супутник. Як мінімум це пояснює жвавий рух флоту внутрішняків, який ми помітили.
- Ні. Зупинись, - знову повторила вона, - я не бажаю сидіти тут і слухати, як ти вмовляєш сам себе.
Джим почав щось говорити, але жінка сіла до нього обличчям і ніжно затулила його рот рукою.
- Мені не подобається цей новий Джим Голден, на якого ти обернувся. Хлопець, який радше дістане зброю аніж говоритиме? Я розумію, що бути АЗПшним вибивайлом то гівняне заняття, і я знаю що ми таки зробили багато гнилих справ в ім’я захисту Поясу. Але це все ще ти. Я можу бачити тебе, прихованого, який чекає слушний час аби повернутися.
- Наомі, - сказав він відштовхуючи її руку від свого обличчя.
- Той хлопець, що не може дочекатися аби не влаштувати стрілянину на вулицях Тихо? Це взагалі не Джим Голден. Я цю людину не впізнаю, - вона насупилась. – Ні. Не так. Я його впізнаю. Але його звати Міллер.
Наймоторошнішим для Джима було те, що вона була дуже спокійною. Вона не піднімала голосу, голос ніколи не звучав зі злістю. Натомість просто покірний смуток, безкінечно гірший.
- Якщо це все ж ти сам, то варто лишити мене десь. Я більше не можу бути з тобою, - сказала вона. - Я пас.
Розділ двадцять третій: Авасарала.
Авасарала стояла біля вікна, вдивляючись в ранкову імлу. В далечині злітало транспортне судно. Воно піднялося на султані вихлопу, що був схожий на колонну яскравої, білої хмари і потім зник. Її руки боліли. Жінка знала, що якісь з фотонів, які потрапляють на сітківки її очей походять з вибухів за декілька світлових хвилин звідси. Станція Ґанімед, колись найбезпечніше місце без атмосфери перетворилося на зону бойових дій а тепер на пустку. Вона так само не могла вирізнити світло від тих смертей як окрему молекулу солі з океану, але розуміння того що воно там є каменем лежало на її серці.
- Я можу зробити запит на підтвердження, - озвався Сорен, - Нґуєн закінчить рапорт через вісімнадцять годин. Коли ми його матимемо..
- Ми знаємо що він напише, - відрубала жінка, - я прямо зараз можу тобі це озвучити. Марсіянські сили зайняли загрозливу позицію, і він був змушений агресивно відповісти. Ля, ля, єбуче, ля. Де він кораблі узяв?
- Він адмірал, - відповів молодик, - вважаю що вони прибули разом з ним.
Крісьєн обернулася. Хлопець виглядав стомленим. Він на ногах з самого рання. Всі вони на ногах. В його очах порепались судинки, шкіра бліда і холодна.