Поранений дракон бився всім тілом, намагаючись стати на лапи. Кво спрямував свого ауґа до нього, щось вигукуючи, але тепер його голос звучав не так відчайдушно і зухвало.
Дракон, крутнувшись, збив Кво з ауґи. Той вдарився об землю, почувся різкий хрускіт зламаних кісток. Двоє воїнів-Лютих кинулися захищати його, але дракон роздер і їх. Залишивши тіла на землі, потвора знову піднялася в повітря над табором, б’ючи величезними крилами, хоча летіла нерівно й невпевнено, з одним засліпленим оком та пошкодженим крилом. Незважаючи на це, вона явно збиралася знову атакувати табір.
Раптом у темному небі стали з’являтися, пронизливо лементуючи, незліченні дрібні фігурки. Сотні диких ска разом з домашніми улюбленцями утауків збуджено заметушилися навколо дракона, переслідуючи його, поки він піднімався все вище й вище.
Під покровом дуба Ксар замахав крилами, ніби хотів долучитися до своїх товаришів-ска, але Пенда тримала його.
— Залишайся! Ти мусиш залишитися зі мною. — Зелений ска, видавши придушений звук, глянув на неї своїми гранчастими очима так, наче вона зрадила його, але жінка все одно не відпускала птаха.
Незліченні птахи-рептилії в небі були схожі на горобців, що діймають велику ворону, проганяючи її. Їхній галас був таким оглушливим, що перекривав навіть шум у таборі.
— Дракон летить геть! — вигукнув Адан.
Ксар не полишав спроб вирватися, але Пенда міцно тримала його, відчайдушно намагаючись не втратити свого улюбленця.
Поранений дракон, похитуючись, летів у ніч, а ска, без перестанку дзьобаючи його і нападаючи, клубочилися навколо. Незабаром усі вони стали лише силуетами на тлі зоряного світла. Адан дивився в небо, і йому здавалося, ніби ска кружляють все ближче й ближче до дракона, майже зливаючись з ним, як бджоли, що утворюють рій, аж поки величезна рептилія не поглинула їх, проте він не був впевнений, що справді побачив це у темряві та ще й на такій відстані.
Нарешті дракон, віддаляючись від табору утауків, зник удалині.
Адан встиг лише на мить відчути полегшення, як раптом Пенда пронизливо закричала від болю, і він зрозумів, що настав час народитися дитині.
92
Божок гавані захищав набережну, кораблі та моряків, рибні ринки, причали та все, що стосувалося гавані. Колись, піднімаючись по санах священства, Кловус служив з божком гавані, до того ж він узяв цього божка із собою, коли відправився у плавання, щоб знищити рибальське містечко Міррабай.
Тепер, коли ур-жрець Ксіон прикликав божка гавані, Кловус відчув спалах надії. Може, інша сутність виявиться достатньо сильною, щоб зупинити дикий хаос, влаштований серепольським божком.
А може, й ні.
У гавані наростав безлад. Моряки та солдати не могли врятуватися з військових кораблів, пришвартованих до причалів, хіба що стрибнути за борт. Коли серепольський божок направився до ринків та сараїв з човнами, розташованих уздовж берега, всі, хто був на набережній, кинулися врозтіч. Знайшовши ще трьох варварів, які намагалися втекти, він схопив їх довгим водянистим щупальцем і, розтрощивши, кинув їхні переламані тіла у вируючий вихор сили божка гавані, що піднімався йому назустріч.
Два божества, роз’ятрюючись, здіймалися все вище. Посилений щойно принесеними йому жертвами, божок храму Маґніфіка височів над своїм суперником. Ур-жрець Ксіон стояв поруч, навколо нього носилися уламки, а сам він здавався просто крихітною фігуркою. Божки застигли один проти одного, а навколо них завивав ураганний вітер і спалахували блискавки.
Ксіон спробував спрямувати своє божество на приборкання оскаженілого божка. Кловус біг до ур-жерця, протягуючи вперед руки, намагаючись вгамувати свого власного божка. Дві сили з гуркотом, схожим на удар грому, врізалися одна в одну, і ударна хвиля від їх зіткнення покотилася навсібіч.
Верховний жрець відчайдушно намагався вхопити божка своїми думками.
— Повертайся, бодай тобі!
Але божок його не слухав.
Вибравшись із шинку, моряки з екіпажу «Ґліссанда» кинулися вулицями до причалів якраз тоді, коли божки, зіткнувшись, рознесли вщент частину портових споруд.
Більшість людей розбіглися, хоча деякі, присівши в дверях або скупчившись біля високих вікон, спостерігали здалеку за грандіозною битвою. Проте ніхто не спробував зупинити утауків, які втекли з-під варти. На палуби готових до відплиття військових кораблів, пришвартованих уздовж довгих причалів, висипали моряки і, прикриваючи очі від сонця, вдивлялися в побоїще на набережній. Будь-якої миті божки у вирі бою могли гримнутися у воду, перекинувши чимало кораблів, що стояли в гавані.
— Хутчіш! — прошипів Мак Дур, і утауки помчали до дальнього пірсу, де був пришвартований «Ґліссанд». З бортів сусідніх суден моряки щось кричали їм услід, але то були швидше застереження, ніж прокляття. Мак Дур не звертав на них уваги. Його команда вже заскакувала на борт корабля, і моряки, що добігли першими, кинулися натягувати канати, поки їхні товариші видиралися на палубу.
Відв’язавши канати від причалів, моряки відштовхнули «Ґліссанд» жердинами, і, коли він трохи віддалився від берега, шестеро чоловіків взялися за довгі маневрові весла і почали відводити граціозний корабель від пристані у бік відкритого моря. Двоє моряків видерлися на щоглу і розпустили вітрила.
— Треба швидше ловити вітер, капітане!
Тим часом на березі два божки рвали один одного, навколо клубочився дим, вирував вітер, спалахували блискавки. Мак Дур застиг, з трепетом дивлячись на них, а потім повернувся до нагальних справ. Це був їхній єдиний шанс.
Зіткнувшись, немов дві чорні хмари, божки роздирали один одного, борючись за панування. З них виривалися потужні електричні розряди й спалахи первісного полум’я, і кожен удар пронизував Кловуса так, ніби влучав у його власне тіло. Він відчував і божка гавані, і своє власне божество, і його самого наче розривало на частини.
Божки сунули вперед і назад, вибухаючи, пульсуючи. Зціпившись, вони врізалися в сарай з човнами, перекинувши і розтрощивши їх. Кловус зіщулився і пригнувся, коли в нього полетіли гострі друзки.
Ур-жрець Ксіон кричав і плакав, здіймаючи догори руки. Божок гавані продовжував битися, але серепольський божок був сильнішим. Навіть коли Кловус зробив чергову спробу підкорити своє божество, воно, ніби не помічаючи його зусиль, вирвало у свого супротивника одне зі щупальців, схожих на грозову хмару. І коли цей безтілесний шматок, відірваний від основного тіла, розвіявся, божок гавані зменшився.
Захищаючись, менший божок видовжився, і його осердя перетворилося на сотні волаючих, розгніваних облич із роззявленими ротами, що кидалися на божка Маґніфіки. Той відповів ще більш виразними образами, символами дикого гніву — вовками, ведмедями, драконами.
Тоді божок гавані перетворився на розмаїту мішанину акул, величезних щупальців кальмарів, гігантських китів, однак серепольський божок ставав дедалі сильнішим, живлячись страхом і шкодою, яку він уже заподіяв.
Кловус відчував, як обидва божки борються всередині нього... і він вловив ту саму мить, коли божок гавані усвідомив, що його переможено. Серепольський божок поглинав свого супротивника, роївся навколо нього, давив його, рвав, пожирав. Ур-жрець Ксіон бився з усіх сил, але Кловус бачив, як на його довгастому обличчі проступає відчай.
Божок Маґніфіки, навалившись, роздушив і поглинув останні залишки іншої істоти, ввібравши її сутність у себе. Кловус відчув, як помер божок гавані, а переможець увійшов у такий шалений раж, як ніколи досі.
Перед храмом гавані ур-жрець Ксіон впав, заціпенівши, просто посеред вулиці. Ця битва висмоктала всю його душу.
Моряки-утауки, поспішаючи, рухалися набагато швидше, ніжу звичайних обставинах. Чоловіки так налягли на весла, що їм здалося, наче їхні серця й м’язи зараз луснуть, і за лічені хвилини «Ґліссанд», проминувши останні пристані, взяв курс до виходу з гавані.
Коли вони пропливали повз інші кораблі, Мак Дур почув, як навздогін їм кричать ішаранські моряки, які лише зараз зрозуміли, що корабель утауків тікає. Він стиснув кулак і підняв погляд на коло, намальоване на вітрилі. Зараз їм для порятунку більше, ніж будь-коли була потрібна утаукська удача.