Ґлік намацала комірець на маленькій шиї ска.
— Що ти бачила, Арі? Яке послання ти мені принесла? — Дівчина потерла пальцем діамант «сльоза матері».
Активувавшись, діамант виплеснув у повітря сяюче зображення, і Ґлік ледве стрималася, щоб не ахнути. Пенда! Вона виглядала красивою — довге темне волосся, великі карі очі, — проте на її обличчі проступало занепокоєння. Ґлік так давно не бачила свою названу сестру...
— Ґлік, моя люба сестро, ми знаємо, де ти. Ми знаємо про віроломство піщаних Лютих. Будь ласка, не втрачай надії! Адан Старфолл і я прийдемо за тобою. Ми намагаємося знайти спосіб це зробити.
На зображенні з’явилося ще одне обличчя — Гейл Орр.
— А утауки допоможуть.
— Ми прийдемо за тобою, — повторила Пенда і намалювала коло довкруж серця.
Ґлік, охоплена тугою, простягнула руку, і її пальці пройшли крізь зображення. Коли повідомлення закінчилося, її серце закалатало ще сильніше.
— Початок не є кінцем, — промовила вона.
Арі тихенько затріскотіла, і Ґлік, підвівши очі, побачила велику темну постать. Це була Чет, яка, тихо підкравшись до них у темряві, теж почула послання королеви Пенди.
— Отже, вони знають про табір. Але чи допоможе це нам?
— Вона королева, — відказала Ґлік. — Пенда допоможе всім, чим зможе.
Чет стиснула кулак і поглянула вдалечінь, за межі табору.
— Тоді ми теж маємо бути готові боротися.
Раптом ска, стривожено клацаючи, відстрибнула назад. Чет крутнулася і зайняла бойову стійку. До них наближалися троє бійців Лютих, які помітили синю ска. Один витягнув спіральний спис, інші схопилися за луки.
— Маленький дракон! Шпигун.
Арі затріпотіла крилами, а Ґлік змахнула рукою, щоб підкинути пташку в повітря. Засвистівши, ска злетіла вгору, намагаючись втекти, але воїни Люті вже накладали стріли і натягували тятиви луків.
Від страху Ґлік закричала, і її раптовий крик змусив сіпнутися Лютих, їхні стріли не влучили в ціль. Арі, ухиляючись, металася в різні боки, розмахуючи з усіх сил маленькими крильцями, щоб набрати висоту. Третій воїн метнув спис, який зачепив пір’я на хвості ска.
— Не чіпайте її! — Ґлік відчувала жах ска через їхній сердечний зв’язок. Вона кинулася на найближчого охоронця, але той відштовхнув її. Кинутий спис брязнув об каміння на дальньому краю табору.
Люті випустили ще один залп стріл.
— Вбити його!
Арі пронизливо скрикнула, перевернувшись у повітрі, але їй вдалося продовжити політ. Вона пірнула вниз, а потім пологою дугою піднялася вгору, набираючи висоту.
Ґлік зраділа, коли Арі відлетіла так далеко, що стріли Лютих вже не змогли б її дістати.
Воїни сердито зиркнули на неї.
— Паскуди, — пробурмотів один. — Маленькі дракони. — Вони пішли геть.
Серце Ґлік гупало в грудях, і вона знову й знову малювала коло, намагаючись заспокоїтися.
Занепокоєна Чет, нахилившись, підняла щось із кам’янистої землі. Вона повернулася до Ґлік, протягуючи довге бліде перо, яке вирвав спис Лютого.
— Збережи це, і Арі завжди буде з тобою.
Ґлік притиснула перо до серця, а тоді сховала його у складках своєї вільної туніки, де Люті не зможуть його знайти.
— Арі завжди зі мною.
96
Король Колланан та його військо щодуху мчали на порятунок стародавнього міста Лютих, яке опинилося в облозі. Вдалині, над підпаленими будинками в Янтоні, здіймалася помаранчева заграва.
— Вперед, — вигукнув Колланан, коли перед ними завиднілися обнесені мурами руїни. Шум бою попереду ставав дедалі гучнішим. — Вперед! Ми мусимо їх врятувати.
Вершники Нортерри ринули туди, де біля головної брами скупчилися війська Кейда. Колл видав гучний грізний рев, солдати підхопили його, і загрозливе ревіння, посилене сотнями голосів, громом покотилося над полем битви.
— Кров предків, вони знатимуть, що ми наближаємося, і це їх налякає.
Шторм нісся вперед, а Колл, нахилившись, вихопив прив’язаний до сідла бойовий молот і високо здійняв над головою.
Ласіс, не збавляючи швидкості, затиснув свій реймер на звичному місці і пустив кров, щоб запалити вогняний меч. Він підняв палаючу руку, немов маяк, щоб вести за собою армію Нортерри. Коли прибула підмога, перед брамою все ще тривала запекла битва. На темному полі бою палахкотіли ще два реймери. Один; мабуть, належав Елліель, а інший?
Кіннота Колланана вдарила армію Кейда в незахищений фланг. Війська Співдружності розверталися, щоб відбити несподіваний напад, але вершники Нортерри увірвалися в саму гущу битви, зминаючи і розсіюючи піхоту Кейда. Загарбники розмахували прапором із символом відкритої руки, наче це могло їх захистити, але Колланан вважав себе передусім нортерранцем — особливо тепер, коли конаґ виступив проти них. Він відчув біль глибоко в серці, коли поцілив молотом у шолом кремезного розлюченого солдата, який опинився прямо перед Штормом. Вони не мали бути ворогами!
Серед загарбників залунали стогони відчаю і крики невіри. Коли вони долетіли до Колла, він не одразу збагнув, що вони значать.
— Лорд Кейд мертвий. Кейда вбили!
Колланан волів би сам стратити цього зрадника. Його армія, продовжуючи атаку, вбила клин в ряди каральних сил. Кілька кавалеристів Кейда, згуртувавшись, спробували дати відсіч, але король налетів на них і, змахнувши молотом, розтрощив груди одного із супротивників.
— Здавайтеся! — закричав він. — Ваш лорд мертвий!
Невдовзі стало очевидно, що загони Колланана беруть верх над загарбниками, армія Кейда вже не могла тримати стрій, а коли його солдати дізналися про загибель свого лорда, вони кинулися врозтіч. Вершники Нортерри громили переможеного ворога, який намагався врятуватися безладною втечею. Побачивши, що їхня армія розбита, багато солдатів Кейда стали кидати мечі і здаватися в полон. Кіннотники Колланана заходилися переслідувати поодинокі групи втікачів по довколишніх полях. Навіть якщо комусь з них і вдасться врятуватися, їм знадобиться чимало часу, щоб повернутися до Остерри.
Битва затихала, бійці збиралися в загони, а Колланан поскакав до двох палаючих реймерів, які належали Хоробрим. Не встиг він дістатися до них, як вогняні мечі згасли, один за одним.
Крики нагорі нарешті припинилися, але Шадрі залишилася під землею. Ще недавно катакомби під воронкою здавалися зловісними і страхітливими, але тепер вони оберігали її. Дівчина задула свічку й заплющила очі — безглуздий вчинок у темряві — і притиснулася до стіни, прислухаючись до великої істоти, що бродила неподалік. Можливо, Шадрі доведеться відступити вглиб тунелів, хоча вона й не знала, куди саме. Та зараз дівчина була надто налякана, щоб навіть поворухнутися.
Схоже, чудовисько назовні збиралося вбити розбійників, і цьому Шадрі була дуже рада. Від них не було чутно ані звуку.
Незабаром тиша перетворилася на глибоку глуху беззвучність, хоча до Шадрі долинав шум битви, яка все ще тривала десь вдалині. Вона сподівалася, що Елліель в безпеці, і їй хотілося дізнатися, що сталося з Тоном... А що, як його теж вбито?
Через одну довгу мить мотузка, що звисала у провалля, смикнулася, рвонулася, а потім хтось потягнув її нагору. Зойкнувши, Шадрі схопила кінець, і мотузка туго натягнулася в її руці. Вона почула стукіт камінців, звуки кроків по крутому схилу, і знайомий голос покликав її:
— Ти там, учена дівчино?
Шадрі, не тямлячи себе від радості, загукала:
— Я тут! Там, там чудовисько... Я думаю, це дракон.
— Я в безпеці, — мовив Тон, і Шадрі зрозуміла, що він не відповів на її слова. — Бій майже закінчився.
Вона знайшла міцну опору під ногами і, натягнувши мотузку, полізла вгору.
Тон спускався їй назустріч, тримаючись за мотузку.
— Думаю, ми перемогли.