Більшість своїх знань королевич почерпнув з книг і отримав від учителів, бо він майже ніде не бував у Співдружності, мало що бачив на власні очі. Тож Уто був приємно здивований ідеєю юнака.
— Я теж повинен оглянути табір для полонених лорда Кейда, мій конаґу. Це буде довга подорож, вона триватиме багато днів. Ми, звичайно ж, намагатимемося знаходити корчми чи заїзди на нашому шляху, але й треба бути готовим ночувати просто неба.
— Я вивчив маршрут. — Забувши про вечерю, Мандан підійшов до великих детальних мап на стіні. — В Осгеррі є місця, які я хочу побачити, і є лорди-васали, з якими я хочу зустрітися по дорозі. — Його погляд став холодним, як сталь, а в його душі тривога змінилася на непохитну жагу помсти. — Я хочу взяти свого батька із собою.
Уто здригнувся, вражений.
— Що ви маєте на увазі?
— Тіло конаґа Конндура було розтяте на шматки, ми їх зберегли. Вся Співдружність повинна зрозуміти, якими варварами є наші вороги. Що може бути кращим свідченням цього, ніж розіслані по всіх трьох королівствах процесії з останками конаґа. Так люди зможуть побачити докази того, що ішаранці вчинили з нашим улюбленим правителем.
Уто точно пам’ятав, що було вчинено з тілом Конндура. Власне, саме він влаштував ту сцену, щоб викликати якнайбільше жаху. Він відрубав руки конаґа, виколов йому очі, вирізав серце і вклав його чоловікові поміж ніг. Уто розбризкав кров по стінах покоїв, залишаючи сліди страшної бійні, хоча у своїй єдиній іскрі милосердя він принаймні спочатку вбив Конндура.
Уто повільно кивнув, зрозумівши, що така процесія збурюватиме лють у кожного мешканця Співдружності.
— Це хороший план, Мандане.
Молодий конаґ засяяв, почувши похвалу з уст свого наставника.
— Ми візьмемо з собою серце мого батька, а решту частин тіла розішлемо по інших округах.
Минуло три дні, і процесія з фургонами, наметами, зручними похідними ліжками вирушила в путь. Колону очолювали прапороносці, позаду них рухався супровід, Уто їхав поряд з Манданом Повелителем кольорів. Чорний одяг Хороброго сильно контрастував із барвистою накидкою, курткою та рейтузами молодого конаґа. За ними ступав абсолютно білий кінь, ідеально доглянутий, вкритий попоною у кольорах Конндура Хороброго. До сідла була приторочена позолочена скриня, вмістилище якої служило зловісним нагадуванням для всіх стрічних.
Люди виходили вітати конаґа щоразу, коли процесія в’їжджала в чергове місто, але з поширенням звісток про жахливий вміст скрині натовпи ставали все похмурішими. Люди пошепки з повагою переповідали легенди про подвиги Конндура, як він разом з братом тридцять років тому вів армії Співдружності на Ішару.
На другий день процесія прибула до володінь лорда Ґорана, який вийшов привітати їх зі свитою з особистої охорони. Ґоран підготував вишукані покої для конаґа у своєму маєтку над річкою, і Уто не сумнівався, що Горан, який був людиною недалекою, вважатиме, що ця зустріч надасть йому значної ваги.
Вдивляючись у натовп, Хоробрий помітив, що деякі люди були в темному занедбаному одязі і виглядали пригніченими. Багато біженців зі спустошеного шахтарського містечка Скрабблтон перебралися сюди після виверження вулкана Вада, і їм ще не вдалося заново облаштувати своє життя.
Лорд Ґоран мав високе чоло, дещо роздвоєне підборіддя й потемнілі губи, що надавало йому похмурого вигляду. Стоячи перед процесією, Ґоран звернув увагу на позолочену скриню на сідлі білого коня. Він щосили намагався зберегти вираз поваги.
Зістрибнувши з коня, Мандан підійшов до маленької скрині.
— Ви хочете побачити серце мого батька. — Він погладив коня по гриві. — Я покажу вам, що зробили ішаранці.
Ґоран нахилився ближче, а молодий конаґ тим часом розстебнув металевий замок і підняв кришку, показуючи невелику грудку, загорнуту в блакитний оксамит. Мандан заговорив хрипким голосом:
— Вони вирізали серце з грудей мого батька. Вони роздерли ребра і голими руками вирвали йому серце. А потім, поки воно ще кровоточило, запхали його йому поміж ніг.
Обличчя Ґорана стало білим, мов полотно.
— Я... Мені дуже шкода, Володарю.
Уто спостерігав, задоволений виступом Мандана. Це він навчав молодого чоловіка, показуючи, як додати пристрасті до промови. Конаґ підвищив голос, звертаючись до всіх присутніх, а не лише до зблідлого лорда. Описуючи події на острові Фулкор, королевич знову переживав свої нічні жахіття, але тепер він нагнав їх і на слухачів.
За тижні, що минули з тієї страшної ночі, Уто побачив, як юнак справді змінився. Коли Мандан був королевичем, він був сором’язливим і слабким, часто нудився і нехтував своїми обов’язками, але тепер помста зробила його сильним.
Один з присутніх чоловіків, з міцними руками та широкими плечима, скрикнув у відчаї:
— Спочатку знищено Скрабблтон, а тепер ця страшна новина! Світ сповнений зла і болю. Що ж нам робити?
Поки Мандан, не маючи досвіду, підшукував слова, Уто втрутився, промовивши різким голосом.
— Ви можете допомогти. Ви можете стати кимось більшим, аніж просто біженцями. Скоро війна, і ми скликаємо армію. — Він побачив, що той чоловік явно був сильним. — Той, хто все своє життя трощив камінь, може стати великим воїном. Ми навчимо тебе бути воїном. — Він підвищив голос, звертаючись до натовпу. — Ми приймемо всіх, хто бажає стати частиною армії Співдружності.
Стоячи біля розчиненої скриньки, Мандан глянув на солдат, які супроводжували лорда Ґорана.
— У вас уже є кілька бійців, яких ви нам дасте.
Блідий лорд заперечив.
— Стільки втрат, стільки болю і страждань! Ішаранські тварюки повинні заплатити за свій жахливий злочин, але ми також у небезпеці тут, в Остеррі. — Він кинув погляд на Уто. — Мій конаґу, ви маєте цього могутнього чоловіка поруч, а я втратив свою вірну Хоробру. Клеа була моєю захисницею, але вона самовіддано вирушила з експедицією на острів Фулкор, і так і не повернулася до мене.
— Зараз Клеа має інші обов’язки, — відрізав Уто. — Вона залишається на острові Фулкор і, як нова караульна, командує там військами. Ішаранські тварюки обов’язково повернуться. Вона повинна бути там.
— Але ж вона була на службі в мене! — не вгавав Ґоран. — Що мені робити без захисту? — Поруч із ним його озброєні солдати сіпнулися, ображені такими словами.
Уто не відчував жодного співчуття до цього чоловіка. Хоробрі могли присягати на вірність можновладцю чи якомусь заможному роботодавцеві.
— Вам доведеться змиритися.
Хоча Ґорану й не був потрібен такий захист, він завжди тішився тим, що мав біля себе зобов’язану йому Хоробру. Це додавало йому ваги.
— Мені дуже прикро, що ви принесли таку велику жертву, лорде Ґоране, — сказав Мандан з явним сарказмом. — Не уявляю, який біль ви відчуваєте, Хіба він може зрівнятися з моїм, від того, що я втратив батька, або з тим, що відчуває Співдружність, яка втратила улюбленого правителя?
Він опустив кришку скриньки, в якій лежало серце Конндура, і різко клацнув замком, затримавши долоню на позолоченому дереві, ніби міг відчути, що серце батька б’ється всередині.
11
Святилищє пам’яті у Феллстаффі стало для Шадрі другим домом. Пишаючись своїм новим титулом хранительки самої королеви, молода вчена проводила там багато днів за книгами, розкладеними на довгому столі, читаючи в променях сонця або при свічках. Вона невтомно ставила запитання, бо хотіла знати все. Але сьогодні вона була рада, що їй не доведеться сидіти за вивченням книг на самоті — королева Тафіра запропонувала дівчині супроводжувати її.
Мовчазний і серйозний, як і належить охоронцю королеви, Хоробрий Ласіс у чорному плащі провів жінок вулицями міста до двоповерхового святилища пам’яті. Дорогою Шадрі не вмовкала, потік її думок нагадував своєю хаотичністю політ джмеля.