Елліель не могла зрозуміти, про що говорить учена дівчина. Тон продовжував безпорадно дивитися на свої руки.
Нарешті Шадрі сказала:
— Ми не знаємо, ким є Тон, правда? Його поховали під горами, і ми навіть думали, що його історія схожа на легенди про самого Кура. Який зник, щоб десь сховатися. — Вона важно ковтнула.
Тон, здавалося, боровся з власними думками.
— Я не пам’ятаю.
Шадрі подивилася на Елліель.
— Тон нічого не знає про своє походження. Він був замурований ще за часів воєн Лютих. Ти знайшла його всередині гори Вада. А що, як його якимось чином... заразив дракон?
Елліель стало страшно від того, що збиралася сказати вчена дівчина.
Шадрі часто видавала нестримним потоком запитання, відомості чи будь-які випадкові ідеї, що спадали їй на думку. Однак зараз вона говорила повільно, зважуючи кожне слово, наче боялася озвучити власні здогади.
— Є й інше пояснення, чи не так? Ми знаємо, що ще поховано під горами Хребет дракона. Щось могутнє. — Вона моргнула. Тон дивився на неї, не заперечуючи, не намагаючись її зупинити. Здавалося, він змирився з тим, що її слова можуть виявитися правдою.
— А що, як сам Тон і є Оссус? — сказала нарешті Шадрі.
101
Крижані Люті, якими командувала Кору, здолали хирлявого дракона, але для цього знадобилася уся їхня магія і зброя. Кілька тижнів тому її загін вирушив з холодної півночі, впевнений у своїх силах і сповнений рішучості, готовий зустріти свою долю — Оссуса. Але маленький скалічений дракон ледь не знищив їх. Кору зазнала невдачі. Всі її воїни та маги зазнали невдачі.
Ще один воїн помер на другий день їхнього шляху додому. Він кашляв кров’ю всю дорогу, спльовуючи червоним на біле хутро свого вовкоконя. Усієї їхньої магії та вроджених здібностей до зцілення виявилося недостатньо проти його ран, і зрештою Лютий зісковзнув на замерзлу землю і сконав.
Кору віддала наказ зупинитися. Інші воїни обклали тіло камінням та льодом, а потім маг Ілон викликав пекучий блакитний вогонь, який перетворив тіло на білий попіл. Люті були пригнічені черговою смертю, але Кору не дала цьому настрою зовсім захопити їх. Вони рушили далі.
Як Люті зможуть знищити великого Оссуса, як наказав Кур, якщо обидві раси даремно витрачали свої сили у міжусобній боротьбі? Королева Онн не розуміла, наскільки серйозне випробування стоїть перед ними. Дорогою, поки вцілілі воїни, поранені й втомлені, рухалися на кульгаючих унуках на північ, в Кору розгорався гнів.
— Моя матір дурепа, — промовила вона вголос.
Один з її воїнів торкнувся вкритої кіркою рани на боці і щось пробурмотів з невдоволеним виглядом. Кору не зрозуміла, погодився він з нею чи відчуває себе зобов’язаним захищати честь королеви.
— Тепер ми вже побачили справжніх драконів, — продовжила Кору, — проте моя мати вважає, що з ними доведеться мати справу колись у майбутньому, а поки вона одержима піщаними Лютими. Невже вони наш справжній ворог? — Вона випустила низьке горлове гарчання і відкинула назад своє довге волосся. — Навіть якщо піщані та крижані Люті об’єднають зусилля, чи станемо ми достатньо сильними, щоб вбити Оссуса?
Вовкоконі насилу шкутильгали на закривавлених лапах. Коли на зворотному шляху вони досягли снігів, тварини зарухалися бадьоріше, але їхній запал швидко згас. Вони були виснажені і страждали від болю.
Люті їхали багато днів, рухаючись на північ, туди, де холодне повітря бадьорить і освіжає. Щоки Кору оніміли від уколів крижаних кристаликів, принесених вітром. Коли вона нарешті побачила вдалині крижані вежі, то усвідомила, що цей велетенський палац був лише ще одним символом гордині королеви Онн.
Вона занурила пальці в густе хутро свого унука. Звір дихав так важко, ніби його легені були обпечені. Кору потрібно було поговорити з матір’ю.
Бірч знову сидів біля трону. Весь той час, що він проводив з королевою, йому вдавалося ховати свої справжні наміри. Онн, як завжди, не звертала на нього уваги, але наполягала, щоб хлопчик залишався поруч. Вона кидала на нього погляд, переконувалася, що він тут, що він обожнює її, а потім забувала про нього.
Бірч добре навчився приховувати свої емоції, зберігаючи маску слухняності. У потаємних закутках палацу він дивився на своє відображення у відполірованій кризі, щоб нагадати собі, хто він такий. Він проводив пальцями по своєму скуйовдженому каштановому волоссю, згадуючи, як мати тихенько наспівувала дитячі пісеньки, коли підстригала йому пасма. Тепер його волосся було довгим і кудлатим, і Бірчу це на подобалось. Він знав, що його мати більше ніколи на стригтиме його, ніколи.
У дзеркалі він спостерігав, як гнів і смуток проступають на його обличчі, і він вправлявся у тому, щоб на хмуритися й на опускати куточки губ і щоб його очі не виказували жодних його почуттів. Він не хотів, щоб Онн здогадалася, що він ненавидить її всім своїм єством.
Бірч сидів мовчазний і слухняний на тройному підвищенні. Йому було холодно, бо холодним було повітря, холодною була підлога, холодними були стіни. У цьому палаці було неможливо втекти від холоду. У нього була ковдра, а ще різьблена дерев’яна свинка, яку зробив йому дідусь і яку він добре ховав, як свій оберіг. Бірч був дуже здивований тим, що Онн не забрала у нього цю іграшку.
Мамули подали їжу і вийшли із зали, залишивши його одного з королевою, яка тихо розмірковувала вголос. Бірч слухав, як Онн сама із собою обговорювала майбутні заходи і будувала воєнні плани. Її коханець Іррі відправився вполювати кількох випадкових людей у Нортеррі, проте королева задумала значно масштабніший напад на тих, хто посмів виступити проти неї. Армії крижаних Лютих зруйнують Феллстафф, перетворять замок на груду каміння, знесуть стіни навколо міста. Здавалося, вона не здогадувалась, що Бірч уважно її слухає.
Хлопчик ніколи не зможе Забути, як вона безжалісно вбила стількох ні в чому не винних мамулів, його друзів, коли дала волю своїй люті, дізнавшись про напад на фортецю на озері Бакал. Мамули опікувалися ним, ставилися до нього дуже прихильно. Він почав їх навчати, і багато хто з них тепер мав приховану зброю, хоча мамули не знали, що з нею робити, — або не бажали пробувати. Бірч пригадав, як вони з братом та їхніми друзями гралися, влаштовуючи битви в містечку, і як він слухав розповіді дідуся про ішаранську війну.
До тронної зали з бундючним виглядом увійшов Іррі. Його зачесане назад волосся було зв’язане у нього за плечима. Високо задерши підборіддя, він оголосив:
— Я маю добрі новини, моя королево. — На його обладунках і голих руках виднілися темні сліди засохлої крові.
Онн піднялася зі свого трону, помітивши червоні плями.
— Ти не вважаєш за потрібне вмитися, перш ніж постати перед своєю королевою?
— Я подумав, що запах людської крові може здатися тобі звабним, що він може розпалити в тобі ще більшу хіть.
Онн засміялася.
— Це єдине, про що ти думаєш, Іррі!
Бірч нечутно відступив в глибину помосту, сховавшись там. Йому вдалося прослизнути за крижаний трон.
Іррі, погляд якого був прикутий до королеви, не звертав уваги на хлопчика.
— Я скучив за тобою.
Онн пирхнула.
— Розкажи мені про свою перемогу, і тоді я вирішу, чи дуже я скучила за тобою.
Іррі розправив плечі і почав виголошувати доповідь.
— Ти відправила мене на південь, щоб я знайшов людей і покарав їх.
— Для початку. Ми зробимо набагато більше, але тоді мені не терпілося з чогось почати. — У її голосі пролунали кокетливі нотки. — Покажи мені, чого ти досяг.
Іррі дістав крижану сферу, прозору кулю, яка виблискувала і мерехтіла, наповнена зображеннями. Тримаючи її на долоні, він направив зображення в повітря.
— Ми знайшли групу їхніх солдатів, що стали табором в лісі, і вбили їх усіх. — Повертаючи сферу, він показав убитих людей у блакитних одностроях Співдружності, вкритих кров’ю. — Ми вважаємо, що вони були серед тих солдатів, які напали на нашу фортецю на озері Бакал.
— Добре, — сказала королева Онн. — Тепер я ще більше рада тебе бачити.