Коли «Ґліссанд» наблизився до порту, назустріч йому вийшли два військові кораблі Співдружності, на вітрилах яких виднівся символ Остерри — сонце, що сходить. На кораблях було повно солдатів, і вони нагадали Мак Дуру сторожових псів, які вишукують здобич. Екіпаж занепокоєно перешіптувався, але капітан вказав на ясно видиме коло на їхньому вітрилі.
— Вони знають, що ми утауки. Кра, ми нейтральні і не несемо загрози.
Однак, коли масивні кораблі наблизилися, капітан відчув себе менш впевнено. Він тихим голосом заговорив до Гейта.
— Продовжуй тримати курс на гавань. Нам нема чого приховувати, і у нас є важливі новини, які ми маємо розповісти. Сам конаґ захоче почути нашу розповідь.
Один бойовий корабель підійшов ближче до «Ґліссанда», і похмурі солдати закричали до них:
— Ви увійшли у води Співдружності. Що ви тут робите?
— Ми утауки! — озвався Мак Дур. — Ми втекли з Ішари й повертаємося додому, і ми привезли важливі новини.
Великий корабель підплив так близько, що їхні корпуси на мить торкнулися. Не питаючи дозволу, солдати Співдружності кинули канати та абордажні гаки, і утауки обурено загули, коли з десяток чоловіків у шкіряних обладунках перескочили до них на палубу. Мак Дур заревів:
— Я не давав вам дозволу підніматися на борт! Чому ви...
— Ми відведемо ваш корабель у порт Рівермут. Конаґ Мандан наказав усім придатним кораблям увійти до складу його військового флоту.
— Військового флоту? Це торгове судно, а не військовий корабель.
— Але може стати військовим, — відказав старший лейтенант.
Тепер, після того як воїни Остерри заволоділи «Ґліссандом» та взяли його під охорону, вони від’єднали абордажні гаки, і два кораблі знову розійшлися. Дванадцять солдатів у загрозливих позах розташувалися на палубі, наганяючи страх на беззбройних утауків. Лейтенант підвищив голос:
— Я наказую вам пливти до пристані Рівермута, де ваш корабель оглянуть, а команду допитають.
— У цьому немає потреби! — вигукнув Мак Дур. — Ми й так туди йшли.
— Добре. Співпраця полегшує справу.
Солдати Співдружності стояли з мечами наголо, не виявляючи жодного бажання долучитися до робіт на кораблі, проте екіпаж Мак Дура добре знав, що робити. Завдяки сильному бризу «Ґліссанд» швидко рухався до гавані. Поки вони наближались до переповнених причалів, капітан побачив безліч кораблів, їх було набагато більше, ніж зазвичай, коли в гавані панувала буденна метушня рибальських човнів, торгових суден та патрульних кораблів. На кожному судні в порту, навіть на найменших рибальських шаландах, були вивішені прапори Співдружності. Серце Мак Дура налилося свинцем.
— І заради цього ми втекли із Сереполя? — прошепотів Гейт.
— Після вбивства свого батька, — пояснив лейтенант, — конаґ Мандан готується до війни з Ішарою. Його флот буде більшим, ніж легендарний флот конаґа Кроніна під час попередньої війни, і ваш корабель стане його частиною. Ваш екіпаж має пишатися цим.
Мак Дур пробурмотів:
— Початок є кінцем є початком.
Офіцер насупився.
— Не треба цих утаукських дурниць. Ми навчимо вас військових пісень Співдружності.
Екіпаж «Ґліссанда» невдоволено забурчав. Штурман провів корабель поміж інших суден у гавані, а лоцманський човен привів їх до вільного причалу. Щойно судно пришвартувалося, на його борт піднялися ще кілька солдатів, які звернули увагу на міцність корабля утауків.
— Схоже, це досить швидке судно, — сказав один військовий, не звертаючи уваги на Мак Дура та інших утауків. — Після того, як ми встановимо броню на корпус і таран на ніс, воно буде готове до війни.
Мак Дур обурено заявив:
— Ви не можете просто так забрати мій корабель! «Ґліссанд» — утаукське судно.
Солдат похмуро глянув на нього.
— Ми не забираємо ваше судно, воно поступає на військову службу разом з вами і вашою командою. Ми забезпечимо вас провізією і навчимо воювати у складі флоту Співдружності.
На борт піднялися нові солдати, і його прекрасний корабель остаточно перейшов під владу Остерри.
103
Король Колланан залишився у місті Лютих лорда Балена, аби допомогти вцілілим оговтатися після битви. Хранителі збирали історії кожної людини, яку їм вдавалося знайти, а мертвих було спалено з почестями на погребальних вогнищах. Він також відрядив Ласіса і Ґанта разом із загонами своїх солдатів до сусіднього Янтона, щоб вони допомогли відбудувати зруйновані господарства та обійстя.
Коли король зустрічався зі своїми Хоробрими, васальними лордами і бойовими командирами, йому ставало важко на серці. Вони обговорювали те, що сталося, і, що ще важливіше, як повинна відповісти Нортерра. Коля був виснажений і засмучений. Він не мав жодного бажання вступати в міжусобну війну з Остеррою, але його обурення зростало з кожною годиною. Ще до того, як покинути руїни Лютих, він написав термінового листа і відправив вершника на швидкому коні до короля Адана в Баннрію, повідомляючи йому страшні новини — і попереджаючи, що Мандан може влаштувати щось подібне і проти Судерри.
Вирішивши, що час повертатися до Феллстаффа, Колл зібрав частину свого війська і відправився додому в супроводі Елліель і Тона. Він був впевнений, що Тафіра підтримує порядок і безпеку в місті, як робила це завжди, але крижані Люті могли обрати будь-який момент, щоб атакувати місто силами всієї їхньої армії.
Втомлений Колланан їхав, не поспішаючи, головною дорогою до Феллстаффа, але, коли він дістався міських мурів, то помітив, що в місті неспокійно. Змарнілий охоронець одразу біля брами замахав руками і закричав королю:
— Королеву викрали, Володарю!
Поки він розпачливо вигукував ще якісь подробиці, Колл, пришпорюючи Шторма, вже погнав коня галопом до замку, У супроводі Елліель і Тона він влетів у двір, голосно кличучи слуг, зриваючи голос до хрипоти. Вибіг Покл, блідий, з широко розплющеними очима і скуйовдженим волоссям.
— Що тут сталося? — закричав Колл. — Відповідай! Негайно! Де королева?
Юнак кинувся йому назустріч, розмахуючи руками.
— Королю Колланане, це були ті жахливі солдати Співдружності! Вони вкрали коней зі стайні, а королева намагалася їх зупинити. Вона метнула в них свої ножі, вбила двох, але вони... вони забрали її! — Покл шмигнув носом. — Вони просто залишили тіла. Навіть не забрали своїх товаришів.
Колл відчув, як у ньому наростає лють.
— Якби в Тафіри було більше ножів, вона б убила більше ворогів. Куди вони поїхали? Коли це сталося?
На подвір’я вибіг один з охоронців.
— Вони втекли посеред ночі. Одразу після того, як ви із солдатами вирушили на допомогу лорду Балену.
— Кіннотники поскакали за ними, спробують їх впіймати, — додав Покл. — Але вони ще не повернулися. — Інші охоронці й слуги висипали з замку, перекрикуючи одне одного, але Колланан вже зрозумів головне. Рондо та його люди втекли з міста, і вони будуть триматися подалі від основних доріг. Королева Тафіра була їхньою заручницею.
Один з охоронців, убитий горем, видавив із себе:
— Ми вислали чотири пошукові групи, Володарю. Вони їх знайдуть.
— Вам слід було відправити решту армії! — Бажання негайно діяти бушувало в ньому. Тафіра! Вони вже, мабуть, на півдорозі до Конвери.
Охоронець, вражений почутим, роззявив рота, а потім заперечив:
— Але ж тоді Феллстафф був би беззахисний! Ви вже забрали всіх солдатів, які могли поїхати з вами. Через крижаних Лютих ми не могли...
Кружляючи верхи на Штормі по подвір’ю, Колл витягнув свій бойовий молот. Після битви він очистив його від крові та обмотав руків’я зброї шкірою.
— Я знайду її. Скажіть мені, в який бік вони поскакали. — Він не мав часу на відпочинок.