— Цікаво, чи лорд Бален знайшов вражаючі магічні реліквії та місця, які я бачила минулого разу. Він з тих, хто прагне взнавати нове?
— Він радше з тих, хто прагне захистити свій народ, якщо Люті повернуться, — мовила Тафіра. — Він може зайнятися детальнішим вивченням місцевих руїн, коли почуватиметься в безпеці.
З наближенням до головного входу стукіт молотків і кирок ставав дедалі гучнішим. Окрім значної частини північно-східного, муру, що обвалився після давнього землетрусу (можливо, то був Оссус, що ворушився в самому серці світу?), решта стіни виявилася на диво цілою і неушкодженою.
Усередині міста напівзруйновані будівлі зносили, стіни розбирали камінь за каменем, а отримані будівельні матеріали використовували для укріплення зовнішнього муру. Кремезні каменярі за допомогою шківів та противаг натягували мотузки з такою силою, що їхні біцепси, здавалося, були готові луснути. Вони піднімали величезні блоки і опускали їх на укріплені вози. Візки з матеріалом з розібраних споруд котилися до будівельних майданчиків. Уся ця діяльність нагадувала Шадрі розбурханий мурашник.
Ласіс пустив коня вперед і підняв руку в чорній рукавиці. Побачивши, що приїхала королева, робітники покидали на землю кирки та лопати, роздивляючись прибулих.
До них поміж груп робочих наближався Бален у плащі кремового кольору, верхи на кобилі в яблуках. Він приставив руку козирком до очей та пильно вдивився у прибулих, а тоді пустив кобилу риссю.
— Вибачте, моя королево. Я чекав ще одну групу робочих, а тепер маю за честь приймати вас тут. — Він вказав рукою на зруйноване місто. — Як бачите, багато чого встигли, Це місце вже значно краще захищене, ніж Янтон чи будь-яке з інших моїх володінь.
Лорд повів своїх гостей широкими вулицями, показуючи те, що вже вдалося зробити.
— Багато будівель цілі, решту можна легко відновити. Якщо армії Лютих нападуть, мої люди зможуть сховатися за стінами і забарикадувати входи. Ми я міським головою Клеффом вже обговорювали це. — На його худорлявому обличчі проступали глибокі зморшки тривоги. — Я сподіваюся, цього буде достатньо.
— Набагато краще, ніж незахищене фермерське селище, — сказав Ласіс.
Шадрі Вказала на височенну споруду з витонченими вигинами стін.
— Я пам’ятаю цю спіральну вежу, але ніколи не заходила всередину. Подивіться, як вона нахилилася! Цікаво, чи вона зараз не впаде? Думаєте, Люті побудували її під таким кутом навмисне? Можливо, вони використовували математику чи магію, яких ми, люди, не розуміємо.
Зовнішня стіна вежі скидалася на лускату спину змієподібної істоти. Хвіст дракона закручувався навкруги шпиля, але верхні камені відкололися, наче дракон втік.
Шадрі дуже чітко все пам’ятала з попереднього разу.
— Я хочу показати вам дещо інше, моя королево. Ось там.
Вона провела своїх супутників між високими будівлями та зарослими доріжками, аж поки вони не дісталися осердя руїн, де велика воронка проковтнула цілу площу, залишивши величезне провалля у вигляді кратера.
Бален вагався, не зважаючи на нетерпіння ученої дівчини.
— Ми уникаємо цього місця. Воно здається вкрай нестійким. Під землею, мабуть, проходять тунелі. — Він стишив голос. — Іноді знизу піднімаються смердючі випари.
Шадрі підійшла до похилого краю воронки.
— Бачите отвір там, у центрі? Схоже на криницю, яка дуже глибоко осіла. Ми могли б спуститися туди, щоб потрапити під землю та дослідити, що там є. — Ця воронка викликала безліч запитань, а метою життя Шадрі було заповнити порожнечу відповідями. — У лорда Балена, мабуть, є смолоскипи і мотузка.
— Я б не радив цього, — сказав Ласіс.
— Не цього разу, люба дівчинко, — підтримала його Тафіра. — Ми зможемо зайнятися дослідженнями, коли знатимемо, що наш народ у безпеці.
— У моїх робітників і так багато роботи, — зауважив лорд Бален, якому не терпілося повернутися на будівництво. — Міський голова Клефф мав привезти нових робочих і припаси. Я маю повертатися до брами, щоб зустріти їх.
Шадрі мовчки обвела всіх трьох супутників прохальним поглядом, але суворі вирази облич свідчили про те, що ніхто не передумає. Можливо, пізніше їй вдасться повернутися сюди самій. Це старе місто таїло в собі стільки запитань.
Того вечора, розташувавшись у головному наметі, вони з’їли по мисці супу з ковбасою. До них приєднався Клефф, надокучливий, але водночас веселий міський голова із сусіднього містечка. Бален з гордістю показував детальну малу покинутого міста, яку він сам склав, позначивши вулиці, вцілілі будівлі, ділянки стін, які ще потребували ремонту чи зміцнення, оглядові вежі, які він збирався звести. Шадрі засипала його сотнями запитань, поки він зовсім не знесилив. Королева Тафіра лише посміхнулася і запропонувала піти спати, щоб завтра рано вранці вони могли вирушити назад до Феллстаффа.
Дорогою додому, поки за їхніми спинами сходило сонце, Шадрі не вмовкала й на мить. Ласіс узагалі не зронив ані слова. Тафіра робила короткі зауваження, але переважно слухала. Оскільки королева не виглядала знудженою, Шадрі розповідала нові й нові історії, які вона прочитала у святилищі пам’яті.
При в’їзді у Феллстафф вони побачили вартових, які пильнували місто та околиці. Розвідники патрулювали навколишні землі, в основному приділяючи увагу північній дорозі, звідки можна було очікувати військо Лютих. Усі були насторожі, готуючись до можливого нападу.
Діставшись замку, Шадрі й Тафіра залишили коней у стайні, попросивши Ласіса подбати про них, і попрямували до головного внутрішнього двору. Біля казарми кілька солдатів із загону капітана Рондо сиділи й гострили мечі. Інші встановили манекени для тренувань, схожі на городні опудала. Королева Тафіра зупинилася, пильно розглядаючи людиноподібні фігури. Напхані соломою мішені були одягнені в барвисті шати цілком впізнаваного крою. Ішаранський одяг.
Солдати вишикувалися з луками, цілячись у манекени.
— Ще раз! — вигукнув Рондо. — Вбийте більше ворогів.
Коротко свиснувши, стріли встромилися в набиті соломою груди. Тафіра стиснула зуби.
Солдати зі сміхом пускали нові й нові стріли. Рондо помітив, що Шадрі й королева стоять на подвір’ї.
— О, королево Тафіро! Як бачите, ми тренуємося захищати Нортерру від загарбників, які прийшли вбивати наших людей, грабувати міста, ґвалтувати жінок.
— Ми всі маємо бути готові захищати Нортерру, — холодно відказала вона. Раптом Тафіра блискавично вихопила з-за пояса метальні кинджали і кинула обидва ножі одночасно. Клинки прорізали повітря, і кожен встромився по самісіньке руків’я в чоло манекена. Ідеальний удар.
— Вражає, — визнав Рондо.
Королева дістала свої кинджали.
— Накажіть своїм людям продовжувати тренування, капітане. Простежте, щоб вони знали, як розпізнати справжнього ворога, коли його побачать.
17
Щойно Іррі розморозили й пробудили від магічного сну, королева Онн викликала вродливого воїна-Лютого до своїх покоїв.
Іррі, явившись, зупинився у дверному отворі химерної форми, вбраний у сині металеві обладунки з кришталевими прозорими лусочками. Він явно готувався до зустрічі з Онн, і його шкіра виблискувала, наче натерта олією.
Онн ковзнула до Лютого.
— Ти прекрасний. Магічний сон добре зберіг тебе. — З цієї миті Іррі поглинув усю увагу королеви крижаних Лютих. Вони навіть не згадали, що десь поруч був полонений хлопчик.
Закутавшись у ковдру, Бірч сидів на маленькому стільчику в кутку, навчившись залишатися непомітним у присутності королеви. Він тримав у руках різьблену дерев’яну свинку, яку подарував йому дідусь, — єдину згадку, що залишилася у нього від старого життя. Хлопчик старанно приховував, наскільки цінною була для нього ця іграшка, щоб королева не забрала її.
Довге біле волосся Іррі було заплетено в тугу косу, що спускалася з лівого боку. Кристали сапфіру та аквамарину прикрашали його тіло. Вираз його обличчя був гордовито-впевненим.
— Я радий, що ти знову покликала мене. — Іррі простягнув руку і погладив її по щоці. Онн заплющила очі і тихо зітхнула. — Я знав, що Рокк не задовольнить тебе надовго.