Конндур був його другом, і його таємне вбивство було найтяжчим з усього, що Уто доводилося робити. Проте цей вчинок і покладання провини за нього на ішаранців дали необхідний поштовх, щоб змусити Мандана та всю Співдружність об’єднатися для знищення їхнього ворога. Всі вірили, що саме емпра Ілуріс наказала вчинити цей мерзенний злочин.
Все ще не оговтавшись від побаченого жахіття, Мандан доручив усе планування своєму вірному Хороброму, який із радістю взяв кермо правління до своїх рук. Від імені конаґа Уто наказав численним міністрам і радникам Співдружності скласти перелік усього, що три королівства могли залучити для повномасштабної війни. Основну армію потрібно було озброїти і забезпечити усім необхідним, тому із сховища під замком винесли всі обладунки, мечі, стріли й списи і склали перелік усієї наявної зброї. Солдатів набиратимуть з усіх районів Остерри, Нортерри та Судерри. Їхній ворог за океаном, тож їм знадобляться кораблі — сотні, якщо не тисячі кораблів, — щоб завдати удару по іншому континенту, такого ж невідворотного, як удар сокирою ката.
Раса Хоробрих прагнула цієї війни помсти багато століть. «Війна помсти — справа не швидка, — думав Уто, — але необхідна».
Коли гонець доставив лист від короля Нортерри, Мандан, зайнявши своє місце на троні, втупився в послання, ніби не знаючи, що робити. Лист був адресований конаґу Конндуру та скріплений восковою печаткою короля Колланана. Очевидно, послання було відправлене кілька тижнів тому.
Спітнілий та виснажений гонець витер мокре чоло рукою.
— Прошу вибачення за те, я що так затримався, Володарю. Мені довелося їхати далеко на північ, щоб знайти придатну дорогу через гори Хребет дракона. — Він глибоко вдихнув. — Колланан Молот сказав, що це надзвичайно термінова звістка для конаґа Конндура.
— Мій батько мертвий.
Уто став поруч із високим троном.
— Якщо це послання — справа Співдружності, тоді це ваша справа. Тепер ви конаґ.
Та все ж Хоробрий почувався незручно, хоч і не розумів чому. Не бажаючи зайвих свідків, він відпустив гінця з тронної зали, щоб вони могли прочитати та обговорити послання наодинці.
Мандан нерішуче зламав воскову печатку та розгорнув лист. Не показуючи написане Уто, він читав лист, і очі його розширилися, а шкіра стала білою, наче молоко. Коли Уто спробував взяти лист, Мандан вихопив його і вигукнув звинувачувальним тоном:
— То це правда? Що ти накоїв, Уто?
Хоча Хоробрий і боявся цієї новини, він заговорив спокійним голосом.
— Якщо я маю дати вам пораду, мій конаґу, я повинен знати, що написано в листі. — Уто силоміць забрав лист і пробігся по ньому очима, намагаючись опанувати потрясіння, викликане тим, про що дізнався Колланан. Бути цього не може! Хоробрий аж ніяк не очікував, що йому доведеться з цим мати справу.
У нього в голові скажено мчали думки в намаганнях знайти найкращий вихід із ситуації.
Нарешті, покладаючись на свої добрі стосунки з молодим конаґом, Уто зізнався:
— Частина з цього правда, Мандане.
— Хоробра Елліель, — мовив Мандан, — звинувачує тебе в тому, що ти її зрадив! Ти справді стер усі її спогади та змусив повірити, що вона вчинила жахливі злочини, яких насправді не було? — Мандан приголомшено дивився на свого наставника. — Навіщо ти це зробив, Уто?
Хоробрий стояв на своєму.
— Заради блага Співдружності, як і завжди. І щоб урятувати нас усіх. Я впевнений, що Елліель вважає це зрадою, проте вона бачить лише маленьку частку всієї картини. — Думки Уто кружляли, однак він продовжував говорити, повільно й заспокійливо. Жодних виправдань. Він був вірним конаґу.
— Але це так... ганебно!
— Я ніколи не став би брехати вам, ви це знаєте, але навіть король Колланан не знає всього. Лорд Кейд веде надзвичайно важливу діяльність у своїх володіннях. Навіть вашому батьку не було відомо про сотні ішаранських в’язнів, які працюють, щоб заплатити за кров невинних, яку вони проливали століттями. Елліель була зобов’язаною Хороброю лорда Кейда й наглядала за збором морських перлів. Навіть конаґ Конндур не знав про це.
І це добре, бо Конндур захотів би звільнити їх, зробивши безглуздий жест доброї волі.
Мандан вихопив лист, зім’явши його. Але він слухав.
Уто продовжував розповідь.
— Елліель стала коханкою Кейда, і тоді все пішло шкереберть. Вона поводилася вкрай нерозумно.
— А тут написано... тут написано, що він її зґвалтував.
Уто бачив, що юнак вагається. Мандан віритиме в те, у що захоче вірити, якщо його до цього правильно підвести.
— Я впевнений, що саме так вона пам’ятає це тепер, однак пам’ять Елліель ушкоджена — вона сама визнає це в листі. Коли дружина лорда Кейда дізналася про їхній зв’язок, вона погрожувала розголосом про ішаранських в’язнів на всю Співдружність, аби покарати Елліель. Леді Альмеда злостива й мстива жінка. Скандал і чутки викликали б серйозне потрясіння в усіх трьох королівствах, а ішаранці розпочали б проти нас повномасштабну війну. Ми мали за будь-яку ціну не допустити цього.
З величезним зусиллям він зберігав спокій в голосі, і Мандан слухав його із зосередженою увагою.
— Елліель повинна була заплатити за це. Це був єдиний спосіб вирішити проблему. Тож ми стерли їй пам’ять. Я сам витатуював руну забуття на її обличчі і вигадав історію, яка була надто жахливою для неї, щоб вона спробувала в ній розібратися. Елліель мала почати нове життя й створити новий спадок для себе. Це була досить невелика ціна за порятунок Співдружності, чи не так?
Хоч Уто і зберігав зовнішній спокій, він не міг збагнути, як Елліель зняла закляття. Руна забуття була древньою магією, якою Хоробрі володіли, але не розуміли до кінця. Тепер вона все згадала і розповіла усе це королю Колланану.
Однак Уто мав значно серйозніші справи, про які треба було турбуватися, адже розпочиналася війна помсти. Йому потрібно скерувати Мандана знову на правильний шлях.
На щастя, власна ненависть юнака зробила це за нього.
— То ці ішаранські в’язні досі працюють у лорда Кейда? Щоб спокутувати свою провину?
— Так, мій конаґу. Вони віддають свій піт, свою кров і, якщо знадобиться, свої життя. Вони добувають морські перли у вкрай небезпечних умовах, і ці багатства йдуть на потреби нашої великої армії. Все на благо Співдружності.
Мандан повернувся до свого наставника й більше не згадував про Елліель. Він кинув листа біля свого трону.
— Відвези мене у володіння Кейда, щоб я міг побачити це на власні очі.
2
Колланан досі не міг оговтатися від жахливих новин із Конвери. Його серце та розум не Зняли віри почутому.
Коли лорди, прибувши на терміновий виклик, зібралися в головній залі, Тафіра, його кохана дружина, з якою вони були нерозлучні ось уже тридцять років, сиділа поруч із ним. Її довге волосся, колись чорне, як воронове крило, тепер було посріблене сивиною, що робило її зовнішність іще більш вишуканою. Хоча смаглява шкіра, пухлі губи та загострене підборіддя виказували ішаранську кров, Тафіра була його королевою тут, у Нортеррі, далеко від землі, де народилася.
Вона з тривогою поглянула на свого чоловіка.
— Я надто добре знаю тебе, коханий. Я бачу, що новини погані.
Колл лише злегка кивнув, вглядаючись з високого помосту у велику залу.
Лорди Бален, Оґно й Серус перешіптувалися поміж собою, імовірно, про свою нещодавню перемогу на озері Бакал. Урок, Хоробрий Балена, стояв за своїм лордом, немов статуя. Інші лорди-васали явно почувалися незатишно, чекаючи, коли король звернеться до них.
Уздовж стіни зали стояли стривожені солдати супроводу з Конвери, досі вбрані в однострої Співдружності. Вони виглядали найбільш збентеженими. Конндур відрядив капітана Рондо й двадцять солдатів супроводжувати Колланана додому якраз перед виверженням вулкана Вада. Цим солдатам не терпілося повернутися до конаґа, але розвідники й купці попереджали про труднощі переходу через гори, тож загін залишився гостювати у Колланана в казармах при замку.