Постійно перебуваючи в покоях емпри, Семі почала відчувати страх закритих приміщень, проте, отримавши страшну звістку про камергера Нерева, вона зрозуміла, що це насправді єдине місце, де вона може почуватися в безпеці.
Стривожений боєць Яструбиної варти забіг у покої, важко дихаючи після подолання численних кам’яних сходів.
— Камергер мертвий!
Семі подалася вперед, вражена почутим.
— Як? Як він помер? — Та вона миттю зрозуміла, що відповідь не має значення, бо офіційна причина майже напевно не відповідає дійсності. Аналера теж була в кімнаті, збираючи посуд після обіду. Її зморшкувате обличчя зблідло.
— Він випав з вікна у палаці. — Вартовий похитав головою. — Його особисті покої розташовані в адміністративному крилі, над площею. Вікно було відчинене, він був один у кімнаті. Документи розкидані на столі. Як стверджує охорона палацу, Нерев, схоже, був у такому відчаї через стан емпри, що викинувся з вікна, розбившись на смерть, — достоту, як емпрір Дака.
Голос старої служниці був сповнений презирства.
— Маячня.
Вос почухав кривий ніс.
— Він не міг вистрибнути з вікна. Нерев приходив сюди, щоб поговорити з нами про стан емпри лише два дні тому.
Посланець кивнув.
— Я це знаю, і це знає кожен боєць Яструбиної варти. Але саме цю історію розказують людям.
— Емпрір Дака теж не викинувся з вікна, — промовила Семі тихим голосом. — Ілуріс штовхнула його. Дака на це заслужив, а от камергер Нерев — ні.
Вос став поруч із Семі, його обличчя ще більше спохмурніло.
— Ми знаємо, що Нерев хотів, щоб ти стала новою емпрою. Але це не входило в плани верховного жерця Кловуса... хіба б ти погодилася стати його маріонеткою.
Семі обурено відповіла:
— Я б ніколи на таке не погодилася.
Вос усміхнувся дівчині, пишаючись нею.
— Ми всі це знаємо.
Приголомшена, Семі опустилася на ліжко і взяла холодну руку емпри у свою, намагаючись черпати сили у своєї наставниці. Вона знала, що Яструбина варта вірна, а народ і далі молиться за здоров’я емпри, але Кловус контролював божків та схиляв Ішару до помсти Співдружності. І він був готовий вбивати, щоб захистити свою владу.
— Які в мене шанси?
Дівчина погладила обличчя Ілуріс. Повіки емпри злегка здригнулися, наче їй щось снилося, але потім вона знову стала нерухомою.
Аналера заговорила до Семі.
— Я пропоную збільшити число бійців Яструбиної варти, панно. Обережність не буває зайвою.
Семі ненавиділа Співдружність за те, що вони зробили з Ілуріс, однак цей ворог був дуже далеко і війна з ним могла тліти ще деякий час. Якби Семі стала емпрою, їй довелося б очолити армії Ішари, слухати генералів, керувати ними, вирішувати всі внутрішні суперечки і готуватися воювати на континенті по той бік моря, одночасно дбаючи про оборону супроти можливого вторгнення у власні землі.
Проте зараз її справжні вороги були зовсім поруч.
Посланець, закінчивши свою розповідь, чекав подальших наказів. Напруження, що охопило бійців Яструбиної варти, зросло ще більше.
Каптані Вос поклав дівчині на плече тверду, але теплу руку.
— Ми не дозволимо, щоб з тобою щось сталося.
Семі накрила його руку своєю.
— Інколи я почуваюся самотньою без емпри Ілуріс, але я рада, що ви тут.
Раптом вона відчула якийсь дивний холодок у повітрі, а тіло ніби стало поколювати. По кімнаті промайнув химерний звук, схожий на шепіт вітру та шурхіт каміння. Охоронці заворушилися, бо теж це відчули. Щось рухалося кімнатою з невидимим шурхотом, стривоживши усіх.
Семі піднялася з ліжка емпри.
— Що це?
Перед її очима повітря пішло брижами, ніби серпанок з води, що швидко утворився і знову розчинився в повітрі. В кімнаті кружляло щось незриме, але могутнє. На свій подив, Семі зрозуміла, що не боїться.
Вос зробив крок уперед, тримаючи руку на кинджалі, коли невидима сутність промайнула над ліжком емпри, немов порив вітру.
Крізь відчинене вікно Семі так само чула гомін людських голосів, що молилися за емпру.
— Почуй нас, убережи нас!
Дівчина відчула дивне тепло всередині.
— Я почуваюся в безпеці, — промовила вона вголос.
Мерехтливе видиво розсіялося так непомітно, що незабаром вона вже не була впевнена, що їй це не привиділося.
24
Коли з вежі пролунав сигнал тривоги, караульна Клеа кинулася кам’яними сходами на верхівку стіни, що з усіх боків оточувала фортецю. Безперервні удари гонгу скликали гарнізон до зброї, і її солдати займали свої позиції. Вартові, що стояли на виступаючих кутах стіни, пильно вглядалися у море.
Клеа оглянула обрій на сході й побачила червоно-білі вітрила семи ішаранських військових кораблів, що прямували просто до острова Фулкор. Її командний голос прогримів на все подвір’я.
— До зброї! Готуйтесь битися за своє життя!
Її солдати поспіхом хапали зброю та обладунки, а Клеа продовжувала кричати:
— Ми чекали цього! — Хоробра не відчувала страху, і тільки передчуття бою розливалося по тілу гарячим металом. Потім вона прошепотіла сама собі:
— О, як же я чекала на це.
Ворожі кораблі наближалися з дивовижною швидкістю. Хоча вимпели, які маяли та тріпотіли на дахах будівель, вказували на те, що вітер дме у протилежному напрямку, якимось чином ішаранцям вдавалося стрімко рухатися вперед. Лиха магія, жодних сумнівів.
Тут, на острові Фулкор, стояли три військові кораблі Співдружності, направлені сюди після вбивства конаґа Конндура. Клеа очікувала більшої підмоги, але навіть вона не чекала ішаранської навали так скоро.
Два кораблі Співдружності були у морі, тримаючись східного берега острова, а третій захисник залишався пришвартованим у вузькій бухті внизу, єдиній безпечній гавані острова. Під неперервні звуки тривоги моряки неслися крутими сходами до причалу, щоб підготувати третій корабель до відплиття.
Від західного берега острова нещодавно відійшло невелике судно, яке доставило гарнізону припаси та зброю, а також звістку про те, що конаґ Мандан готується до повномасштабної війни проти Ішари. Незабаром острову Фулкор, прийнявши десятки військових кораблів, належало стати плацдармом для великого вторгнення в новий світ, однак зараз Клеа не могла думати про все королівство. Ця фортеця належала їй. Вона була караульною, і вона захищатиме її.
Хоча ворог значно переважав їх чисельно, два вітрильники захисників взяли курс прямо на ішаранські кораблі, готові дати їм відсіч. Десятиліття тому ішаранський флот влаштував облогу острова, й ішаранці спробували заморити голодом солдатів гарнізону, але тоді Уто — Уто з Рифу — дістався рифів, які виступили з-під води під час відпливу, і зненацька атакував кораблі, що стояли на якорях, випустивши по них палаючі стріли, коли їм здавалося, що вони у безпеці. Тепер захисники Клеа збиралися використати ті самі довгі луки, наблизившись до ворожих кораблів і підпаливши їх.
Зі стін фортеці Хоробра спостерігала, як до них наближаються вітрила з біло-червоними смугами. З двох її кораблів, наче іскри із шліфувального круга, зливою вирвалися яскраві цятки. Більшість палаючих стріл не влучила, бо нетерплячі лучники вистрілили надто рано, але кілька стріл все ж поцілили в головний корабель ішаранців. Одна обпалила туго напнуте вітрило. Клеа знала, що її капітани будуть вести кораблі вперед, доки не випустять кілька потужних залпів вогняних стріл, а тоді відступлять у безпечне місце. Два бойові кораблі не могли сподіватися знищити сім.
Перш ніж головний ворожий корабель загорівся, уздовж його ватерлінії відкрилися дерев’яні віконниці... і те, що вихлюпнулося з вантажного відсіку, сповнило Клеа почуттям огиди: безформна маса, зліплена з вітру та хмар, диму і жаху, облич та завитків, звивистих щупальців і могутніх кулаків.
— Вони привезли з собою божка! — вигукнула вона. Солдати, що юрмилися біля захисної стіни фортеці, закричали від обурення, яке невдовзі переросло у лють.