Кловус годинами стояв біля дверей заклинання у підземеллях і проникався відчуттями божка Маґніфіки, мов дбайливий батько, що дивиться, як спить його новонароджене дитя. Він спілкувався з божком, плекав його. Його думки були думками божка. Його бажання і потреби відображали те, що робив божок. Це був його рідний брат, його тінь, його відображення.
Стоячи біля макета храму Маґніфіка, він уявив собі увесь величезний храм і відчув замкненого внизу божка, налаштувався на нього. Божественна сутність розуміла значення цього будівельного майданчика, знала, що могла зробити, щоб допомогти виконати цю грандіозну роботу. І, коли над площею запала тиша, Кловус прикликав божка.
Божок заворушився під фундаментом Маґніфіки, а потім виринув з-за дверей заклинання у реальний світ. Кловус чув, як люди в натовпі вражено видихнули.
Величезний фундамент храму затремтів і затрясся, наче камінь не міг більше стримувати силу, що просочувалася знизу. Божок був виром диму, енергії та вогню, він був бурею, створеною з маси емоцій, потреб, понять. Усі страхи, сподівання і нестримні бажання незліченних жертв, молитви про багатство і помсту, про владу і мир — усе це, перемішавшись, явилося у вируючому буревії.
Мерехтливі тіні застигли в грубій масі, що сягала у висоту трьох людських зростів. Задихаючись, віряни відступили назад, марно намагаючись знайти захист під стінами будівель навколо площі. Робітники з віддалених районів бачили своїх місцевих божків, які були набагато меншими, а це був божок Маґніфіки, головна сутність усієї Ішари.
Люди затягнули молитовний заспів: «Почуй нас, убережи нас!»
Кловус здійняв руку і крикнув божку:
— Це твій храм, замислений твоїми вірними послідовниками і збудований твоїми робітниками! Але ти можеш допомогти. Ти можеш зробити Маґніфіку міцнішою... і водночас зробити сильнішим себе.
Присутні не могли відвести очей від божественної сутності, що піднімалася вгору.
— Почуй нас, убережи нас!
Кловус викликав у своїй уяві кришталево чистий образ того, якою має бути Маґніфіка. Він уявив собі різні її складові — кам’яні блоки, цегляну кладку, опорні балки — все зроблене саме так, як повинно бути у велетенській піраміді. Божок може допомогти.
Мінлива форма потекла вперед, вхопила кам’яну брилу розміром з віз, ніби та була не важчою за дитячий кубик, і поклала точно на визначене для неї місце на другому рівні. Сутність заходилася кружляти серед уже заготованого каміння, підхоплювала сотні цеглин, розсипала їх легким вихором, наче осіннє листя, а потім різкими рухами укладала їх, зводячи аркові галереї, невеликі храмові ніші і жертовники.
Кловус відчував, як божок діє через нього, і він узгоджено водив руками та стискував кулаки. Він дивився, як рухомі відростки підхопили ще одну величезну брилу і встановили на місце.
Робітники навколо заходилися гучними криками:
— Почуй нас, убережи нас!
Повернувшись до гори видобутого каменю, божок схопив і уклав ще одну брилу, і ще одну, зробивши за кілька хвилин те, на що робочі витрачали дні.
Створіння отримувало задоволення від своєї роботи, а Кловус сповнювався відчуттям власної значущості. Керуючи божком, він показував людям, що він є верховним жерцем, він знав, що служить і виступає від імені могутніх сутностей, які захищають усю Ішару.
Божок уже витратив багато енергії, він був радий, що його випустили на волю, бо йому часто доводилося скніти за непрозорими зачарованими дверима. Він хотів бути вільним, хотів діяти, і тепер Кловус дав йому мету. Що ще важливіше, мешканці Сереполя побачили, наскільки могутньою, наскільки вражаючою і наскільки страхітливою є ця істота, і вони знали, що божок, їхній божок, поруч з ними. По всій Ішарі божества захищали свій народ від стихійних лих, служили та допомагали людям, але цей божок був справжнім осереддям усієї країни. Божок Сереполя був Ішарою.
Кловус сподівався, що після завершення будівництва велетенського храму божок стане достатньо сильним, щоб перетнути океан і дістатися Співдружності, де він зможе очистити землю від безбожників і залишити старий світ порожнім і мертвим, на що той і заслуговує.
Натовп, що весь цей час розростався, споглядав дії божка з благоговінням. Кловус із задоволенням відзначив, що за ці години жодна людина жодного разу не пробурмотіла молитву за Ілуріс.
Божок перемістив сотні тонн каменю, однак, коли він завершив другий рівень храмової піраміди, верховний жрець відчув, що той зменшився. Кловус бачив, що божок став помітно більш розпливчастим, хоча й продовжував із силою жбурляти тисячі цеглин, зводити стіни і пересувати все нові кам’яні блоки. Його сила, почерпнута із незліченних молитов і кривавих жертв, не була безмежною.
Кловус не міг дозволити людям збагнути, що божок ослаб. Вони взагалі не повинні знати, що сила божка має межі.
На щастя, основна робота на другому рівні була закінчена. Перш ніж ослаблення божка стало помітним натовпу, Кловус закликав божка зупинитися і дозволив йому піднятися вгору й ураганом пронестися перед людьми, які невпинно повторювали:
— Почуй нас, убережи нас.
Кловус вигукнув до вражених людей:
— Сподіваюся, це вас надихнуло. Тепер я відпускаю божка, бо він показав вам, що тут потрібно зробити. Божок служить вам, так само, як і ви служите йому. Ми — Ішара, і ми — сильні!
Божество зникло у Маґніфіці, мов дим, що розвіявся на вітрі. Люди, приголомшені, сповнені благоговіння, застигли в цілковитій тиші.
— Тепер ви всі повинні працювати старанніше, — сказав Кловус. — Ви бачили, на що здатен божок. Покажіть йому, на що здатні ви! — Він цілковито підкорив натовп своїй волі. — Віддайте свої сили і свій піт! Віддайте свою кров. Піднесіть свої жертви — жерці тут, щоб прийняти їх. Що більше ви віддасте своєму божку, то міцнішою стане Ішара. Зробіть Ішару сильною, і ви самі станете сильними.
29
Пенда з батьком, намагаючись не привертати зайвої уваги, покинули Баннрію і вирушили на північ до пагорбів Судерри. У саквах була заготована їжа та похідне спорядження, яке їм знадобиться в мандрах.
— Я знову відчуваю себе маленькою дівчинкою, — сказала Пенда, коли коні рушили добре помітною стежкою до пагорбів.
Гейл Орр поглянув на її кругленький живіт.
— Ти дружина короля і зовсім скоро народиш мені першого онука. Я більше не можу думати про тебе як про маленьку дівчинку.
Ска кружляли над головою, ганяючись одне за одним, і по черзі сідали на плече Пенди. Хоча сердечний зв’язок Арі належав Ґлік, що була Пенді сестрою по племені, синя пташка-рептилія відчувала спорідненість і з Пендою. Жоден із ска не виказував інтересу до Гейла, а той вдавав, що не ображається.
Дочка та батько подорожували без усякого плану, і самі не знали, де опиняться, бо не хотіли, щоб хтось знав, куди вони прямують. Вони з’їхали з головної дороги і заглибилися у лісисті пагорби, слідуючи за поодинокими смугами блакитних маків — таємним знаком, який залишили утауки, мандруючи цими землями. Першої ночі, нікого не зустрівши, вони розбили табір удвох, розпалили веселе багаття й вирішили повечеряти чимось із своїх запасів, бо батько Пенди не мав схильності до полювання.
— Раніше я добре стріляв з лука. На жаль, луки та стріли більше не моя стихія. — Гейл підняв обрубок лівої руки.
Пенда простягнула йому хліб і сир.
— Нам і цього достатньо.
Ксар та Арі знайшли собі зручну гілку на сучкуватому дубі, біля якого влаштувалася на ковдрі Пенда. Небо було ясним, а повітря — свіжим. Єдиною її бідою було те, що доведеться ночувати без Адана Старфолла. Жінка спробувала переконати себе, що кожен наступний день буде кращим, але, коли поклала руку на живіт, то зрозуміла, що думатиме те саме усі ночі, поки вони будуть у розлуці.
Тим часом Гейл Орр позбирав каміння та гілки, розчистивши собі місце для ночівлі, потім розстелив ковдру, але все ніяк не міг влягтися і ворочався з боку на бік.
— Кра, серденько, ти геть зіпсувала мене зручними покоями у своєму замку. Земля ніколи не була такою твердою.