Помітивши гнівний блиск в очах Мандана, Уто повільно промовив.
— Це також можливо.
— Я впевнений, що так і було. Має здійснитися правосуддя. Ці негідники постануть перед судом конаґа.
Коли понівечений труп Альмеди поклали серед високих трав на мисі, Мандан ступив уперед, зачарований побаченим. Шкіра Альмеди була подерта, вся в синцях. Збоку на голові виднілася рожева рана, з якої вже витекла кров.
Ґант стояв, схрестивши руки на грудях, а Кейд дивився униз, не виказуючи жодних емоцій.
— Моя кохана дружина загинула, і тепер у моєї доньки не стало матері, саме тоді, коли вона має вийти заміж. — Він підхопив історію Мандата і, підвищивши голос, звернувся до солдатів, які тримали ішаранців на відстані. — Вони вбили її! Якимось чином вони схопили мою кохану дружину і кинули її на каміння внизу.
— Ми знайдемо вбивць, — мовив Мандан. — Допитати їх.
Переляканих ішаранців зібрали разом, навіть тих, що шукали перли у воді. Вони стояли мокрі і тремтіли. Мандан повільно пройшов повз кожного, пильно дивлячись на них, зустрічаючись з ними поглядом. Одні трималися стійко, інші тулилися одне до одного і плакали.
Уто спостерігав за юнаком, намагаючись зрозуміти хід його думок. Мандан відбирав конкретних жертв, мабуть, помітивши щось у їхній поведінці або тоні голосу. Можливо, хтось із них нагадував йому учасників посольства емпри на острові Фулкор... тобто людей, котрі, як він вважав, вбили його батька.
— Ось цей. — Мандан зупинився перед чоловіком, в якого було рідке темне волосся, а в роті бракувало зуба. — Він їхній ватажок. Він спланував вбивство.
Жалюгідний чоловік вражено відсахнувся.
— Я не робив цього! Нас тримали в халупах всю ніч. Ніхто не втік.
— Тоді як ти вбив леді Альмеду? — зажадав відповіді Мандан.
Чоловік продовжив сперечатися, і Уто вдарив його в обличчя, до крові розбивши губу.
Конаґ пройшовся вздовж ряду в’язнів, вказуючи на трьох чоловіків, які були всі в синцях і подряпинах, ймовірно, через те, що збирали перли.
— А ці троє допомагали йому. Бачите рани? Леді Альмеда відбивалася, відчайдушно намагаючись врятуватися. — Здивовані раби спробували заперечувати, але Мандан повернувся до них спиною, він уже все вирішив. — Зв’яжіть їх. Вони приймуть моє покарання.
Полонені стогнали й плакали, але здавалося, що не могли й поворухнутися від жаху. Уто вирішив, що вони вже давно втратили надію на втечу і були готові до смерті відтоді, як їх привезли сюди.
Чотирьох обвинувачених прив’язали до стовпів, встановлених біля загону для бранців. Кейд схвально спостерігав, як солдати грубо зв’язують їх, а Мандан ледве стримував радісне збудження. Задоволення молодого конаґа від споглядання таких кривавих тортур мало б стривожити Уто, але, знаючи, що ішаранські тварини вчинили з його дружиною та дочками в Міррабаї, Хоробрий не відчував до них жалю.
Мандан не мав бажання бруднити руки кров’ю, тому Кейд наказав своїм солдатам перерізати прив’язаним ішаранцям сухожилля під колінами, а потім з усією ретельністю зідрати шкіру зі спини. Інших в’язнів змусили на це дивитися.
Коли крики стали занадто гучними, Мандан сказав:
— Відріжте їм язики, щоб ми більше цього не чули.
Охоронці виконали наказ.
Уто мовчки спостерігав за катуванням протягом двох годин, та зрештою його задоволення згасло, перетворившись на тупу огиду. Це було марною тратою його часу.
— Ми повинні повернутися до Конвери, Володарю. Тут ми закінчили. — Він стиснув реймер навколо зап’ястя, золоті вістря шипів почали всмоктувати його кров. Уто штовхнув, запаливши вогонь, який кільцем охопив його руку. — Ще дуже багатьом ішаранцям належить заплатити за свої злочини.
Ґант торкнувся власного реймера, ніби розмірковуючи, чи долучитися до товариша-Хороброго, але Уто не став чекати. Він різко вдарив вогняним лезом, стративши всіх чотирьох ішаранців і поклавши край їхнім стражданням. У повітрі запахло кров’ю, горілим деревом та смаженим м’ясом. Мандан виглядав задоволеним.
Кейд кивнув.
— Ваше правосуддя здійснилося, мій конаґу. — Він звернувся до своїх солдатів. — Загорніть тіло леді Альмеди в простирадла, щоб наша мила донька не бачила свою матір такою.
— Вона буде горювати, — сказав Мандан, — але ми відволічемо її від смутку за вбитою матір’ю планами на наше неймовірне весілля. Більше ніяких затримок!
31
Вікно з міцної криги було прозорим, мов сльоза, і Бірч дивився крізь нього на білі обшири півночі з високої вежі палацу. Коли він притиснув долоні до шибки, на ній не з’явилося ані краплі від тепла його тіла.
Стадо північних оленів, що розгрібали копитами сніг біля каменів, об’їдаючи лишайники, виглядали, як цятки, розкидані по засніженому краєвиду. Хлопчик пригадав, як одного разу пастух привів кількох оленів у їхнє містечко Лейк Бакал. Вони з Томком гладили їх, поки батько торгувався за м’ясо.
Тепер Бірч побачив, як олені стривожено заворушилися, а потім кинулися втікати — за ними гналися великі білі тіні; то були кошлаті унуки, на деяких з них сиділи воїни крижаних Лютих. Зграя вовкоконей кинулася навздогін за наляканими оленями, змушуючи їх мчати з усіх сил.
Бірчу не залишалося нічого іншого, окрім як спостерігати. Він чув віддалене гарчання вовкоконей, крики Лютих і панічне мекання оленів. Воїни крижаних Лютих кинули кришталеві списи, намагаючись поцілити у здобич, а унуки без вершників тим часом завалили двох великих самців, розбризкуючи кров по снігу.
Крижані Люті полювали не тільки заради м’яса, але й заради тренування, а головне — заради задоволення. Їм подобалося вбивати безпорадних істот. З болем у серці Бірч відвернувся від крижаного вікна і побачив кількох мамулів, які дивилися на нього. Мамули лопотіли, вимовляючи слова, які у них означали «м’ясо», «шкури», «кістки». Бірч знав, що туші оленів не пропадуть. Мамули використають кожен шматок, який викинуть Люті.
Гострі роги оленя теж знадобляться — вони стануть доброю зброєю.
Ось уже кілька днів королева Онн була зайнята своїм новим коханцем і не мала часу на Бірча, але коли він прокрався до її покоїв, то почув, звуки розмови, а не тваринні звуки статевого акту. Він підкрався ближче. Хлопчик ставав усе більш впевненим у собі, обманюючи крижаних Лютих різними хитрими способами. Бірч хотів дізнатися, що задумала королева, бо колись йому доведеться розповісти про це королю Колланану. Його дідусь — великий герой, і Бірч хотів бути схожим на нього.
Зазирнувши у двері, хлопчик побачив Онн, що гола сиділа на підлозі, її довге розпущене волосся вільно спадало на плечі. Іррі, теж голий, бродив по великій мапі, яку королева створила на крижаній підлозі. Вона сформувала з криги гори, дороги, пагорби та річки, там було і містечко Лейк Бакал, і крижана фортеця Лютих.
Онн торкнулася скульптури твердині.
— Наша фортеця мала стати опорним пунктом для просування на південь, однак Рокк підвів мене. — Вона простягнула руку над пагорбами і створила велике місто, обнесене муром. — Це поселення людей, яке називається Феллстафф, здається. Там живе їхній так званий король Колланан.
— Якщо це місто нам заважає, я можу розтрощити його. — Немов велетень, Іррі пройшов між горами, оглядаючи вигини рельєфу. — Ми проведемо наші армії через їхні землі аж до пустель піщаних Лютих. Чому б не використати Феллстафф як наш новий плацдарм, а потім рушити далі, поки не знищимо нашого ворога?
Онн підвелася і, повернувшись, поглянула в дальній кінець кімнати, де вона не сформувала жодної фігури.
— Пустелі — невідома місцевість, але саме там живе ця сука By. — Несвідомо вона торкнулася шраму на щоці. Плавно рухаючись босоніж, Люта перейшла на протилежний бік мапи. Там вона підняла обидві руки, склавши долоні чашами, і створила гряду скелястих гір. Заморожена пара пливла над вершинами, мов туман. — Це гори Хребет дракона. — Вона ворухнула руками, і гори затремтіли, а сам хребет тріснув, як шкірка перестиглого плода. — Оссус глибоко внизу.