Іррі пирхнув.
— Ми повинні вбити піщаних Лютих, перш ніж турбуватися про те, щоб розбудити дракона.
Королева холодно посміхнулася.
— Ми повинні турбуватися про все, щоб нас не застали зненацька. — Вона в задумі провела нігтем по своїх тонких блідих губах, а тоді помітила Бірча, що причаївся біля дверей. Онн крутнулася в його бік. — Огидне створіння! Ти шпигуєш за мною?
Іррі рушив до хлопчика, але Бірч швидко кинувся тікати. Раптом довкола нього опинилися мамули і потягнули його за собою по крижаному коридору. Тікаючи, Бірч почув, як позаду засміялася королева, певно, розвеселившись від того, що побачила, як він перелякався.
Мамули рухалися швидше, ніж зазвичай, вони вели його коридорами і вигнутими сходами, занурюючись у тунелі, що наскрізь пронизували льодовик. Бірч зрозумів, що вони не просто біжать наосліп. У них були такі серйозні обличчя та широко розплющені очі, що він зрозумів, що вони мають якусь мету.
— Ви хочете мені щось показати?
— Мамули, — відповіли вони. — Більше мамулів.
Вони спускалися все глибше в льодовик, і зрештою світло навколо перетворилося на сині тіні. Бірч почув попереду якісь звуки. Мамули привели його до теплої печери, наповненої вологим повітрям і запахами тілесних рідин. Там маги в синіх мантіях доглядали за м’ясистими мішечками, що проростали, як в’ялі плоди, з тріщин у крижаній стіні. Мішечки були пронизані блакитними жилками, але їхні оболонки були зеленкувато-рожевого кольору зіпсованого м’яса. Мамули, зупинившись, спостерігали за цим з якимось благоговінням.
Маги виводили руни на зовнішній оболонці мішечків, які звивалися під їхнім руками, а потім починали працювати з павутинням голубих кровоносних судин. Один з мішечків розкрився, нагадуючи позіхаючий рот. З нього випало вкрите слизом тіло, яке спіймав один із робітників-Лютих. Це був мамула, вже зовсім дорослий. Його руки, ноги і голова смикалися й тремтіли. Робітники-Люті облили його водою, обтерли сіру шкіру грубим ганчір’ям і поклали тремтяче тіло у возик.
Бірч пригадав історії про те, як давним-давно Люті створили людську расу. Він задумався, чи не народилися перші люди в теплій смердючій печері, як ці мамули. Він добре знав, що крижані Люті були могутніми, владними і жорстокими творцями.
Через кілька хвилин з маточних мішечків народилися ще два мамули. Один з них вийшов покрученим і потворним: рука росла у нього зі щоки, а хребет був вигнутий кудись убік. Маг пробурчав щось з огидою і наказав одному з робітників добити нещасну істоту, а потім зішкріб розтрощене тіло в смітник, наповнений іншими кривавими рештками.
Повернувшись до Бірча та його супутників, маг насмішкувато промовив:
— Допоможіть прибрати цей бруд, а потім займіться новонародженими у навчальній кімнаті.
Мамули взялися до справи, охоче беручи участь у цій роботі, наче це була честь для них. Очистивши холодну підлогу від слизького бруду, вони поспішили слідом за новонародженими мамулами, Бірч ішов разом з ними, вдаючи, що він один із них.
Вони покинули вологу печеру і увійшли до великої кімнати, де молодих мамулів навчали основних навичок і примушували до покори. У цій кімнаті він побачив новонароджених, але вже повністю сформованих мамулів. Старші істоти наставляли молодших, бо Люті цим займатися не збиралися. Кімната була наповнена тихим гудінням їхньої дивної мови, але тепер Бірч розумів достатньо слів, щоб вловити суть того, про що вони говорять. Сам він теж міг говорити з ними.
З тої миті, коли Бірч побачив холодну хвилю, яка накриває Лейк Бакал, вбиваючи всіх підряд, а Рокк захопив його як іграшку для королеви Онн, хлопчик зненавидів жорстоких крижаних Лютих. Тепер він вважав, що зможе переконати мамулів відчувати те саме. Зарозумілим Лютим ніколи не зрозуміти, про що вони говорять.
Завдяки родильній печері мамули швидко розмножуються. Крижані Люті створюють багато-багато нових мамулів. Бірч замислився, скільки ж мамулів йому знадобиться для того, що він задумав.
32
Невільники брели між каньйонами до передгір’я під палючим сонцем. Тонка підошва лівого чобота Ґлік протерлася наскрізь, але полагодити її було нічим. Дівчина відчувала, як пісок і крихітні камінці натирають ногу, але терпіла. Їй уже довелося, пережити чимало випробувань, мандруючи наодинці.
Усередині кола і поза колом.
Сидячи високо на своєму ауґові, маг Івун супроводжував п’ятдесят робітників, які йшли на північ, щоб добути димчасте скло. Десять охоронців їхали попереду на своїх ауґах, а їхні обладунки з металу й кістки робили їх схожими на якихось несамовитих пустельних істот. Їхні їздові рептилії тягнули вози з інструментом для робітників.
Похмурий гурт, повільно сунучи, проминув пустелю і вийшов до сухих, вкритих чагарником пагорбів. Ґлік ховала їжу, припаси і те, що могло послужити їй за зброю, у потайних місцинах навколо невільничого табору, але тепер усе це залишилося в минулому. Вона весь час була насторожі, шукаючи нагоди втекти, однак пильні охоронці-Люті не давали їй такої можливості.
Чет крокувала поруч із Ґлік, оберігаючи її та зацікавлено поглядаючи на неї. Чорне вбрання Хороброї було в плямах коричневої пилюки.
— Рівнина Чорного скла — лихе місце, — сказала Ґлік. Вона швидко намалювала коло довкруж свого серця. — Ти відчуєш силу, коли ми дістанемося туди.
— Достатньо сили, щоб убити цих Лютих і втекти?
— Сумніваюся. — Поки вони йшли, Ґлік розповіла, як вона мандрувала західною Судеррою аж до скелястих гір. — Я шукала нового ска. — Вона зітхнула, все ще відчуваючи тугу, не в силах забути той день, коли її любий Орі потрапив у бурю і більше не повернувся. Її очі наповнилися пекучими сльозами. — Я хотіла дикого ска, тому пішла шукати їхні гнізда. Стежила за ними, слідкуючи за їхніми польотами в небі. — Вона глянула на порожній блакитний простір над головою.
— Ти знайшла собі ска? — запитала Чет. — Я ніколи не розуміла, як ви, утауки, можете тримати цих птахів-рептилій як домашніх тваринок.
— Вони більше, ніж домашні тваринки. Товариші. Розвідники.
Ауґи, яких стали підганяти воїни, пішли швидше, і бранцям не залишалося нічого іншого, крім як прискорити крок, хоча вони вже були виснажені переходом.
Ґлік продовжила:
— Я знайшла місце, де ска гніздяться в скелях, і сама піднялася туди. Знайшла моє яйце... і воно було сповнене любові. Ох, Арі, синя, як сапфір, найдобріша і найрозумніша з усіх живих істот у світі.
— Де вона зараз? Втекла?
Ґлік знову відчула гарячі сльози, більш пекучі, ніж будь-коли до того. Хай десь удалині, але слабкий поштовх у її сердечному зв’язку все ще був чутний.
— Арі врятувалася, коли мене схопили Люті. Я й досі відчуваю її, але вона далеко. — Дівчина намалювала коло на грудях. — Я знаю, що вона все ще любить мене.
Івун підганяв усю групу ще годину, вимагаючи рухатися швидше, а потім оголосив привал біля підніжжя бурого пагорба. Люті зійшли зі своїх ауґів, а маг, простягнувши всохлу руку, скривився від докладених зусиль. Він заплющив очі, напружився, викликаючи магію, — і земля зрушилася. Глиняний схил розколовся, і з нього потекла каламутна вода, утворивши невелике озерце. Спочатку пили ауґи, потім Івун зробив джерело ширшим, і в нього натекло більше води. Коли потік очистився, досхочу напилися охоронці, зачерпуючи воду руками.
Чет бачила, що вони зовсім не поспішають, і ледве стримувала гнів. Ґлік нетерпляче тупцювала на місці, але знала, що, якщо поскаржиться, то тільки викличе гнів Лютих, і вони накинуться на неї.
Нарешті людям дозволили пити, суворо дотримуючись черги. Один чоловік попереду Ґлік випив стільки води, що, зігнувшись, виблював усе. Маг Івун хмуро зиркнув на нього, і нещасному більше не дозволили пити. Ґлік напилася і відчула, що сили повернулися до неї. Вона зможе прожити ще один день.
Наприкінці третього дня прискореного переходу їхній гурт нарешті дістався безплідних пагорбів, з яких відкривався вид на склянисті сліди стародавньої битви.
Сонце сідало за їхніми спинами, відкидаючи довгі блискучі тіні на нагромадження схожих на окалину каменів.