На серці у Колланана стало легше, коли він побачив свою дружину, але зараз він ясно відчував підозрілість, з якою ставилися до неї відтоді, як він привіз її в Нортерру з війни як свою наречену.
— О, приїхала нарешті, — пробурчав Рондо, — коли її король може захистити її.
Колланан пильно глянув на чоловіка.
— Навіщо королеві Нортерри захист від своїх підданих?
Капітан відвів погляд.
Тафіра плавно підійшла і спокійно зайняла своє місце королеви. Коли вона стала поруч з ним, Колланан подолав огиду і потягнувся, щоб узяти тверду, шкірясту руку зі скрині. Вимушена коритися вказівкам короля, хранителька незграбно відступила назад, хоча здавалося, що вона вважала себе власницею цього похмурого предмета.
Коли на міській площі склали купу дров, Коля шанобливо поклав на неї висохлу руку.
— Мій брат Конндур був видатною людиною, і йому довелося зіткнутися з немислимими ворогами. Як конаґ він намагався вчинити правильно і знайти союзника для боротьби проти справжньої небезпеки для людства — Лютих.
В юрбі злякано перешіптувалися, проте Рондо та його солдати виявилися налаштованими скептично.
— А ішаранці вбили його!
Коля провадив далі, підвищуючи голос.
— Спадок Конндура буде світити нам яскраво. Ми пам’ятатимемо його, продовжуючи боротьбу за Нортерру і три королівства. — Він зрозумів, що був настільки спантеличений моторошною процесією, що навіть не пояснив, про що дізнався глибоко в Печі. — До того ж я маю важливі новини. Незабаром прибуде підкріплення від піщаних Лютих, щоб допомогти нам захищати Феллстафф. Коли вони стануть до бою пліч-о-пліч з нами, ми відвоюємо Лейк Бакал.
— Але як же ішаранці? — не вгавав Рондо, забувши про дисципліну.
Поглинутий думками про свого брата, Колланан не дав йому відповіді, якої той хотів.
— На жаль, після того, що сталося на острові Фулкор, ми не можемо розраховувати на допомогу ішаранців у боротьбі проти справжнього ворога.
Він кивнув двом своїм Хоробрим. Ласіс та Елліель затиснули золоті реймери навколо зап’ясть і викликали магічний вогонь, щоб запалити вогнище. Полум’я з ревінням поглинуло складені докупи дрова.
Тафіра взяла чоловіка за руку, і вони дивилися, як вогонь перетворює жахливі рештки на чистий попіл. Коли гаряче полум’я обернулося на вугілля, король відчув полегшення, але водночас і страшну втому. Він узяв королеву під руку.
— Ходімо зі мною в замок. Мені потрібно побути вдома.
38
«Ґліссанд» ішов до порту Сереполя, виблискуючи добре помітним колом утауків на великому вітрилі. Ще один рейс.
Мак Дур стояв на палубі, вдихаючи теплий солоний бриз. Перед ним розкинулося екзотичне місто, сповнене нетерплячих покупців і нових можливостей. Причали простягалися у воду, наче широко розставлені пальці. На краю пристаней височіли дерев’яні прибережні споруди, храм гавані, побілені будинки з черепичними дахами і витончений палац, більший за будь-яку іншу будівлю. Мак Дур повернувся сюди для торгівлі після зовсім короткої перерви, однак сподівався, що йому вдасться ще один прибутковий рейс. Він вийшов з гавані Сереполя, прямуючи до Співдружності, саме тоді, коли ішаранські кораблі повільно тягнулися додому з важко пораненою емпрою на борту. Мак Дур передав важливу звістку в морському порту в Рівермуті, а тепер він повертався до Ішари з новим вантажем товарів з трьох королівств Співдружності.
Відтоді, як Гейл Орр скористався «Ґліссандом» для плавання до Ішари — двічі! — у його власних справах, капітан торгового судна Мак Дур доставляв рідкісні товари в Сереполь. Містяни були хорошими покупцями. Оскільки племена утауків завжди дотримувалися нейтралітету в будь-яких конфліктах, їхні кораблі могли безкарно подорожувати навіть тоді, коли між континентами зростала напруженість. Інші торгівці вважали ризик надто великим, особливо після страшних подій на острові Фулкор та через неминучу війну, але це робило прибутки вищими для тих, хто все ж наважувався торгувати з далекими країнами. Завантаживши повний трюм товарами із Співдружності, які ішаранці охоче купили б — можливо, востаннє, — Мак Дур хотів здійснити останній рейс. Він твердо вірив у традиції. Ішаранські військові кораблі впізнають велике коло утауків на вітрилах і не чіпатимуть їх.
Йому особливо не терпілося продати новий ящик з димчастим склом, який він отримав від старателя-утаука, чоловіка з перев’язаними бинтами руками, що місяцями мандрував суходолом, щоб дістатися зі своїм скарбом до порту. Мак Дур заплатив високу ціну за рідкісний матеріал, бо знав, що ішаранські жерці використовують незвичайне чорне скло як вікна у порожнечу, де живуть їхні божки. Від самої думки про те, що в його трюмі лежить димчасте скло, у нього сироти бігли по шкірі, до того ж він очікував величезного прибутку від його продажу. Капітан намалював іще одне коло довкруж свого серця.
Лоцманські човни вийшли, щоб провести їх до гавані, у супроводі двох великих ішаранських військових кораблів. Залізні кулаки таранів виглядали загрозливо, а яскраві червоно-білі вітрила нагадували йому свіжу кров, розбризкану по блідій шкірі. Ішаранські солдати вишикувалися на палубах військових кораблів супроводу, поглядаючи на моряків-утауків з такими виразами на обличчях, немов вовки, готові напасти на свою здобич.
Удавано веселий попри своє занепокоєння, Мак Дур вигукнув ішаранцям:
— Ми прибули торгувати!
І додав тихим голосом своїй команді:
— Кра, мерщій на палубу, всі! Махайте їм і посміхайтеся. — Усі виконали наказ, але це не справило на ішаранців особливого враження. Все ще удавано посміхаючись, Мак Дур звернувся до свого штурмана, Гейта. — Точно виконуйте їхні вказівки. Ідіть туди, куди вони скажуть.
«Ґліссанд» рушив до порожнього причалу в дальньому кінці гавані, де на них чекало ще більше солдатів. Штурман насупив брови.
— Схоже, нас відправляють на карантин.
Мак Дур досадливо зітхнув. Він сподівався, що вони зможуть продавати свої товари, встановивши тимчасовий ринок на набережній, де ішаранські купці могли б сперечатися поміж себе за товар, що підніме ціни, але тепер його охопила тривога.
— Якщо уряд Ішари викупить весь наш вантаж, то зможе нав’язати нам власну ціну.
Штурман удавано посміхнувся.
— Гірше того, вони можуть просто конфіскувати все.
Коли торгове судно пришвартували до причалу, Мак Дур пішов у свою каюту. Він зав’язав волосся стрічкою і одягнув шовкову сорочку, все це зеленого кольору, що нагадував йому сосни Нортерри, де він виріс, перш ніж зайнявся мореплавством. Гордий капітан торгового судна вийшов, старанно зберігаючи радісну посмішку, коли основний трап був спущений до причалу. Вдаючи, наче все йде як зазвичай, екіпаж відкрив люки і почав піднімати ящики з трюму.
Мак Дур розправив плечі і зійшов по скрипучому трапу до шеренги солдатів, що чекали на нього. Під пахвою він ніс згорнуту декларацію суднового вантажу «Ґліссанда» разом з пропонованими цінами. Він підняв руку на знак вітання, хоча відчував неясний страх — можливо, то було якесь попередження від його вродженого везіння утаука.
Ішаранські солдати розступилися, щоб дати дорогу жерцю у синьому каптані. Обличчя капітана спохмурніло. Мак Дур упізнав його, тому що бачив цього жерця, коли Гейл Орр приїжджав із повідомленням до емпри Ілуріс. Дружнім голосом він сказав:
— Моя вдячність за військовий прийом, верховний жерче Кловусе! Моя команда почуває себе в цілковитій безпеці під вашим захистом. — Йому вдалося зробити так, що ці слова прозвучали природно й щиро.
Кловус сердито глянув на простягнуту до нього руку капітана.
— Ви прибули зі Співдружності, привезли непотрібний товар. Звідки нам знати, що ви не маєте наміру убити нас усіх?
Мак Дур примусив себе посміхнутися.
— Кра, це було б жахливо для торгівлі! Утауки нейтральні торговці та посланці — всередині кола і за його межами.
Кловуса це не переконало.