Мандан вийшов зі своєї каюти ще сонний, але на ньому вже був вінець і пурпурова мантія конаґа. Він також надягнув пояс із золотою пряжкою поверх вільної туніки з вишитою на правій стороні грудей відкритою рукою, а на лівій — сонця, що сходить. Уто зрадів, побачивши, що юнак виглядає як конаґ.
— Я дуже довго прагнув цього, — пробурмотів Уто. — Нарешті у нас є конаґ, який розуміє, хто насправді є нашим ворогом. — Він облизав губи, вже відчуваючи смак перемоги.
— Хотів би я, щоб мій батько був тут, — промимрив Мандан.
Коли сонце піднялося вище, а відблиски від хвиль, що розходилися брижами, розсіялися, дозорці помітили кілька ішаранських кораблів, що стояли на якорі за рифами. Ще один патрульний корабель рухався зі східного боку острова.
— Ворожі кораблі попереду! — гукнув дозорець.
— Сумніваюся, що їх буде більше п’яти, — заспокоїв Мандана Уто.
Молодий конаґ стиснув зуби.
— Ми їх розчавимо.
— Ще кораблі! Я нарахував сім... ні, десять!
— Десять? — Уто зробив крок назад, обмірковуючи почуте. — Кількість однакова, проте ми все одно переможемо.
З-за острова з’явилося ще більше кораблів, усі з червоно-білими вітрилами — щонайменше п’ятнадцять. Уто не розумів, як ворог міг так швидко надіслати таке значне підкріплення. За словами торговців-утауків, емпра була недієздатною! Хто ж керував ішаранцями?
— Ми не розраховували на п’ятнадцять кораблів. — Голос Мандана затремтів.
Уто намагався боротися з наростаючим страхом. Усі ворожі кораблі йшли на них.
44
Після того, як Тон та Елліель повернулися разом з королем Коллананом, Шадрі не терпілося якнайшвидше побачитися з друзями і дізнатися більше про те, що вони привезли із собою, — скарб історії та легенд Лютих, якого ще не бачила жодна людина.
— Я хочу допомогти, — сказала вона, просунувши голову у напівпрочинені дерев’яні двері аскетичної замкової кімнати, в якій Елліель мешкала разом з Тоном. Мало не задихаючись від радісного збудження, Шадрі відкинула своє довге, дещо сплутане волосся за плечі. — Я можу бути корисною! Я точно знаю.
Жінка-Хоробра, кинувши на кам’яну підлогу свою торбу з одягом та припасами, порпалася в ній, витягаючи дорожні речі. Тон приніс свіжі ковдри і поклав на їхнє ліжко.
Елліель здивовано подивилася на Шадрі.
— Ти хочеш допомогти нам розпакувати речі?
Шадрі обвела поглядом скупо обставлену кімнату, і її очі загорілися, коли вона побачила прямокутний, загорнутий у шкіру пакунок, який лежав на столі. Вона увійшла до кімнати.
— Ні, я маю на увазі історії! Це вони? Тоне, ти покажеш мені свою мову? Навчиш мене літер, щоб я могла допомогти тобі перекладати?
Тон посміхнувся.
— Доведеться багато чого перечитати. Мені б не завадила допомога вченої дівчини. — Він розгорнув шкіряну обгортку і відсунув її вбік. Кришталеві пластини виглядали тонкими й тендітними, майже прозорими, за винятком літер, вигравіруваних у кілька шарів, якимось чином злитих один з одним. — Стільки всього треба вивчити і засвоїти. Я не вірю, що королева By колись читала це.
Шадрі подумала про те, що зазвичай трапляється, коли вона діймає інших надто великою кількістю запитань.
— Деякі люди не надають великого значення навчанню.
Елліель повісила свій чорний плащ для мандрів і кольчужну накидку на кілок у стіні.
— З Тона поки що досить пригод. Тепер настав час для навчання. — Вона потягнулася, щоб поцілувати його в щоку. — А у мене є деякі обов’язки Хороброї, які слід виконати!
Шадрі було подумала, чи не варто віднести історії Лютих, записані на кришталевих пластинах, до святині пам’яті, щоб усі хранителі теж могли переглянути записи, але жоден з них не розумів мови Лютих. Натомість вона вирішила, що королівська бібліотека — ідеальне місце для того, щоб вивчати матеріали разом з Тоном, пліч-о-пліч.
Покл розпалив добрячий вогонь у каміні, і в кімнаті стало тепло. Коли Тон поклав згорток на довгий дерев’яний стіл, Шадрі благоговійно розгорнула його і взяла першу пластину тонкого склоподібного матеріалу. Вона повернула його до світла, так щоб полум’я від каміна просвічувало його наскрізь і висвітлювало літери. Але всередині спресованого шарами кришталю було запечатано набагато більше усього.
Тон потягнувся до пластини.
— Щоб активувати літери, потрібна кров Лютого. — Він вийняв кинджал, що висів у нього на боці, і підняв руку. — Заради здобуття знань я з радістю вколю собі палець. — Він уколов палець кінчиком ножа, випустивши краплю темно-червоної крові, а тоді торкнувся пальцем прозорої поверхні. Коли світло від вогню відбилося від пластини, літери вистрибнули з документа в повітря і замерехтіли там. — Початок ось тут... стільки відомостей, стільки історій.
— Прочитай їх мені, я запишу кожне слово, — попросила Шадрі. Вона часто працювала у цій кімнаті, тому в неї вже був цілий стос чистого паперу для записів, яким її забезпечила королева Тафіра.
Знервовано кліпаючи, до бібліотеки увійшов Покл. Він приніс їм таріль із хлібом і сиром. Шадрі й Тон були занадто зайняті записуванням тексту, тому не стали відволікатися, тож кошлатий юнак поставив таріль на стіл біля них. Виходячи, він затримався у дверях, аж поки Шадрі не підвела очі й не посміхнулася йому. Тоді, почервонівши, Покл поспішив далі у справах.
Дівчина була готова працювати до глибокої ночі, проте на вивчення сотень кришталевих пластин могло піти багато днів, а то й тижнів. Шадрі дивувалася невідомим їй раніше історіям про стародавні битви Лютих, перемоги піщаних Лютих, віроломство крижаних Лютих. Тон читав легенди про славетного воїна Рао, великого полководця, який кинув виклик самому дракону Оссусу і поранив його. Деякі документи виявилися довгими оповідями, сповненими звинувачень раси крижаних Лютих, лихих нащадків Сут. Там говорилося про те, що ніхто ніколи не забуде того жахливого злочину, який вони скоїли проти безневинної вагітної Раан, справжньої коханої Кура.
Тон читав і читав літери, що висіли в повітрі, а Шадрі вдалося зіставити кілька символів Лютих з певними словами. Розшифровуючи тексти, вона особливо уважно стежила за тим, щоб визначити, який саме символ Лютих позначає ім’я бога...
Наступного дня, поки Тон вправлявся у володінні мечем з Елліель і допомагав тренувати бійців Феллстаффа, Шадрі продовжувала розбирати кришталеві пластини. Вона розглядала химерні знаки, які бачила, тримаючи пластини проти блідого сонячного світла, що пробивалося крізь вікна. Дівчина відбирала будь-які документи, де, як їй здавалося, згадується Кур, тому що вони могли мати відношення до таємниці існування Тона. Вона знайшла ще п’ять пластин, у яких часто використовувався символ бога, одна з них була дуже дивною — з обкришеними краями, якогось жовтуватого відтінку.
Коли Тон повернувся ввечері до бібліотеки, Шадрі з радісним хвилюванням показала йому незвичайну кришталеву сторінку.
— Ця вицвіла сторінка на вигляд старша за інші, як гадаєш? А може вона зроблена з іншого матеріалу? Це має бути щось особливе, правда? — Шадрі показала на вигравірувані знаки. — Подивися на цей символ. Тут згадується Кур, знову й знову. Цікаво, що це означає.
Зацікавившись, Тон узяв пластину.
— Я не знаю. Подивимось, що там написано? — Він знову вколов палець і висвітлив літери своєю кров’ю. Темноволосий Лютий відступив назад, читаючи вголос текст, що тепер став видимим і світився, а Шадрі почала записувати. Дивний вираз промайнув на обличчі Тона, і він зупинився.
Шадрі трохи зачекала, але не довго.
— Що таке? Це про Кура? Історії про те, що з ним сталося? Є щось про тебе?
Тон деякий час читав мовчки, потім зрештою подивився на неї і пояснив:
— Це стародавня історія про Кура та двох його коханих, Сут і Раан. Через ревнощі Сут отруїла власну сестру. Тому Раан втратила дитину, дитину Кура. — У його глибоких сапфірових очах відбилося сильне потрясіння. — Але в цій версії говориться, що серце Кура було розбите, він був у відчаї, усвідомивши, що накоїли його творіння. Він зрозумів, що все зло у світі не вдалося втримати всередині дракона Оссуса. Зло також отруїло і Лютих.