— Ми приїхали здалеку, щоб зустрітися з королевою крижаних Лютих Онн. Будь ласка, відведіть нас до неї. Вона має відомості, з якими мені потрібно ознайомитися.
Воїни здійняли списи з кришталевими наконечниками.
— Вас не запрошували. Тому вам тут не раді. Ви вторглися в наші володіння. — Їхній очільник жестом показав своїм супутникам. — Схопіть їх та їхніх тварин.
Елліель затиснула золотий реймер навколо зап’ястя і запалила полум’яну зброю, потім високо підняла яскраво-помаранчеве полум’я.
Тон зісковзнув із сідла і зробив крок уперед, не звертаючи уваги на гарчання вовкоконей. Він цілком спокійно звернувся до воїнів у броні.
— Я висловився зрозуміло. Ми мандрівники, які бажають побачити королеву Онн. — Він жестом вказав на палац удалині. — Ми поїдемо туди самі, якщо ви не хочете нам допомогти. — Коли воїни не відповіли, Тон стишив голос. — Я можу змусити вас зійти з нашого шляху.
Обурені воїни наставили списи, так наче збиралися простромити Тона. Запряжені в сани мамули заворушилися у своїх упряжках. Маги підняли руки, щоб викликати з повітря сили магії.
— Ти не крижаний Лютий, — прогарчав один з магів. — Отже, ти ворог.
Тон відкинув чорне волосся.
— Ні, я не крижаний Лютий... і ви не захочете, щоб я став вашим ворогом. — Він, нетерпляче фиркнувши, підняв ногу і різко опустив її на ущільнений сніг.
Могутня ударна хвиля брижами прокотилася по замерзлій землі. Щільний лід мерехтів і пульсував. Вовкоконі стали дибки, розсікаючи кігтями повітря. Сани магів перекинулися, і ті опинилися на холодній землі. Упряжі лопнули, мамули кинулися врозтіч.
Тон тупнув вдруге, і лід та сніг довкола розтанули й знов замерзли до ідеального скляного блиску — вкрите хвилями дзеркало, що простягнулося на п’ятдесят футів навколо них.
Вражені побаченим маги заметушилися, щоб якось захиститись. Вовкоконі помчали геть, їхні кігті скреготіли по свіжій гладкій кризі. Воїни, миттєво втративши свої гордовиті пози, зайняли захисні стійки.
Стоячи зі схрещеними на грудях руками, Тон сказав:
— Ми прийшли зустрітися з королевою Онн. Пропоную вам провести нас до неї.
Цього разу, лише на мить завагавшись, крижані Люті погодилися відвести їх до крижаного палацу.
50
Провівши кілька днів на одній стоянці, табір Шелли дін Орр знявся з місця і вирушив у дорогу по безлюдній місцевості. Пенда та її батько у валці з кількох фургонів пустилися світ за очі через пагорби Судерри, рухаючись загалом на північ, як заманулося старій жінці.
Батько й донька їхали в головному фургоні, сидячи по обидва боки від Шелли. Великі дерев’яні колеса підстрибували на вибоїстій дорозі, проте сидіння праматері було встелене такою кількістю ковдр і хутра, що вона ледве помічала тряску.
Пенда обхопила руками живіт. Коли вона жила серед утауків, то багато разів бачила, як молоді жінки народжують, але все одно відчувала тривогу. Найсумнішим було те, що їй, мабуть, доведеться народжувати без Адана Старфолла, якщо він не зможе дістатися до них вчасно. Коли фургон потрапив у особливо нерівну колію, жінка здригнулася, відчувши раптом різкий біль у животі.
Шелла дін Орр гримнула:
— Обережно! Кра, ти хочеш викинути дівчині дитину?
— Вибачте, мамо, — гукнув Еміль, який правив кіньми.
Сидячи поруч зі старою, Гейл Орр коротким кинджалом нарізав для неї шматочки свіжого яблука. Коли колесо потрапило в наступну вибоїну, Гейл поранив великий палець і зашипів не так від болю, як від несподіванки. Яблуко, впавши йому на коліна, покотилося далі, але він зловив його обрубком лівої руки.
Шелла насупилася.
— Будь обережний з гострими предметами. Не змушуй мене відрізати тобі другу руку, якщо якась зараза потрапить у рану. — Її зморщені губи скривилися. — Ти мав би засвоїти урок з першого разу.
Гейл почервонів від нагадування про те, як втратив руку після дурної бійки на ножах у юності. Однак він прийняв незлобливе піддражнювання.
— Кра! Я спробую зберегти іншу. Це моя улюблена рука.
Стара жінка провадила далі:
— Моє правило — робити лише одну ампутацію на людину. Якби я відрізала тобі обидві руки, то зразу було б видно, хто в мене улюбленець серед онуків.
Сидячи на плечі Пенди, Ксар дивився на дерева, що пропливали повз нього. Птах-рептилія залишався невтішним відтоді, як Арі полетіла від них у ніч снів про драконів. Оскільки Пенда не мала прямого сердечного зв’язку з Арі, їй було сумно, адже вона не знала, чому Арі зникла. Вона не могла на такій відстані відчути ска із синім оперенням. Чи молода пташка-рептилія вирушила на пошуки бідолашної Ґлік або ж просто втекла?
Ксар розпушив пір’я, підібгав крила й поклав голову на довге темне волосся Пенди.
— Скажи Арі, щоб повернулася, — прошепотіла йому Пенда. — Я хвилююся за неї.
Ксар клацнув дзьобом у відповідь.
Шелла нахилилася вперед і примружила очі з молочною плівкою катаракти. Пенда ніколи не знала, наскільки насправді бачить стара.
— Я хочу знову їхати на північ, поки не стане надто холодно.
— Чи є щось, що тобі потрібно побачити востаннє, мамо? — спитав Гейл.
Обличчя Шелли дін Орр сердито зморщилося.
— Востаннє? Не поспішай віддавати мене смерті! Мій спадок займає вже чотири томи, і я сподіваюся заповнити принаймні п’ятий. Пильнуй власну історію і зроби щось важливе у своєму житті.
Гейл засміявся.
— Моя донька — це єдиний спадок, якого я міг би бажати.
— То правда. — Шелла, простягнувши руку, лагідно погладила живіт Пенди. — Але вона ще не закінчила.
Дорога пролягала через ділянку лісу, де клени загинули від іржі, і від дерев залишилися тільки голі темні стовбури та гілки, схожі на поспіхом накреслені вугіллям обриси. Примружившись, Шелла здригнулася так сильно, що аж кістки заторохкотіли.
Пенда також відчула хвилю занепокоєння.
Еміль зупинив коней.
— Лісові павуки! Подивіться, скільки їх тут!
— Їх сотні, — сказав Бурдон, інший небіж.
— Нешкідливі створіння, — відповіла Шелла.
Пенда знала, що це правда, проте все одно відчувала дивний страх. Щось було не так.
— Кра, ми смажили їх, коли я був хлопчиком, — сказав Гейл. — Їх потрібно готувати повільно, щоб тіла не лускали, але після того, як відірвеш ці гострі лапки, вони дуже смачні.
Пенда та її батько вилізли з фургона і підійшли до утауків, які стояли біля чудернацьких дерев. Лісові павуки використовували каркас мертвих кленів, щоб розкинути своє павутиння між гілками. Мереживо павутини вловлювало крихітні крапельки туману, створюючи візерунки, і здавалося, ніби срібні нитки переплітаються прямо в повітрі. Павуки розміром з волоські горіхи висіли нерухомо, чекаючи, поки комахи потраплять у липкі сіті.
Гейл сперся обрубком кисті на стегно.
— Ніколи не бачив таких візерунків раніше!
— Вони не природні, — мовила Пенда, і в неї по шкірі поповзли сироти. Ска зірвався з її плеча й злетів у повітря, кружляючи вдалині від переплетених ниток.
Кожна велика й міцна сітка павутиння була сплетена колами, ідеальними колами, не схожими ні на що у природі, кільце в кільці, що робило павутиння схожим на мішені для стрільби з лука. У кожному яблучку сиділо по лісовому павуку, немов очікуючи похвали за свою неповторну павутинову роботу. Утауки благоговійно зашепотіли, не знаючи, це поганий знак чи привід для надії.
Пенда намалювала коло довкруж серця.
— Початок є кінцем є початком. — Її батько повторив ці слова, як і інші утауки.
Вони стали табором за багато миль від моторошного мертвого лісу. Пенда спала просто неба біля залишків багаття, згорнувшись калачиком під ковдрами, щоб якось зігрітися без Адана.
Ксар розбудив жінку посеред ночі, сівши їй на груди й смикаючи за ковдру. Він шипів і щебетав їй у обличчя. Пенда сіла, стривожена, але через їхній сердечний зв’язок відчула тільки збудження, що пронизувало емоції ска.
— Що сталося?
Вона відсунула ковдру, і птах-рептилія підхопився в повітря. Він видав різкий брязкітливий звук, на який хтось відгукнувся з нічного неба. Пенда не могла нічого розгледіти у відблисках слабкого багаття, тому прислухалася до відповіді. Це була інша ска — Арі! Дві пташки-рептилії закружляли в повітрі, танцюючи і граючись у польоті, а потім обидві приземлилися біля Пенди.