Воїни-Люті стояли зі списами в руках уздовж стін з крижаних брил і розглядали двох відвідувачів. Іррі, мускулистий воїн, стояв найближче до трону, ніби вважаючи себе особистим охоронцем Онн або її особистою власністю.
Якщо крижані Люті мають намір винищити і стерти з лиця землі надокучливу людську расу, то, подумала зі страхом Елліель, Нортерра приречена. Навіть з допомогою Тона, чи зможе вона переконати Онн звільнити Вірча? Чи хлопчик іще живий?
Королева, піднявшись одним плавним рухом, подивилася на Тона.
— І що ж ти за істота? Ти не схожий ні на що, що я коли-небудь бачила. — Вона нахмурила брови. — Творіння піщаних Лютих? Шпигун?
— Ні, цим я абсолютно точно не є, — відповів Тон. — Я прийшов сюди, щоб ознайомитися з вашою історією й вашими легендами і знайти відповіді для себе.
Онн звернула свою увагу на Елліель, оглянула її з голови до ніг, ковзнувши поглядом по чорній кольчужній накидці, по нагрудному обладунку, по її мечу.
— Ти ще одна напівкровка Хоробра. Жінка. Жінки зазвичай розумніші. — Вона на мить замислилася. — Не так давно я привезла сюди Хороброго собі на забаву. Я вбила його, коли він мені набрид.
Елліель загадково відповіла:
— Хоробрих не так просто вбити.
Холодне блакитне полум’я спалахнуло в глибині очей королеви, однак вона відвернулася від Елліель і підійшла ближче до Тона. Вона торкнулася його темного волосся, сріблястого пластинчастого нагрудника, але Тон залишався нерухомим.
— Гарний, але... бентежний.
— Я хочу побачити ваші історичні записи. Для мене це важливо. — Тон блиснув своїми ідеальними зубами, ніби хотів переконати її, що важливе для нього має бути важливим і для неї. — У нас є й інша мета. Ви забрали маленького хлопчика. Ми хотіли б його повернути.
Елліель була вражена, що він може бути таким нерозважливо відвертим. Тому вона швидко заговорила:
— На знак поваги. Ми звертаємося з офіційним проханням до королеви крижаних Лютих. — Хоробра зробила паузу, а Тон тим часом здивовано дивився на неї. — Хлопчик ще живий?
— Бірч — миле дитя, безмежно цікаве, хоча за ним треба добре наглядати. — Онн перевела погляд блідих очей на своїх охоронців, і невдоволення промайнуло по її обличчю. — Цікаво, куди ж він подівся...
Вона крикнула всім, хто міг почути її наказ:
— Приведіть людське дитя сюди! Я хочу показати нашим гостям, як добре я піклуюся про своїх підопічних. — Онн повернулася до гостей і пирхнула. — Хто він вам? Уже те, що ви питаєте про нього, означає, що він має бути кимось важливим.
— Я не знав, що Люті вважають когось із людей важливими, — промовив Тон, знову здивувавши Елліель, але він точно зіграв на настрої королеви.
Невдовзі група схвильованих мамулів привела худенького хлопчика до тронної зали. Він стояв, опустивши очі, його одежина, пошита з клаптиків тканин, була заправлена в завеликі штани, підперезані короткою мотузкою. Хлопчик підвів очі на Тона і жінку-Хоробру, але не впізнав нікого з них.
Елліель відчула, як її обдало теплою хвилею, коли вона побачила хлопчика, хай він і був у жалюгідному стані. Вона нахилилася і взяла його за плечі.
— Усе гаразд. Ми спробуємо повернути тебе додому. — Вона стишила голос, слідкуючи, щоб не вимовити ім’я Колланана. Хлопчику якимось чином вдалося приховати, ким він є. — Твій дідусь буде радий дізнатися, що ти живий.
Коли Бірч глянув на неї, його очі наповнилися сльозами.
— Він прийде за мною?
Елліель підвелася й звернулася до королеви:
— Якби ви дозволили нам забрати дитину, це було б чудовим виявом щедрості та доброти.
Онн, виглядаючи обуреною, заявила:
— Бірч — одна з моїх найцінніших речей! Він сидить біля мого трону. Чому він має хотіти повернутися до звичайних людей?
— Тому що вони його сім’я, і там його дім. Ви, певно, можете це зрозуміти? — Елліель, правда, зовсім не була впевнена в цьому.
— Я роблю йому честь, залишаючи його в себе. — Онн походжала перед своїм троном, поки мовчазні охоронці дивилися на неї, готові до нападу. — Ні, він мій. Чому я повинна бути щедрою? Ви не позбавите мене його товариства. — Королева накинулася на мовчазних мамулів. — Заберіть його звідси і відведіть глибоко в тунелі. Він нікуди не піде. — Вона також звернулася до двох могутніх охоронців-Лютих. — Переконайтеся, що хлопчик не... не загубиться.
Елліель охопив розпач, коли Бірча потягнули геть. Вона розуміла, що королеву вже не переконати. Мабуть, їм доведеться вдатися до більш рішучих заходів.
Судячи з обличчя Онн, вона щось обмірковувала.
— Дитина цікава, але знає мало. Вас обох я теж залишу тут. Мої маги отримають задоволення, видобуваючи з вас відомості.
Елліель відступила.
— Не залишите. — Вона затиснула золотий реймер на зап’ясті і викликала вогонь.
Тон був беззбройним і на вигляд здавався спокійним, але голос його прозвучав зловісно.
— Ти розчарувала мене, королево Онн. Ми прийшли сюди з цілком слушним проханням.
— Тільки я вирішую, що є слушним, — відказала Онн.
Елліель стала поруч з Тоном, піднявши реймер, що випромінював яскравий помаранчевий вогонь на тлі біло-блакитного холоду палацу. Онн, здавалося, розважали відблиски тепла, що сяяли на її блідій шкірі.
Іррі зробив крок уперед, пихато набундючившись від того, що матиме можливість захистити свою королеву. До них рушили інші воїни Лютих, здіймаючи списи та мечі. Елліель стояла готова до бою, вогонь у реймері потріскував. Хоробра була впевнена, що зможе вбити Іррі, але вона не зможе вбити їх усіх.
Онн відкинулася на спинку трону, наче їй не терпілося споглядати за битвою, що ось-ось розгорнеться перед нею.
Тон, загадковий і мовчазний, вивчав ворожих воїнів, що наближалися до нього. Він уже бився з ними раніше на озері Бакал, але тоді бій був на відстані, а не врукопашну. Здавалося, він був дещо спантеличений, зіткнувшись із супротивником так близько. Елліель не знала, що він зробить, — або що він може зробити, — проте вірила в нього. Вона бачила ту безмірну силу, якою володів Тон, незалежно від того, розумів він, ким він є чи ні.
— Я сподівався, що раса Лютих буде могутньою, благородною і достойною, — мовив він. — На жаль, я бачу, що вам бракує цього.
Глибокий гортанний сміх Іррі прозвучав як рик. Піднявши руку і закликавши невидиму силу, Тон відірвав закутого в броню воїна від підлоги. Той безпомічно дригав у повітрі ногами в міцних грубих черевиках, намагаючись вирватися. Поки Тон утримував його в повітрі, безпорадний воїн розсікав мечем порожнечу, але не міг нікого дістати.
Ошелешені крижані Люті завагалися. Тон притиснув Іррі до крижаної стіни біля забризканого кров’ю списа. Поверхня крижаних блоків розтанула, набувши іншої форми. Горизонтальні потоки води огорнули Іррі й закували його в крижаний кокон.
Королева Онн вражено дивилася на воїна, що опинився в пастці і відчайдушно намагався вибратися з неї. Решта воїнів кинулися вперед, піднімаючи списи. Тон зробив рух рукою в бік дзеркальної крижаної підлоги, і вона раптом розтанула, а воїни занурилися по коліна у воду. Ще один порух рукою — і Тон знову заморозив підлогу, утримуючи їх в пастці, мов комах у бурштині.
Двоє воїнів все ж кинули в нього списи, але реймер Елліель знищив їх у польоті. Ще кілька воїнів зупинилися на вході до тронної зали, чекаючи наказу від королеви.
Онн з подивом поглянула на Тона.
— Що ти таке?
— Саме це я намагаюся з’ясувати. Мене запечатали під горою Вада в камері з кришталю. Хтось помістив мене іуди у давні часи. — Він торкнувся химерного татуювання на своєму обличчі. — Я нічого не знаю про своє минуле. Що мені можуть розповісти крижані Люті? Які ваші легенди про Кура? І про дракона? — Він піднявся на підвищення, на якому стояв трон, і королева відступила назад. Його тон змінився, ставши вимогливим: