Юнак попросив принести чистий папір, чорнило, перо. Вислухавши Уто, він був такий розгніваний, що ледве знаходив слова. Сидячи на палубі цього оманливо яскравого ранку, він безуспішно намагався скласти думки докупи, щоб написати листа.
Уто кивнув на папір.
— Пишіть, Володарю. Віддавайте накази. Ви правите трьома королівствами, і це наша війна. Вони всі повинні підкорятися вам. Закличте їх до дії.
— Але... але король Колланан надіслав той жахливий лист про те, що ти зробив з Елліель. А що, як він не дослухається до мене?
Обличчя Уто стало темним і грізним, як хмари минулої ночі.
— Ви конаґ, Володарю, а він — просто король. — Здавалося, то була вся відповідь, яку він вважав за потрібне дати.
Коли Мандану вдалося скласти перші речення, слова почали текти легше. Він прочитав першу чернетку, але вона здалася йому незадовільною, тож він розірвав її і переписав документ більш чіткою і ясною мовою. Він був законним конаґом, який видає найвищий наказ.
Коли він відчув, що задоволений документом, і після того, як Уто схвалив його, він уже начисто написав однакові листи Адану і Колланану.
Ця війна проти Ішари поглине ресурси Співдружності: кораблі, солдатів, зброю, обладунки, продовольство та припаси. Три королівства, які були союзниками ще з часів королеви Крески, повинні об’єднати свої армії в єдину силу, здатну розгромити ворога, який вчинив такі жахливі злочини. Нортерра, Судерра та Остерра не могли мати нічого більш важливого. Вони повинні об’єднатися під управлінням Мандана. Він конаґ, і вони мусять коритися.
Мандан підписав листи і скріпив їх печаткою. Щойно військові кораблі прибудуть у Рівермут, він відправить вершників в обидва королівства, щоб доставити послання якомога швидше.
54
Верховний жрець Кловус із частиною ішаранської армії вирушив до округу Тамбурдин. Перед тим, як покинути столицю, він кілька разів виступив з промовами про небезпеку, що загрожує з боку гетрренів, а також поширював про це підступні чутки. Усе це мало відволікти людей від думок про безтямну емпру, хоча багато хто все одно молився за неї щодня. Видовище військ, що проходили маршем, привернуло увагу народу, принаймні на деякий час.
Через кілька днів вони прибули до найпівденнішого району Ішари. Головне місто було перетворене на справжню фортецю з товстими стінами. Жменька вцілілих солдатів чергувала на сторожових вежах, що підносилися над дерев’яним частоколом. Кловус подумав, що вони виглядають радше переляканими, ніж впевненими.
Багато селищ, де займалися гірничими промислами і заготівлею лісу, були винищені до тла, а ті їхні мешканці, яким вдалося вижити, тікали до головного міста, щоб сховатися за високими стінами. Варвари спустошували й грабували ці землі, наживаючись на руйнуванні. Міський голова і командувач військом відправили чимало розвідників стежити за пересуваннями гетрренів, але багато хто з них так і не повернувся.
Саме місто — насправді лише трохи більше, ніж форпост у глушині, — було переповнене біженцями зі спустошених районів... біженцями, яких взагалі не мало би бути, якби солдати і тамбурдинська жриця виконували свої обов’язки як належить.
Кловус знав, що таке варвари. Під час свого попереднього візиту він бачив їхню огидну отаманшу Маґду, жінку, яка мала більше спільного з кошлатим лісовим звіром, ніж із людиною. Вона утримувала владу, даючи кланам гетрренів можливість чинити насильство. Кловус хотів, щоб усе це руйнування можна було обернути проти іншого ворога. О, якою прекрасною зброєю були б ці гетррени, якби він міг ними маніпулювати! Якщо ж ні, то вся їхня раса має бути знищена, усі вони мають бути роздерті на клапті.
Військовий загін проходив крізь міську браму, а Кловус тим часом думав про те, що найбільше розчарувався у жриці Нере. Місцева жриця мала божка і мала віру свого народу. Кловус не розумів, чому, маючи таку силу, вона дозволила бодай одному гетррену залишитися живим.
Він врятує цих людей, якщо їхня жриця не змогла зробити цього сама.
Кловус вдоволено приймав радісні вітання жителів Тамбурдина, які влаштували йому урочисту зустріч. Кілька сотень ішаранських воїнів увійшли в місто, посиливши його зневірених захисників. Кловус дозволив військовим командирам обговорити стратегію, розглянути минулі битви та невдачі й запропонувати нові заходи для стримування гетрренів.
Тим часом у нього були інші справи. Він одразу попрямував до грубо збитого місцевого храму.
У Тамбурдині жили загартовані люди, вони були близькі до природи й залежали від диких тварин, буревіїв, повалених дерев. Їхній храм було побудовано з темних колод, очищених від кори. Всередині молитовного приміщення стояли вирізані з дерева статуї лютих лісових звірів — тут були дикий олень з гострими рогами, великий ведмідь, який заходився в несамовитому реві, хижий вовк, що загрозливо гарчав, готовий розірвати свою здобич, великий орел з розчепіреними пазурами. Для балок використали почорнілі колоди з дерев, уражених блискавкою, і частина сили природи залишилася в деревині. Ця сила, поєднана з вірою людей, проявлялася в силі їхнього божка, — силі, яку Нере не змогла використати.
Жриця чекала Кловуса в храмі. Вона була худорлява й невелика на зріст, її довге темне волосся було заплетене в тугі коси, а її коричнево-зелений каптан був прикрашений символами тамбурдинського округу. Коли Нере побачила Кловуса, на її обличчі проступило явне полегшення.
— Ви отримали моє послання, верховний жерче. Я рада, що ви прибули особисто.
Кловус мовив з нотками гіркоти в голосі:
— Ваші невдачі вимагали, щоб я приїхав.
Не звертаючи уваги на присоромлену жрицю, Кловус пройшов углиб храму, потягнувся думками вперед, відкрив своє серце. Він відчув пульсуючу силу, відчув розлюченого місцевого божка, готового вирватися назовні.
— Ваш божок хоче знищити ворогів Тамбурдина, — сказав він Нере звинувачувальним тоном. — Чому ви не дозволяєте йому виконати своє призначення?
— Я дозволяю! Але він настільки розлючений і некерований, ідо я не могла відпускати його далеко. Ми захищали своє місто, але Маґда нападає на наші віддалені села й містечка. Я не можу дозволити божку носитися по всьому округу, залишивши місто незахищеним.
— Ви можете, і ви повинні це зробити, — відказав Кловус. — Божок хоче, щоб його відпустили. Саме для цього його створила віра людей! Їхні молитви та жертви надали йому певного вигляду задля виконання його призначення.
Кловус відмахнувся від неї. На дальній стіні з обпалених блискавкою колод мерехтіли туманні двері заклинання. Кловус простягнув долоню до тріскучого роїння енергії, що відчувалося одразу за магічною перетинкою.
— Я рятувала місто, верховний жерче, — наполягала Нере. Вона відкинула коси за плечі. — Це була моя місія. А що якби божок утік і пустився шаленіти по диких місцинах, як би ми повернули його назад? Ніщо не змогло б його зупинити. Як ми могли забезпечити, щоб божок повернувся до цього храму і знову захищав нас?
— Ви не підходите, щоб бути жрицею, — Кловус кинув на жінку сердитий погляд, — якщо не можете керувати своїм власним божком. Він не є неслухняною дитиною, яка влаштовує бешкети. Він — ваш товариш. Він — результат вашої віри та віри людей.
— Почуй нас, убережи нас. — Нере, визнавши поразку, вклонилася. — Я можу привести сюди вірян, верховний жерче. У нас багато урн з кров’ю, які чекають свого часу, і віруючі готові принести жертви, якщо нам потрібно ще. Я приєднаюся до вас у вашій місії. — Вона підняла на нього очі, явно скорившись. — Разом, ви і я, вдаримо по варварах.
— Ми не будемо вдаряти по варварах, — відрізав Кловус. — Я піду сам. Мені не потрібно, щоб ви мене відволікали.
Люди зберегли свою віру, навіть попри те, що жриця Нере боялася дозволити божку набути всієї доступної йому сили. Кловус не буде таким стриманим. Він використає божка, щоб підкорити надзвичайно сильні варварські племена та змусити їх виконувати його волю, але якщо його план здійснити не вдасться, то розбурханий, звільнений божок все одно влаштує бійню серед гетрренів, як вовк у курнику. У будь-якому випадку проблему буде вирішено.