Посланець був вражений.
— Володарю, ви не можете відмовитися виконувати наказ конаґа! Після того, що сталося з Конндуром Хоробрим, ми мусимо напасти на Ішару!
— Кров предків, Конндур був моїм братом, і мені осоружне те, що ішаранці зробили з ним, однак моє королівство важливіше за помсту. Якби я попросив, Конндур поспішив би допомогти Нортеррі! На кону саме існування Нортерри. — Він всунув лист до рук посланця. — Це офіційний запит, згідно з умовами Хартії Співдружності. Мандан повинен допомогти нам.
Посланець, зіщулившись, опустив погляд на лист у своїх руках.
— Я не можу доставити це конаґу.
— Ти мусиш. Це мій наказ як короля Нортерри. Конаґ Мандан пов’язаний Хартією Співдружності. Оборона трьох королівств важливіша за свавільний мстивий напад. — Посланець усе ще вагався, і Колланан гаркнув на нього:
— Ми дамо Тобі провізію і свіжого коня. Їдь! Украй важливо, щоб конаґ отримав моє звернення якомога швидше. Нам потрібно, щоб він послав сюди своє військо.
Посланець вискочив у коридор, стискаючи листу руці.
Коли він зник за дверима, Елліель сказала:
— Якщо Мандан відправить Уто на чолі свого війська, я буду з ним битися.
— Не переживай, у нас буде вдосталь ворогів, щоб битися з ними, — відказав Колл з важким серцем. Його лист напевне викличе бурхливу реакцію небожа, і Колл не знав, що юнак вчинить у відповідь.
— Добром це не скінчиться, коханий, — попередила Тафіра.
Зітхнувши, він міцно обійняв дружину, торкнувшись бородатим підборіддям її голови.
— На жаль, ти майже завжди маєш рацію.
З півдня нарешті прибули піщані Люті. Колланан з глибоким розчаруванням побачив, що їх лише двадцять. Вони їхали на ауґах — шістнадцять озброєних воїнів у металевих та кістяних обладунках, троє суворих магів в поруділих шкіряних мантіях і Кво, з медово-золотими очима і довгим вибіленим сонцем волоссям.
— Сестра відправила наш загін до вас. Ми допоможемо вам зруйнувати фортецю нашого ворога.
Колл та його королева зупинилися перед ними, навколо зібрався натовп, вражено витріщившись на Лютих.
— Ласкаво просимо. Ми сподівалися отримати більші сили від королеви By.
Кво засопів, ніби образившись.
— Наскільки більше вам потрібно? Ви не розумієте, якою силою ми володіємо. — Його ауґа з мутними очима висолопив довгий язик. — Ваша людська армія може нам допомогти. Хіба ви не бажаєте битися? — Він посміхнувся. — У давнину люди досить непогано вміли битися і вмирати на полі бою.
61
У густому лісі одразу за табором гетрренів ворушився невгамовний божок. Кловус тримав істоту під контролем за допомогою свого зв’язку, то відпускаючи божка, то потім ніби підтягуючи його до себе, як рибу на волосіні.
Стривожені варвари зрозуміли, що божок відгукається на накази головного жерця. Вони сильно боялися божка, а тому боялися і самого жерця — саме так, як і очікував Кловус. Він відігнав від себе обурення, яке вже давно відчував. У будь-який момент жриця Нере могла зробити те саме, використовуючи тамбурдинського божка для знищення ворожих таборів. Кловус терпіти не міг жрицю, яка не бажала користуватися своєю силою.
Вершники-гетррени провели його сосновими лісами крізь пагорби й узвишшя в дикі нетрі. Варвари розпалили величезне багаття посеред галявини, ніби воно могло відлякнути божка. Тепер Кловус сидів у таборі гетрренів, а перед ним постала їхня отаманша. Яка ж вона потворна!
Маґда мала квадратне обличчя, риси якого були позбавлені усякої миловидності чи витонченості. Її темне, жорстке волосся було сплутане — навмисно, подумав Кловус, або, можливо, через цілковиту відсутність догляду. Її тіло нагадувало йому бочку, набиту м’язами. Великі груди здавлював шкіряний нагрудний панцир, а вовча шкура висіла на плечах як накидка.
Варварка присіла на повалену колоду, яку, схоже, вважала своїм троном, і тримала в руках вузлувату палицю з округлою, покрученою верхівкою, блискучою від крові її жертв. Вона нахилилася вперед і вишкірилася. Один з її передніх зубів був підпиляний і мав гострий край.
— Ти посмів прийти до нас, слабак. — Її голос був схожий на суцільну відрижку. — Чого ти хочеш?
Хоча вона була йому огидна, Кловус і оком не змигнув. Його зв’язок зі збуреним божком робив його нездатним до страху.
— Якби я був слабаком, то просто дозволив би своєму божку роздерти вас усіх. Але я хотів подивитися тобі в обличчя, Маґдо, повелителько гетрренів. Я хотів подивитися, чи ти чогось гідна.
Маґда видала хекаючий звук, який він сприйняв за сміх.
— Гідна чого? Ми беремо те, що хочемо.
Кловус змахнув клаптик сажі зі свого каптана. Буйне багаття тріскотіло й лускало, викидаючи в повітря іскри, схожі на мінливі зірки.
— Я вирішу, залишити тобі й твоїм людям життя чи ні, залежно від того, що ти скажеш мені цієї ночі.
Варвари скупчилися навколо, глипаючи на гостя так, ніби він був обідом, який ось-ось подадуть. Серед дорослих було з десяток чи більше дітей, які дивилися на нього широко розплющеними очима. Вирази їхніх облич були зовсім дикими, волосся довге і заплутане, одягнені вони були в хутро, а в руках тримали гостро заточену зброю, і все це робило їх схожими на мініатюрні копії дорослих гетрренів.
Кловус вирішив, що Маґда поводиться недостатньо шанобливо, і підтягнув божка ближче, щоб нагадати їй про його силу. Дерева захиталися і затряслися, гілля затріщало, уламки гілок злетіли в повітря і впали у багаття, здійнявши снопи жаринок. Вражені варвари витріщилися на ліс. Маґда підхопилася зі своєї колоди, тримаючи палицю, так наче та могла виявитися корисною зброєю проти божества.
— Сядь, — гарикнув на неї Кловус, — і слухай мене.
Вона кинулася на жерця з піднятою дубиною, і в ту ж мить з лісу, піддавшись інстинктам, виринув божок. Він постав, наче грім первісної енергії, вир хижих очей і клацання іклів. Коли гетррени заверещали, як діти, Кловус дозволив собі посміхнутися.
— Я сказав, сидіти!
Цього разу Маґда послухалася, хоча й продовжувала стискати свою покручену палицю, ніби намагаючись задушити її.
Кловус дозволив божку ще трохи поноситися неподалік від вогню, а потім наказав йому відступити до дерев.
— Я міг би знищити вас усіх просто зараз. І ви це знаєте.
Маґда буркнула:
— Нас занадто багато. Ти можеш убити тут усіх, але тисячі гетрренів по всьому лісі помстяться за мене. Вони вб’ють кожного з вас, боягузливих блідих людей.
Кловус здивував її своєю пропозицією.
— Я волів би прийти до іншої домовленості. Гетррени можуть виявитися корисними. — Він сплів свої пухкі пальці, показуючи золоті персні. — Ви полюєте на тамбурдинських землях. Ви робите набіги та спалюєте села. Ви нападаєте на місто, крадете все, що можете, але ніколи не захоплюєте його. — Він примружив очі. — Ви ліниві? Чому ви не оволодієте містом і не проголосите себе правителями Тамбурдина?
— Ми і є правителями цих місць, — заперечила Маґда. — Ми йдемо туди, куди хочемо, і беремо те, що хочемо.
— А потім тікаєте і ховаєтеся у цих дикунських таборах. — Кловус жестом показав на галявину, де гетррени розстелили ковдри та розклали купи награбованого добра.
— Ховаємося? — Маґда образилася. Здавалося, вона вже забула про божка. — Міські люди ховаються за своїми дерев’яними стінами, потрапляючи в пастку так само, як ми ловимо тварин, — і вони роблять це самі. — Вона знову зайшлася своїм диким сміхом. — Міста занадто малі. Вони б нас обмежували. Гетррени вільні.
Кловус сперся ліктями в коліна. Настав час для переговорів.
— Але чого твої люди хочуть? Якщо місто Тамбурдин замале, то що було б достатньо великим для вас? — Він знав, що запропонує, але спочатку хотів почути її відповідь.
— Ми хочемо завоювань! Ми хочемо скарбів, і ми хочемо збирати сльози переможених. — Вона гупнула палицею по землі.
— Я бачу твоє честолюбство, Маґдо. Я знаю силу твого народу і шкоду, яку ви можете заподіяти. — Кловус підняв брови. — Навіть округ Тамбурдин замалий для гетрренів. Ви призначені для великих справ.