Інший чоловік впав на коліна і заридав.
— Неймовірною силою!
Розлючений Мандан спробував прикрити свою розгубленість обуренням.
— Де лорд Ґоран? Я хочу почути звіт від нього.
— Лорд Ґоран...
Чоловік, що плакав, вигукнув:
— Він не помер. — Нещасний вже не ридав, а вив. — Вона не вбила його!
Солдати супроводу багатозначно дивилися на закриту скриню, і Мандан, зійшовши з трону, схопився за кришку, сподіваючись побачити під нею коштовності та золото, якими знехтувала королева. Натомість там був чоловік, складений і якимось чином запханий у скриню, яка була занадто мала, щоб у ній могло поміститися людське тіло. Ґорана розламали на тисячу частин, перемішали їх і запхали в скриню, заповнивши усі куточки, так що його змучене обличчя дивилося вгору від середини грудей.
Мандан відсахнувся, ніби натрапив на гніздо павуків. Хоча кістки Ґорана були зламані, а внутрішні органи розірвані й перемішані, його обличчя все ще рухалося, а очі широко розплющилися, готові вибухнути від нестерпного болю. Рот Ґорана посеред грудей відкривався і закривався з вологим смоктальним звуком, не в змозі вимовити й слова.
Один із солдатів супроводу заговорив:
— Королева By сказала, що наступного разу, коли викличе вас, вона очікує, що ви прибудете особисто.
Ґоран всередині дерев’яної скрині продовжував плямкати й голосно дихати, видаючи булькаючі звуки.
Мандан похитнувся й відступив на два кроки назад, але переламане тіло всередині продовжувало видавати огидні звуки. Ще багато років ці звуки переслідуватимуть його в нічних жахіттях.
Конаґ висмикнув кинджал з-за пояса. Уто навчив його захищатися, і тепер він, нахилившись до розкритої скрині, підняв лезо. Складений чоловік продовжував задихатися і плямкати, а Мандан занурював ніж знову й знову, поки звуки не припинилися. У животі закрутило.
Слуги юрмилися в дверях, дивлячись на брудну скриню на підлозі та кривавий жах усередині. Мандан видушив із себе наказ:
— Приберіть тут усе! Винесіть скриню. Я хочу, щоб ця кімната знову була бездоганно чистою.
Здригаючись, Мандан добрів до трону і впав на нього, спираючись ліктями в коліна і опустивши голову на руки. Він застогнав.
— Де Уто?
Він не розумів цих Лютих. Чому вони повернулися з небуття? Він насміхався, коли Адан і Колланан попереджали його про стародавню расу. Але хто міг уявити собі це... такий жах?
Йому вдалося стримати відразу. Тепер, перед лицем нової війни, ніщо з цього не мало значення. Військові загони Співдружності вже збиралися у військо, щоб воювати проти Ішари. Кожен васальний лорд у всіх трьох королівствах повинен був надати воїнів, зброю та обладунки.
Менш ніж за годину після того, як прибрали понівечене тіло Ґорана, прибув новий посланець, який привіз відповідь від Колланана, короля Нортерри. Гонець важко ковтнув.
Мандан вихопив лист, розгорнув його і прочитав слова, написані сміливою рукою його дядька, не в змозі повірити в те, що побачив.
— Він відмовляється? Але... він не може відмовитися виконувати наказ конаґа. Я правитель Співдружності! — Він зім’яв папір у руках. — Колланан зрадив мене.
— Він не тільки відмовився виконувати ваш наказ, Володарю. — Голос посланця затремтів. — Король Колланан надсилає офіційну вимогу, щоб ви відправили всіх боєздатних воїнів на допомогу йому і захистили Нортерру від Лютих.
— Люті! — завищав Мандан, згадавши про жах, який стався з лордом Ґораном. — Чому Люті продовжують мені допікати? Я навіть не вірив у них до недавнього часу. — Він підхопився зі свого трону й кинув зім’ятий папір на підлогу.
Посланець сказав:
— Я бачив, що Колланан збирає велике військо. Він розіслав наказ своїм лордам-васалам, щоб вони відправили солдатів до Феллстаффа.
— Ти бачив хоч одного Лютого? — зажадав відповіді Мандан.
Посланець відвів погляд.
— Ні, Володарю, але я бачив чимале військо.
— Військо Нортерри... можливо, мій дядько планує використати його проти мене? Невже він піде на Остерру, щоб скинути законного конаґа?
Посланець закліпав очима, наче ніколи не думав про таке.
Думки Мандана закружляли, і в його голові стали зринати одне припущення за іншим.
— Колланан заздрив моєму батькові? Він хоче відібрати у мене трон Конвери?
— Я... я не можу сказати, Володарю.
Згідно з настановами Уто, Мандану потрібно було створювати образ могутнього правителя, але він хотів просто втекти і сховатися в лабіринті з живоплоту, де його ніхто не зміг би знайти.
Без свого Хороброго молодий конаґ не знав, що робити.
67
Повертаючись до Сереполя, Кловус і його солдати значно випередили некеровану орду гетрренів, які мали прибути до столиці пізніше. Кловусу потрібно було дістатися Сереполя задовго до прибуття гетрренів, щоб встигнути підготувати кораблі, які переправлять варварів через море до Співдружності.
Утім попереду на нього чекала ще довга дорога. До столиці Ішари залишалося п’ять днів шляху. Поруч із Кловусом їхав командир загону, він приставив долоню до чола, прикриваючи очі від сонця, і поглянув уперед.
— Ми дістанемося Прірарі надвечір, верховний жерче.
— Це добра новина, — відказав Кловус. — Почуй нас, убережи нас.
— Почуй нас, убережи нас.
Кловус мріяв про смачну їжу та зручне ліжко. Після кількох днів у сідлі в нього боліло все тіло, і він почувався брудним від дорожнього пилу й поту.
— У мешканців Прірарі не прийнято занурюватися у воду, але, можливо, я зможу наказати їм приготувати для мене купіль. — Він помацав обличчя, відчувши пісок на м’якій шкірі. — Зволожених рушників буде недостатньо.
Варвари відставали від них на тиждень, а то й більше, і Кловус не думав, що Маґда поспішатиме. Отаманша гетрренів пообіцяла, що її люди не грабуватимуть сільську місцевість на своєму шляху на північ. Жрець сподівався, що вона пам’ятатиме про свою обіцянку.
Тамбурдинський божок примусив гетрренів підкоритися, але те, що Маґда вимагала від Кловуса взамін, було набагато гірше. Щоразу, коли Кловус згадував, як злягався з нею під деревами, його нудило. Маґда хапала його своїми лапами і критикувала під час акту, вимагаючи, щоб він штовхав сильніше, а потім зрештою скинула його з себе, притиснула до землі і залізла зверху, щоб зробити те, що хотіла.
Тепер, погойдуючись у сідлі, Кловус міцно заплющив очі. Маґда скаржилася на його жалюгідно малий прутень, але потім засміялася і потягла його назад до багаття, ледь давши йому накинути каптан.
— Це мій новий коханець! — Вона підняла руку Кловуса і, як лещатами, стиснула його зап’ястя. — Він обіцяє, що ми завоюємо цілий континент. — Гетррени вибухнули несамовитим реготом.
Маґда нахилилася ближче і прошепотіла йому на вухо, обдавши смородом гнилого м’яса.
— Наступного разу буде краще.
Кловусу знадобилося все його самовладання, щоб не покликати божка, який би розтрощив її, перетворивши на купу кісток і м’яса. Проте Кловус досяг своєї мети. Це була його жертва заради Ішари, подібно до того, як приносили себе в жертву молодиці, які в сльозах віддавалися йому.
Маґда кинула клич, і варварські клани почали з’їжджатися з диких пагорбів, що розкинулися за Тамбурдином. Вона пообіцяла Кловусу, що збере своїх людей і вирушить до Сереполя. Гетрренів спокушала перспектива грабунків і завоювань.
Очільник загону вирвав Кловуса з його думок, вказавши вперед.
— Он там, верховний жерче! Ми прибули на годину швидше, ніж я розраховував.
Кловус витер піт з чола і побачив попереду величні будівлі Прірарі, що вільно розкинулися на пишних луках. В цьому окрузі було багато фруктових садів і пасовищ, він був відомий своїм сидром, сирами та зерном. Завдяки сприятливій погоді та щедрим дарам природи, Прірарі був одним із найлагідніших округів, і це проявилося і в місцевому божку. Кловус подумав, що такий добрий божок може подобатися мешканцям, але в теперішні мінливі часи лагідне божество це не те, що потрібно Ішарі.
Він пришпорив коня, і супровід рушив слідом, дзвякаючи обладунками і зброєю. Кловусу потрібно було спершу заїхати до храму та поговорити з жерцем Ерікалом, а вже потім він міг відпочити й насолодитися смачною вечерею.