Храм Прірарі був прекрасним витвором архітектурного мистецтва з похилим білим дахом і трикутними скляними панелями. Витончені дуги та арки робили храм схожим на білу лілію. Коли Кловус увійшов, щоб зустрітися із сповненим радості жерцем, він відчув себе так, ніби потрапив у прохолодні й безпечні обійми.
Ерікал зустрів його поклоном і привітною усмішкою. Він був вродливий, розмовляв м’яко й тихо, на ньому був сірий каптан з блакитною облямівкою. Ерікал мав огрядну статуру, однак схилив голову і трохи згорбився, щоб виглядати менш показним. На стіні біля вівтаря була вбудована пластина димчастого скла. Усередині таємничої речовини мерехтіли відблиски світла, що виходило з порожнечі існування божка, то було тепле різнокольорове світіння, схоже на химерне вранішнє сяйво.
Кловус одразу дав жерцю вказівки, як йому слід підготуватися.
— Племена гетрренів ідуть на північ, і за кілька днів вони пройдуть через округ Прірарі.
Ерікал відсахнувся.
— Жриця Нере ледве стримує їх у Тамбурдині.
— Нере робить недостатньо, щоб стримувати їх, але я вирішив цю проблему, — сказав Кловус. — Варвари жорстокі і здатні лише руйнувати, але зараз вони віддані нашій справі. Їхня отаманша — моя союзниця, і вона веде гетрренів до Сереполя, де вони сядуть на військові кораблі та відправляться штурмувати Співдружність. — Кловус захихотів, очікуючи від співрозмовника не меншої радості.
Ерікал був стурбований, але змирився з почутим.
— Нехай краще варвари нападуть на тих, хто завдав шкоди нашій улюбленій емпрі. — Він вклонився. — Я згоден, верховний жерче. Ви зробили важкий, але правильний вибір.
— Я прийняв це рішення заради блага Ішари. Зараз емпра не здатна керувати своїм народом, і я вимушено взяв на себе цю роль, щоб ми не були вразливими, коли безбожники нападуть на нас, — а вони неодмінно спробують.
— Я чув, що емпра Ілуріс зникла, — мовив Ерікал. — Чув, що вона сховалася серед свого народу або що вона вознеслася в царство божків. — Він глянув на віконце з димчастого скла. — Я спілкуюся зі своєю божкинею щодня, і вона не повідомляла мені про це. Чи правда, що Ілуріс зникла?
Кловус не відповів прямо, уникаючи розмов на цю тему.
— Я був зайнятий порятунком нашої країни, але маю намір розслідувати зникнення емпри, коли повернуся. — Не зацікавлений у подальших незручних запитаннях і вже з нетерпінням очікуючи на їжу і чистий одяг, він розвернувся і пішов до виходу.
Вийшовши з храму, він гукнув через плече:
— Гетррени проїжджатимуть через Прірарі по дорозі до Сереполя. Маґда обіцяла, що її люди не будуть грабувати, займатися розбоєм чи зґвалтуваннями, але їм потрібно їсти, а гетрренів дуже багато. Наші округи повинні забезпечити їх необхідною їм їжею, адже вони будуть нашими борцями за справедливість. Я закликав їх рухатися якомога швидше, щоб не завдати надмірної шкоди нашій землі.
— Почуй нас, убережи нас, — пробурмотів Ерікал.
— Вони цілком можуть нас уберегти. — Кловус обсмикнув рукава свого каптана. — Я залишаю Прірарі у ваших руках, жерче Ерікале. Дозвольте мені подбати про решту світу.
Через три дні після того, як Кловус та його солдати покинули Прірарі, Ерікал отримав звістку про те, що варвари наближаються. Вони сунули землями округу, мов сарана: витоптували поля, грабували комори із запасами. Гетррени з’їдали все, що могли, вирубували сади на дрова, ставали табором, де їм заманеться. Деякі села, щоб захиститися і змусити варварів обминути їх, використовували своїх місцевих божків, хоча Маґда та її дикі послідовники були не проти побитися з меншими божествами.
Всередині храму Ерікал провів пальцями по димчастому склу. Він бачив, як там кружляє його улюблена божкиня, найпрекрасніше створіння, що коли-небудь існувало у всесвіті.
— Ти знаєш, що відбувається, — прошепотів він їй. — Ти повинна бути сильною. Нам потрібно врятувати наше місто. — Жрець здригнувся від думки про варварів, які проносяться вулицями Прірарі і руйнують життя добрих людей.
Налаштована на нього, його божкиня закружляла в кольоровому вихорі, яскравішаючи від гніву. Ерікал хотів заспокоїти її, але люди були неспокійні — а те, що відчували люди, відчувала і божкиня. Вона відгукалася і посилювала ці емоції.
Відколи перші звістки про гетрренів дійшли до міста, пожертви храму зросли — урни з кров’ю, кошики зі свіжими фруктами, десятки буханців хліба, золоті монети, все, що мало цінність, — і божкиня ставала сильнішою. Тепер Ерікал мав вирішити, як її використати. Верховний жрець Кловус пояснив йому свій план і наказав Ерікалу не роз’ятрювати небезпечне військо найманців, але він також не міг дозволити варварам завдати шкоди своїм послідовникам.
— Вони йдуть сюди, і ми повинні зустріти їх. — Ерікал притиснув долоню до димчастого скла й відчув божкиню, навіть не активуючи мерехтливі заклинальні двері. Йому ще ніколи не доводилося брати цю божкиню в бій. — Ти викличеш у них трепет. Ти вселятимеш у них жах. Можливо, ти знадобишся для битви, але я спробую знайти інший шлях.
Він подивився на пожертви, складені в храмі. Можливо, вдасться уникнути відкритого бою... знайти якийсь інший спосіб, що все одно завдасть шкоди Прірарі, але не такої значної, як пряме протистояння.
— Ти завжди мені потрібна, але скоро ти будеш потрібна мені, як ніколи. Ми врятуємо місто разом. — Він сподівався, що божкиня відчуває його впевненість.
Особиста любов Ерікала коштувала для неї не менше, ніж усі молитви людей. І він відчув, як тепло божкині знову лине в його серце. Його думки засяяли, прояснилися.
Коли військо гетрренів просувалося по землях округу, частина варварів рухалася дорогами, а інші розбрелися по полях, садах і пасовищах — де завгодно. З-за стін свого міста мешканці Прірарі бачили дим далеких таборів. Це військо було досить велике для того, щоб спустошити будь-яке місто, якби варвари вирішили показати свою силу.
Ряди кінних гетрренів були вже близько, в руках у них виднілися булави, списи, мечі. Спостерігаючи, як вони наближаються, Ерікал зрозумів, що не може зазнати поразки.
Готуючись зустріти їх, він активував заклинальні двері і випустив славну божкиню. Вона постала, мов стовп диму, змішаний з веселками та блискавками сліпучих кольорів, які змусили б плакати навіть сліпого. Вона виглядала як примарна колона, що звивалася хвилями, наче зітканий з ураганів змій, то була повновода ріка віри, сповнена відданості та доброзичливості. Ця божкиня оберігала Прірарі відтоді, як це селище стало містом, запобігаючи повеням, відводячи лісові пожежі, допомагаючи людям процвітати.
Ерікал вийшов з храму, божкиня сунула за ним, велична й прекрасна, випромінюючи стільки сили, скільки могли створити страхи та уява. Жрець відчув себе нездоланним.
Гетррени вже були зовсім близько за стінами Прірарі і радісно галасували, побачивши велике багате місто, що було вкрай слабо захищене. Але жрець хотів зупинити їх або принаймні відвернути від міста. Ерікал відчував, що його божкиня невпевнена, але ще не боїться.
Пройшовши крізь міську браму, жрець попрямував назустріч варварам і кремезній жінці, що скакала попереду. Деякі малі діти їхали перед батьками в сідлах або бігали уздовж колон кудлатих вояків. І чоловіки, і жінки у варварському війську везли немовлят, які були прив’язані до їхніх спин, але це ніяк не впливало на їхню войовничу поставу.
Божкиня, кружляючи на місці, височіла позаду Ерікала, а потім підлетіла ближче, вигнувшись, як кобра, щоб захистити свого жерця. Маґда спрямувала до нього коня, задумлива, проте не налякана сутністю. Вона тримала в руці скручену палицю, готова до несподіванок, але не здавалася загрозливою. Поки що.
Ерікал подивився їй прямо у вічі.
— Я жрець цього округу. Верховний жрець Кловус сказав, що ви пройдете через нашу землю і що ви заприсяглися не грабувати і не руйнувати наші будинки.
Маґда пирхнула.
— Так, мій коханець змусив мене пообіцяти це, але мої люди повинні їсти, і ви зобов’язані дати нам їжу.