Я притягую його до себе і тихенько поколихую.
— Зараз — інакше. Ти вже набагато старший. І ти пам'ятатимеш мене, запевняю тебе. Стосовно ж татка…
Раптом я завмираю — мої слова, мої рухи.
Ерні відхиляється, змахуючи сльози.
— Що таке, матусю? — питає він. — Що ти хотіла сказати?
Та ні, не треба. Не час і не місце.
— Та ні, нічого, манюній. Просто я хочу, щоб ти знав, що татко твій тебе дуже-дуже любив. І я тебе дуже-дуже люблю. Я тебе обожнюю, мій маленький.
Чому ж я раніше не казала йому такого? А треба було, кожного дня.
Розділ 76
Широкий подвійний шезлонг стояв так, аби крізь густі вічнозелені віти було добре видно нічне небо. Пітер і Бейлі витріщалися на океан зірок, сама неосяжність якого навіювала думку про Бога.
— Поглянь, татку, а онде — Великий Віз, — сказала Бейлі.
Пітер простежив за її тонким пальцем, і його погляд зупинився на знайомому сузір'ї, що яскраво виблискувало на чорному тлі. Бейлі вдавала з себе маленьку дівчинку, його доньку. Дуже оригінально. Пітер поцілував її в лоба і притяг до себе, насолоджуючись близькістю її тіла.
— Дякую, що ти тут зараз зі мною, — тихо мовив він.
— Нема за що, — так само тихо відповіла вона.
Пітер доклав чималих зусиль, щоб знайти місце, де він із Бейлі зміг би побути на самоті. І знайшов — на відстані двісті п'ятдесят миль, углибині лісу біля Дорсета в штаті Вермонт. Він не сумнівався, що тут, у викладеному камінням подвір'ячку біля ідилічної, але оснащеної всім необхідним дерев'яної хатини, вони будуть у безпеці від завидющих очей папараці та репортерів. Вони вже й так добре прислужилися йому, викликавши хвилю співчуття. І тепер вони лише дратували Пітера, ніяк не бажаючи дати йому спокій.
Людина не може в своєму горі залишатися сама, еге ж?
Цю хижку орендував Пітерові один з його друзів-адвокатів, коли він натякнув йому, що хоче провести певний час на самоті перед похороном Кетрін та дітей. Звісно, цьому приятелеві зовсім не треба було знати, що на самоті означало наодинці з іншою жінкою. Якщо говорити про похорон, то багато хто вважав, що Пітер надто поспішає, але до біса їх усіх! Після похорону преса нарешті відведе від нього свій прискіпливий недоброзичливий погляд — у цьому Пітер не сумнівався. Похорон стане фінальним актом, після якого репортери відчепляться від нього, це однозначно.
— Як твоє лице? — турботливо спитала Бейлі.
— Заживає, — відповів Пітер.
Вона легенько торкнулася рукою і досі припухлих синців та подряпин навколо його очей і рота.
— А для мене ти з синцями наче ще привабливіший, — прошепотіла Бейлі. — Із подряпинами також.
— Значить, мені варто було дістати по пиці. Тепер я страшенно сексуальний парубок.
Вони весело засміялися, але Бейлі раптом замовкла.
— Щось не так? — спитав Пітер.
— Якось нам негоже сміятися після того, що сталося з твоєю сім'єю, Пітере. Не гнівімо Бога.
— Та ні, все нормально. Сьогодні увечері мене наче попустило. До того ж мені так гарно з тобою, Бейлі. Цей тиждень був для мене надзвичайно важким, і я не знаю, що б і робив без тебе.
Щодо своїх почуттів до Бейлі він не брехав і не придурювався. Йому дійсно було з нею добре.
— Ти не хочеш покохатися зі мною? — спитала вона.
А чому б ні?
Пітер повільно роздягнув свою прекрасну студентку-юристку, на якій, власне, одежі було не надто й багато: шорти, трусики та футболка. Ліфчика на ній не було.
Повністю гола і неймовірно спокуслива, Бейлі стала, розсунувши ноги, над Пітером і розстебнула йому джинси.
Поки вона засовувала руку йому в труси, він уже був «готовий як штик». Повільно, дуже повільно він увійшов у неї. Глибоко-глибоко.
— Так класно! — тихо сказала вона.
— Мені теж.
Пітер млосно заплющив очі, а Бейлі почала ритмічно погойдуватися. Здавалося, вигинаючи спину та стискаючи стегна, вона хотіла увібрати в себе всього Пітера, цілком і повністю.
— О, як гарно, Пітере, — стогнала Бейлі. — Давай, давай, іще, ще! Господи, як класно!
Через кілька хвилин вона кінчила, закричавши при цьому гучніше, аніж будь-коли під час їхніх любощів. Так голосно, що Пітер ледь не пропустив повз вуха ще один звук, який пролунав неподалік. Але він точно щось почув.
— Стривай, що то було? — спитав він, притримуючи Бейлі за талію. — Якийсь звук… ти чула?
— То, мабуть, під нами земля двигтіла, — відповіла Бейлі, грайливо посміхнувшись. — Тепер твоя черга.