— Не зовсім так, — швиденько мовив Фабіан. — Напевно, він лише хотів повідомити, що збирається тобі щось розказати. Така моя думка.
— Звідки ти це знаєш? — з підозрою спитав Райн. — Ти ж не бачив ніякого ангела!
Перш ніж Фабіан устиг відповісти, задзеленчав дзвоник.
Вони зайшли на шкільне подвір’я, поставали там та й ну розглядатися навсібіч.
У Понтуса й Райна був такий вигляд, мовби вони звалилися з місяця.
— Жах, таж у нашій школі самі дівчата, — врешті-решт озвався Понтус. — Якщо не вірите…
— Та й хлопці, мабуть, не байдикують, — похмуро сказав Фабіан. — Але мені не віриться, що так багацько людей підписали контракт.
Одна з дівчат, Анна, крикнула їм:
— Де це решта хлопців? Невже перевелися такі, яким би хотілося ходити в школу?
Троє товаришів підійшли до дівчачого гурту, де стояла Анна.
— Вони у футбольній школі, — відповів Фабіан.
Аж тут надвір вийшла вчителька.
— Як вас мало! — сказала вона. — І в школі немає ні директора, ні інших учителів. Певно, вони подалися в навчально-тренувальний табір, наскільки я розумію. — Вона скрушно зітхнула. — Очевидно, ви теж розходьтеся по домівках, поки ми організуємо навчання по-новому.
Дівчатка відразу ж і розбіглися. Після того, як учителька пішла, Анна сказала:
— Роза теж сьогодні не прийшла. Може б, ви довідалися, чи вона, бува, не захворіла.
Фабіан здригнувся. Роза! Що з нею таке? Він схопив Райна й Понтуса за руки, й хлопці чимдуж помчали зі шкільного подвір’я до блакитного будинку.
Там вони постукали в двері, але їм ніхто не відчинив. Постукали знов. Урешті-решт на другому поверсі відхилилося вікно і в ньому показалась русява Розина голівка.
— Яким це вітром вас сюди занесло? — спитала вона.
Було чути, що в неї захриплий голос.
— Чого тебе не було в школі? — крикнув Фабіан. — Що з тобою?
— Я захворіла, — прохрипіла Роза. — Я вночі так довго стояла біля відчиненого вікна, що застудилася. Батько пішов купити мені сироп від кашлю.
Фабіан полегшено зітхнув. Принаймні хоч Розин батько, вчитель Плате, не в бурґомістровому маєтку.
— Нас розпустили. Можна зайти? — спитав він. — Нам треба обговорити одну важливу річ.
Розина голівка зникла, і двері незабаром відчинилися.
— Ходімо на кухню, — сказала дівчина й чхнула. — Там можна сісти за великим столом.
Її вигляд шокував їх — вона була в капцях з кролячого хутра й синьому купальному халаті.
— Що це у вас таке важливе? — спитала вона, коли вони сіли до столу, де перед кожним стояла повна склянка соку.
— Спершу я мушу тебе дещо запитати, — сказав Фабіан. — Правда ж, ти стояла біля відчиненого вікна й застудилася тому, що дивилась на ангела?
Роза немовби заніміла, сторопіло витріщившись на Фабіана.
— Так, — зрештою відповіла вона. — А звідки тобі про це відомо?
— І до Райна, й до мене цієї ночі навідувався ангел, — сказав Понтус. — Але як ти про це знаєш, Фабіане?
Тепер Фабіан розкусив Феліксові хитрощі. Ангел спритненько навідався до кожного з його друзів, щоб йому легше було про нього розповідати. Виходить, тепер, коли всі вони ангела бачили, мусять йому повірити.
Фабіан розповів їм усю пригоду: і про те, як після жахливої негоди побачив Фелікса в лелечому гнізді, і про те, як Фелікс допоміг йому калатати в дзвони. Він розповів про угоду з ангелами, про ангела темряви Асмодеуса, що носив у собі такі лиховісні думки, від яких ангел світла впав із неба додолу, і що той Асмодеус через сімсот років задумав помсту, про нічну вилазку до бурґомістрового маєтку і про тих, хто, на його думку, перебував там у полоні. Всі слухали пороззявлявши роти.
— І тепер йому потрібна наша допомога? — спитав Райн, коли Фабіан скінчив розповідати. Його очі сяяли від захоплення. — Ти твердиш, що це справдешній ангел?
— Так, — відповів Фабіан. — Він хоче, щоб я привів вас після уроків до церкви.
— Клас! — вигукнув Понтус — точнісінько так, як Фелікс казав.
Роза знов чхнула.
— Я тільки перевдягнуся, — сказала вона й зникла в своїй кімнаті.
Хлопці лишилися сидіти, не зводячи очей одне з одного.
— Якби ти розповів нам це вчора, ми тобі нізащо не повірили б, — сказав Понтус.
Райн кивнув головою.
За кілька хвилин Роза з’явилася в кухні — в білих штанях, светрі й білих черевиках.
— Я подумала, що біле вбрання найбільше пасуватиме для зустрічі з ангелом, — сказала вона.