Про таке він майже ніколи не питав, і мені зробилося приємно.
— Тобі ж відомо, тату, що я старий холостяк, ще впертіший за тебе. Втім, мені здається, хоча й не можу бути певним, що я когось нарешті зустрів.
— Кажи прямо: ту молоду жінку, — лагідно уточнив він. — Я ж не помиляюсь? Ту, яку нещодавно кинув твій пацієнт.
— Від тебе дійсно нічого не приховаєш. — Я подивився, як він переставив слона від гріха подалі. — Ти вгадав. Але вона насправді надто молода для мене, до того ж надто переживає через те, що трапилося в неї з тим, іншим чоловіком. — Не став пояснювати, що мої стосунки з нею ускладнювалися ще й через її допомогу мені у професійному дослідженні. До того ж вона, нехай наразі й самотня, була колись коханкою мого пацієнта — значить, існували перепони етичного характеру. Все це батько чудово розумів і без моїх пояснень. — З жінками, яких нещодавно кинули, багато клопоту.
— А крім того, вона ще незалежна, незвичайна й дуже красива, — сказав батько.
— Саме так. — Щоб зробити батькові приємність, я зробив вигляд, що побоююсь за свого короля.
Але обдурити батька я не зміг.
— І тебе перш за все непокоїть, що зовсім недавно вона належала твоєму пацієнтові.
— Аякже, хіба це можна не брати до уваги?
— Але тепер вона вільна, самотня, а з ним, кажучи просто, покінчила назавжди? — Батько кинув на мене гострий погляд.
Мені було приємно, що на це запитання можна кивнути ствердно.
— Наскільки я розумію, так воно й є.
— А скільки їй років?
— Трохи більше тридцяти. Вона викладає живопис в університеті, а також багато пише сама. Картин я не бачив, але відчуваю, що скоріше за все вона гарний художник. За яку тільки роботу вона не бралася, аби лише мати змогу серйозно займатися живописом! У неї є цілеспрямованість.
— Твоїй мамі, коли ми одружилися, було трохи більше двадцяти, а я був набагато старшим за неї.
— Знаю, тату. Але у вас різниця була далеко не такою великою. І не всі ж призначені до шлюбу, як ви з мамою.
— До шлюбу призначені всі, — заперечив батько з видимим задоволенням, тому що кидав мені виклик на шахівниці, м’яко освітленій настільною лампою й полум’ям каміна. Він знав, що я нізащо не залишу в небезпеці свого короля, навіть якщо й хочу, щоб він переміг. — Тільки важко відшукати свою пару — почитай Платона. Пересвідчись, що вона здатна підхопити твої думки, а ти — її. Більше нічого не потрібно.
— Знаю, знаю.
— А тоді ти мусиш сказати: «Шановна пані! Я бачу, що Ваше серце розбите. Дозвольте мені допомогти Вам загоїти рану».
— Ніколи не гадав, що ти здатен так висловлюватися, тату.
Він засміявся.
— Зрозуміло, сам би я так ніколи не зміг сказати жодній жінці.
— Але тобі ж і потреби не було, хіба ні?
Він похитав головою, блакитні очі заіскрилися.
— Потреби не було, це правда. Крім того, якби я сказав таке твоїй мамі, вона наказала б мені взяти себе в руки й краще піти винести сміття.
«А, промовляючи це, ще й поцілувала б тебе в лоб».
— Тату, а може, поїдеш завтра до Нью-Йорка разом зі мною? Я збираюся до музею, а в номері готелю є вільне ліжко. Ти вже дуже давно не виїжджав туди.
— Зараз такі мандрівки вже не для мене, — зітхнув він. — Навіть разом з тобою мені важко ходити пішки. Тепер для мене й піти до магазину — то ціла пригода.
— Розумію. — Але я не міг так легко відмовитися, не бажав змиритися з тим, що він більше не побачить світ. — Гаразд, а якщо ти влітку приїдеш до мене у Вашингтон? Я зустріну тебе й відвезу до себе. Хочеш — можна восени, коли буде не так спекотно?
— Дякую, Ендрю. — Він оголосив мені шах. — Над цим я поміркую. — Я розумів, що він цього не зробить.
— Ну, хоча б нові окуляри ти можеш собі придбати, Сіріле? — То був наш старий жарт: я звертався до нього по імені, коли просив про щось, чого мені дуже хотілося.
— Не будь занудою, синку! — Він посміхався, дивлячись на шахівницю, і я вирішив дозволити йому перемогти — все одно він здобув велику перевагу. Принаймні, шахові фігури батько бачив чудово.
Розділ 56
Вона прокидається з криком. Ів, у нічному ковпаку, трясе її за плече, потім приносить зі своєї гардеробної трохи коньяку. Їй наснився сон, задихаючись, пояснює вона. Звичайно, це був тільки сон, відповідає чоловік. А що саме їй наснилося? Нічого особливого — просто розігралася уява. Заспокоївши її, чоловік одразу засинає знов. Їй відомо, що останніми тижнями він працював, наче вантажник, тому вона вдає, нібито зовсім заспокоїлася, тож він може повернутися у власні сновидіння. Він тихо й рівно дихає: вдих-видих, — вона ж запалює свічку й сидить у своєму пеньюарі, облямованому рожевим мереживом, на краєчку ліжка, доки крізь важкі завіси не починає просочуватися світло.