Я обернувся до Кейт і не міг не прочитати відрази на її обличчі.
— Вам теж сподобалось, я бачу, — промовила вона крижаним тоном. Поряд з пані на картині Кейт виглядала якоюсь маленькою, постарілою, навіть зіщуленою. — Ви гадаєте, мій колишній чоловік — талановитий художник?
— Поза сумнівом, — відповів я. Мимоволі я понизив голос, немов Роберт міг стояти десь за нашими спинами й прислухатись — я не забув, яке невдоволення з’являлося в нього на обличчі кожного разу, коли я намагався обговорювати його малюнки й картини. Це колишнє подружжя, можливо, тепер розділено важким минулим, але дивитися з такою зневагою вміли вони обоє, тут і сперечатися немає про що. А цікаво, чи дивилися вони коли-небудь з таким виразом одне на одного? Кейт вдивлялася в жінку, яка виглядала такою на диво живою, а у тієї погляд, сяючий веселощами, був спрямований кудись убік від нас. Мене раптом охопило відчуття того, що вона шукає Роберта Олівера, свого творця, і теж бачить його десь за нашими спинами. Я ледь утримався, щоб не обернутися. Це нервувало, і я майже не шкодував, коли Кейт знов зачинила вікна й закрила їх віконницями, так що пані на портреті сміялася тепер знов у напівтемряві. Ми залишили студію, Кейт зачинила двері. Коли я вже наберуся сміливості запитати у Кейт, хто ж, власне, та жінка на портреті? З якої моделі він писав її? Але слушну мить я вже проминув. Якщо спитаю зараз, то вона може взагалі припинити свої розмови зі мною — ось чого я побоювався.
— Ви залишили в студії все, як було, — зауважив я з удаваною байдужістю.
— Залишила, — погодилася вона. — Весь час збираюся щось там прибрати, але, здається, так і не знаю, що саме потрібно прибрати, а що ні. Мені не хочеться просто перенести все до комірчини або викинути геть. Коли Роберт врешті десь оселиться, я зможу запакувати всі ці речі й вислати йому, аби він створив собі студію на новому місці. Якщо він взагалі де-небудь оселиться. — Кейт уникала зустрічатися поглядом зі мною. — Незабаром дітям будуть потрібні окремі спальні. Можливо й те, що я влаштую нарешті студію для себе. В мене ніколи не було студії. Завжди брала мольберт і йшла на природу, але ж так можна працювати лише коли дозволяє погода. А потім народилися діти… — вона не закінчила речення. — Інколи Роберт запрошував мене працювати в кутку його студії або казав, що може сам працювати в коледжі, а студію залишити мені, але куток не влаштовував мене. А тим більше я не бажала, щоб він стільки часу знаходився в коледжі.
Щось у її тоні підказало мені: не потрібно уточнювати, чому саме цього вона так не бажала. Я спускався сходами за нею слідом, мовчки. Її спина в золотавій сорочці виглядала прямою й стрункою, тіло напружене, немов Кейт тільки й чекала, аби я виявив до неї жадання або й просту цікавість, просто озирнув її, і тоді вона, напевно, могла б миттєво зігнати на мені ту шляхетну ворожість, яка сьогодні відчувалась у ній. Замість того я визирнув у вікно, поглянув на бук, що кидав на сходи рожевий відблиск. Вона провела мене до вітальні й сіла на свою канапу з цілеспрямованим виглядом. Я зрозумів, що вона вирішила продовжити нашу бесіду, сів навпроти неї та спробував опанувати себе.
14 грудня
Mon cher oncle!
Учора ввечері в нас був таки невеличкий раут, і я вельми шкодувала, що Ви не змогли прийти й розважитися разом з нами. Крім своїх звичних друзів, Ів запросив до нас Жільбера Тома, художника зі шляхетної родини. Його вважають талановитим, хоча минулого року Салон відхилив його картини, й він це сприйняв дуже боляче. Мсьє Тома, напевно, років на десять старший від мене, тобто йому має бути близько сорока. Він чарівний і вельми розумний, проте мені не подобається, що час від часу в ньому проглядає якась злість, особливо коли він веде мову про інших художників. Він люб’язно просив показати мої роботи, й Іву, як я гадаю, спало на думку, що мсьє Тома може мені допомогти, подібно до Вас. Йому, здається, дійсно сподобався портрет юної Маргарити (нової служниці, про яку я Вам розповідала) — в неї така біла шкіра й золоте волосся. Мушу зізнатися, мені було вельми приємно слухати його схвальні відзиви про картину. Мсьє Тома сказав, що я здатна, на його думку, досягти неабияких висот, беручи до уваги мій талант. Особливо він хвалив, як я зобразила поставу моделі. Тоді я визнала його доброю людиною, хіба що трошки самовпевненою (не скажу «пихатою», щоб Ви не докоряли мені за снобізм). Вони з братом збираються започаткувати нову велику галерею-магазин — не стану приховувати, що він охоче виставив би там Вашу роботу. Він пообіцяв Іву завітати до нас цими днями разом зі своїм братом; у такому разі потрібно буде прийти й Вам.