Я повернулася до канапи, шаленіючи від люті, хоча важко було б пояснити, що саме так мене розлютило: чи то жінка на портреті, чи величезний талант Роберта, чи те, що він спав, коли йому дзвонили з роботи, а від неї ж залежали йогурти й памперси. Струсонула його. Аж тоді згадала, що він попереджав: не слід його торсати, коли він спить — казав, це його лякає, тому що колись він чув розповідь із життя, про одну людину, що збожеволіла, коли її раптом збудили. Втім, у ту хвилину мені було байдуже. Я несамовито торсала його з ненавистю до його могутніх біцепсів, до його забуття, до того світу, в якому він спав, бачив сни, писав картини й милувався іншими жінками — такими, в кого тонка талія. Навіщо я вийшла заміж за цього чоловіка — неохайного, до того ж егоїста? Вперше мені спало на думку, що я сама в цьому й винна, тому що не роздивилась як слід.
Роберт поворушився вві сні й пробурмотів:
— Що там?
— Що — що? Вже четверта година дня, й ти прогуляв вранішнє заняття. Знов прогуляв.
Із задоволенням я побачила, що він виглядає переляканим.
— Чорт забирай! — вигукнув він, сідаючи з чималим зусиллям. — Котра, кажеш, година?
— Четверта, — повторила я ущипливо. — Що ти збираєшся робити: зберегти свою роботу чи виховувати цю дитину в злиднях? Вибирай!
— Та годі тобі! — Він повільно стягнув із себе старенькі ковдри, немов вони важили кілограмів двадцять кожна. — Не потрібно повчати мене.
— Я тебе не повчаю, — парирувала я. — Це зробить кафедра, коли ти туди зателефонуєш.
Він зиркнув на мене, потер обличчя, скуйовдив волосся, але нічого так і не сказав, і я відчула, як клубок піднімається мені в горлі. Я могла залишитися сама (як воно врешті-решт і сталося), а може, тоді я вже й була сама. Він підвівся, взув черевики й пішов сходами вниз, а я за ним, обережно, щоб не впасти, невпевнена, нещасна. Мені хотілося бути якомога ближче до Роберта, поцілувати його кучеряву потилицю, спертися на його плече, щоб не спіткнутися й не впасти, а ще — вилаяти його й почесати нігтями йому спину. На мить у мене спалахнуло навіть забуте вже бажання: я відчула, як набрякли груди й низ живота. Але він значно випередив мене, я тепер тільки чула, як він поспішає до кухні. Коли я дісталася туди, він розмовляв по телефону.
— Дякую, дякую, — повторював він. — Так, гадаю, це якийсь вірус, але не страшний. Упевнений, що назавтра я вже з ним упораюсь. Дякую, обов’язково. — І поклав слухавку.
— Ти сказав їм, що в тебе грип? — Узагалі я збиралася підійти до нього, обійняти за шию, вибачитися за свою невитриманість, розігріти йому суп і все залагодити. Замість того мої слова пролунали відчужено й недоброзичливо.
— Тебе не обходить, що я їм сказав, якщо ти розмовляєш зі мною таким тоном, — відрізав він і поліз у холодильник.
— Ти не спав, тому що писав картину?
— Зрозуміло, писав. — Дістав з холодильника мариновані огірки й пиво, що роздратувало мене ще більше. — Не забула часом, що я художник?
— І що ти хочеш цим сказати? — Я мимоволі схрестила руки, хоча могла покласти їх на стіл, він був вільний.
— Сказати? Що хотів, те й сказав.
— А що, бути художником означає малювати весь час одну й ту саму жінку?
Я сподівалася, що Роберт обернеться до мене похмуро, скаже холодно, що й гадки не має, про що я базікаю, — що заманеться, те й малює, коли йому потрібно малювати. Але, на мій жах, він відвів погляд, обличчя скам’яніло. Не сказавши ні слова, заходився відкорковувати пиво. Здавалося, про огірки він забув. Ми сварилися, зрозуміло, не вперше за шість років, що прожили до того разом, навіть не вперше за останній тиждень. Але вперше він уникав дивитись мені в очі.
Не могла уявити собі нічого гіршого, ніж цей вираз провини на його обличчі, те, як він уникав мого погляду, але за мить сталося ще страшніше — він підвів очі, а мене, здавалося, взагалі не бачив, дивився в якусь точку за моїм плечем. І одразу погляд його пом’якшав. Це було страхітливо, я з жахом відчула, немов хтось нечутно з’явився у дверях за моєю спиною. У мене насправді волосся почало ставати дибки. Я примушувала себе не обертатися, а він тим часом дивився, не бачачи нічого навколо себе, дивився так лагідно… Раптом я злякалася того, про що можу довідатися ще. Якщо він закохався в якусь іншу, я й без того невдовзі довідаюся. Мені хотілося лише одного: лягти в ліжко, обійняти свою дитину й заснути.