Фелікс Чігола мислив логічно, тому його уява була бідна, але після короткої розмови з начальником у нього запрацювала фантазія. Йому почало здаватися, що розкішні апартаменти на віа дель Корсо і старовинний будиночок біля Санта-Марія Маджоре з двома пініями у дворі злітають угору і зникають як марево в ніжно-синьому небі над Римом. Якщо крадії «Данаї» мафіозі й він накриє їх,— кінець зв'язкам з о т и м и, а то й «випадкова» куля в потилицю! Коли ж не накриє і творіння Корреджо вивезуть за кордон,— тоді начальник підведе риску, змалювавши його оцим, як викриту людину, тобто як зіграну карту... Таку пастку він уже поставив кільком інспекторам, і вони потрапили в неї. Мафія йому повірить, бо коли він, Чігола, підтримує таємні зв'язки з їхнім дрібним начальством, то начальник поліції зустрічається з верховодами мафії.
У цій безпросвітній імлі світилася одна-однісінька надія, як рятівна свічечка — що крадії не мають зв'язку з мафією, що вони свої або закордонні бандити, які діють на власний розсуд і свою відповідальність.
— Холера їм у печінку! — мимрив Чігола, облизуючії потріскані губи і злостиво блимаючи жовтуватими котячими очима.
О десятій годині сорок хвилин вертоліт з Феліксом Чіголою та його групою приземлився перед головним входом. Неподалік уже стояла патрульна поліційна машина. Вона прибула о дев'ятій годині тридцять хвилин — через п'ять хвилин після того, як Карло Колона оголосив тривогу.
Чекаючи начальство, яке мало почати розслідування, начальник поліційної дільниці поставив пости перед обома входами — парадним та службовим — і взявся за відвідувачів, їх було п'ятнадцятеро душ. Двоє поліцаїв чемно перевіряли, чи не ховає хтось картину під пальтом. Звичайно, то була марна праця, бо полотно «Данаї» — майже два метри завдовжки і півтора метра завширшки — не можна сховати під полою.
З самого початку перевірки Лівіо Перетті став серед перших, але Карло Колона, який не спускав юнака з ока, прошепотів кілька слів на вухо начальникові, і той відразу ж смикнув його вбік.
— Але яким правом, хай вам чорт! — розлютився молодий художник.— Чому іншим відвідувачам ви дозволяєте виходити, а мене затримуєте? Через те, що на цих синьйорах дорогий одяг, а я вдягнений бідно?
— Ні, не тому,— відказав поліцейський.— Ми не зважаємо на одяг.
— Не зважаєте! Для вас кожна бідно вдягнена людина — можливий злочинець!
— Синьйоре,— підніс голос поліцейський.— Майте терпіння, надійде і ваша черга. Чого ви нервуєтеся?
— Як же мені не нервуватись? Я перший помітив крадіжку і перший зчинив тривогу! А ви? Замість того щоб дякувати мені, не випускаєте звідси. Чому?
— Зрозуміло чому! — сказав поліцейський і .значуще похитав головою.— Ви — перший свідок. Невже не знаєте правил?
Лівіо Перетті, мабуть, знав правила, але вдавав із себе простачка. Поліцейський начальник подумав: «Чи він прикидається, чи й справді дурень із дурнів?»
Через дві-три хвилини після того, як останній відвідувач з полегкістю вийшов з галереї, і «Данаї» ні в кого під одягом не виявили, Фелікс Чігола та його люди вже бралися вгору парадними сходами.
Технічні експерти з бригади почали свою роботу. Чігола розмістився в кабінеті Роберто Тоцці і наказав радистам зв'язати його із службами управління. Поставили мікрофон. Його перше запитання стосувалося начальника охорони.
— Де ваш начальник безпеки? — спитав він директора Роберто Тоцці, насуплено дивлячись у його сумне обличчя. «Зажурений гусак! — думав він із злістю.— Мову йому відібрало! І чому, га? В найгіршому разі знизять його на одну категорію. Велике діло! А що тоді робити мені? Адже я ризикую всім — і кар'єрою, і навіть головою!» Він не терпів безхарактерних людей, і коли мав справу з ними, то відчував, як щось холодне і слизьке повзе по його спині.— Де ваша людина, що відає безпекою? — повторив він і мерзлякувато повів плечима.
Крім Роберто Тоцці, в кабінеті був присутній і помічник начальника охорони Карло Колона. Він прийшов сюди, хоч ніхто його не кликав, сів у одне з крісел, хоч його ніхто не запрошував, закинув ногу на ногу і поважно дивився поперед себе, неначе заступав у цей момент самого генерального директора з галереї Боргезе.
— Наш начальник,— поспішив випередити свого директора Карло Колона,— синьйор Чезаре Савеллі, поїхав учора о тринадцятій годині до Санта-Ани. Якщо нічого непередбаченого не станеться, він неодмінно повернеться сьогодні в обід.