А зараз я мушу попрощатися? вами, вже майже смеркло, і я більш нічого не бачу. Прощайте, Юганнесе, дякую за кожен день. Коли я відлітатиму на небеса, то подякую вам ще й востаннє і поки летітиму, поти й повторятиму самій собі ваше ім'я. Дай Боже вам щастя і здоров'я на цілий вік і вибачте мені за все, що я чинила вам наперекір, і за те, що я не могла впасти перед вами навколішки й попросити у вас вибачення. Тепер це робить моя душа. Дай Боже вам здоров'я, Юганнесе, і прощайте назавжди. І ще раз дякую за кожен Божий день і годину. Я більше не можу.
Ваша ВІКТОРІЯ.
Щойно мені запалили лампу, і набагато посвітлішало. Лежачи в забутті, я знов побувала десь далеко від землі. Слава Богу, мені вже не було так моторошно, як раніше, я чула навіть тихеньку музику, а головне — розсіялась темрява. Я дуже вдячна. Але тепер мені вже бракне сил писати. Прощайте, мій коханий…»
1898