Фіґлі підняли Тіфані і непритомного Роланда. І помчали до гаю, що виднівся вдалині.
Тіфані запхала руку в кишеню фартушка і дістала звідти пожмаканий згорток тютюну «Веселий Моряк». Це було щось справжнє, на чому можна зосередитися… і згадати один сон…
Кажуть, що із самого вершечка пагорбів видно море, та одного погожого зимового дня Тіфані вдивлялася в горизонт аж до різі в очах і не побачила нічого, крім розмитої небесної блакиті вдалині. На обгортці «Веселого Моряка» море синє, з білими баранцями хвиль. «От таке має бути море», — думала собі Тіфані.
Серед дерев вона розгледіла маленьку дрімку. Отже, вона не дуже потужна. Принаймні, Тіфані мала надію… Надія — це все, що в неї, зрештою, було…
Дерева ближчали. І хмара жахіть теж. Лунали страхітливі звуки — хрускіт кісток, гуркіт каміння, дзижчання комах, шипіння котів… і все це невпинно наближалося…
Розділ 12
І ось вона на піску, білі хвилі б’ються об берег, а потім зникають у гальці з таким звуком, наче бабуся ссе м’ятні льодяники.
— Трясця! Де то ми? — спитав Дурноверхий Вулі.
— Ага, і чому ми жовті, як ті гриби?! — вигукнув Пограб.
Тіфані глянула на фіґлів і захихотіла. Всі вони були вбрані у костюмчики а-ля Веселий Морячок — жовті дощовики і такі ж жовті водонепроникні крислаті капелюхи, що затуляли їм очі. Вони наосліп тинялись берегом і невпинно буцались один об одного.
«Це мій сон! — подумала Тіфані. — Дрімки використовують те, що знаходять в голові… але це ж мій сон! І я теж можу ним скористатися!»
Погіршай замовк. Він витріщався на хвилі.
На гальці лежав човен. Нак Мак Фіґлі, чи то пак жовті грибочки, всі як один обліпили човен і силувалися видряпатися на борт.
— Що це ви робите? — спитала Тіфані.
— Забираємося звідси, — пояснив Пограб. — Сон файний, дякую, що нас сюди привела, але лишатися тут не можна.
— Але тут ми в безпеці!
— Ага, поки Крулева сюди не пролізла! — відповів Пограбуйко, а тим часом сотня фіґлів вхопилася за весло. — Не бійсі, ми знаємсі на мореплавстві! Ти ж бачила, як Не-Малий-Не-Великий-Джорджі і Бобчик-Горобчик рибалили в струмку? Ми фест тямимо в риболовецтві і навігації, не хвилюйсі.
Вони таки справді зналися на човнах: весла позапихали у кочети і спустили човен на воду.
— А тепер дай-но нам малого сюди, — крикнув Пограб з-за стерна. Непевно цибаючи по слизькій гальці, Тіфані ступила в холоднющу воду і подала Погіршая Пограбу.
Погіршай тішився невимовно.
— Малюсі-сі-сі-кі! — верещав малий, коли фіґлі всадовляли його на борту. Наміру припиняти сі‑сі-сі-кати Погіршай явно не мав, бо це був єдиний його жарт.
— Файно, — сказав Пограб, запихаючи малого під сидіння. — А тепер — будь чемним хлопчиком і не верещи, як різаний, за тими цукерками, бо дядько Пограб намне тобі вуха!
Погіршай захихотів ще дужче.
Тіфані побігла на берег і допомогла Роланду прийти до тями. Він розплющив очі і глянув на неї затуманеним поглядом.
— Що таке? — сказав він. — Мені наснився дивний сон…
А тоді заплющив очі і знесилено осів на землю.
— Сідай у човен! — вигукнула Тіфані, волочучи його по гальці.
— Абодайго! Ми беремо зі собов отой лантух непотребу? — спитав Пограб, вхопивши Роланда за пояс і вкинувши на дно човна.
— Аякже! — відповіла Тіфані, видряпуючись на борт. Вона лягла плазом на дно, і човен поплив. Весла рипіли і розтинали хвилі. Човен йшов уперед. Раз чи двічі він хитнувся, коли набігли великі хвилі, та потім плавно ковзав по воді. Фіґлі сильні і веслують вправно, хоч і на кожному веслі висіло ціле гроно малолюдків, а дехто стояв у товаришів на плечах, щоб дістати до весла чи бодай вхопитися за що вдасться.
Тіфані підвелася і щосили намагалася не зважати на те зрадницьке відчуття, що почало зароджуватися десь у животі.
— Курс на маяк! — крикнула вона.
— Ая, на маяк! — вигукнув Пограб. — Крулева не любить світла, — вишкірився в усмішці Пограб. — Файний сон. А небо ти бачила?
— Небо як небо, блакитне, — відповіла Тіфані.
— Це не зовсім небо, — пояснив Пограб. — Дивись наскрізь.
Тіфані озирнулася. Небо. Блакитне. Але над берегом, що віддалявся, була смужка жовтого. Вона була далеко, сотні миль звідси, але посередині, нависаючи над світом, виднілося велетенське, як ціла галактика, рятувальне коло — воно здавалось сіро-блакитним через відстань.