Погіршай був з ними — він захоплено дивився на хвилю і нахилявся вперед, щоб бавитися з фіґлями.
Ця картина в’їлась їй в пам’ять: хлопчик і малолюдки, стоять до неї спиною, вдивляючись захоплено у гуркітливу осяйну стіну води, що вже затулила собою пів неба.
— Ну ж бо! — закричала Тіфані. — Це не відплив був, це все робота Королеви!
Хвиля підняла потонулі кораблі, і вони закрутились у вирі.
— Ходімо!
Тіфані взяла Роланда попід руки і, шпортаючись об каміння, почвалала до маяка… позаду вирувало море…
…на мить світ осяяло білим світлом… і під ногами захрустів сніг.
Навколо була тиша і холод земель Королеви. Навкруги — ні душі, лиш тільки сніг і, ген-ген, здаля виднівся ліс. Над ним нависали важкі чорні хмари.
Попереду, — так далеко, що ледь-ледь вдавалося розгледіти, виднілася якесь радісне марево — зелене торфовисько, камені — і все залите місячним сяйвом.
Це брама додому, тільки по той бік.
Тіфані відчайдушно шарпнулася назад.
— Прошу! — вигукнула вона.
Вигук не був адресований комусь конкретно. Їй просто треба було викричатися.
— Пограбе? Вільяме? Вулі? Погіршаю?
З-за лісу долинало гарчання гончаків.
— Треба звідси забиратися, — прошепотіла собі під ніс Тіфані. — Забиратися…
Вона схопила Роланда за комір і потягла до переходу. Добре, що хоч по снігу його було легше тягнути.
Ніхто і ніщо не намагалися її спинити. Трохи снігу намело крізь браму на камені та траву, але повітря було тепле і живе від вечірнього дзижчання комах. І місяць справжній, на справжньому небі. Тіфані обперла Роланда на камінь і сіла поруч з ним — виснажена аж до краю — і відсапувалася.
Сукня на ній промокла і пахла морем.
В голові лунали думки:
Може, вони ще живі. Це ж був просто сон…
Має бути дорога назад. Я просто піду і знайду їх. Виведу звідти.
Собаки так голосно гарчали…
Вона підвелася, хоч і падала з ніг від утоми.
Три камені, що були переходом додому, темніли на фоні зоряного неба.
На її очах вони попадали додолу. Той, що ліворуч — повільно перевернувся, а ті два інші — просто сповзли на нього.
Тіфані підбігла і спробувала попхати важезні каменюки. Вона помахала руками навколо каменів на випадок, якщо вхід залишився відчиненим. Вона прижмурювалася що було духу, силуючись розгледіти браму.
Тіфані стояла під зоряним небом. Сама-самісінька. І стримувала сльози.
— Як прикро… — сказала Королева. — Ти усіх підвела, еге ж?
Розділ 13
Королева йшла по траві до Тіфані. Де вона ступала, бралася крига. Та невеличка частина Тіфані, яка ще була здатна на думки, думала: «Трава до ранку зів’яне. Вона вбиває моє торфовисько!».
— Якщо добре подумати, то все життя — це просто сон, — сказала Королева все тим самим нестерпно врівноваженим приємним голосом. Вона сіла на повалені камені:
— Ви, люди, такі мрійники. Вам мариться, що ви всі розуми поїли. Вам мариться, що ви найважливіші. Вам мариться, що ви дуже особливі. Знаєте, ви кращі за дрімок. У вас явно більше уяви! Мені слід тобі подякувати.
— А це за що? — спитала Тіфані, втупившись у свої черевики.
Жах оповив її розжареним дротом. І нікуди не втечеш…
— Я навіть гадки не мала, який твій світ прекрасний! — відповіла Королева. — Дрімки… вони не те, щоб дуже відрізнялися від ходячих губок. Їхній світ — давній. Майже мертвий. Вони вже не спроможні на вигадку. Ви, люди, з невеличкою допомогою з мого боку, дасте раду набагато краще. Бо ви увесь час мрієте. Особливо ти. Ти мрієш увесь час. Ти себе уявляєш центром свого світу, чи не так? Прекрасно! Глянь-но на себе: сукня убога і стоптані черевики. І ти собі думала, що зможеш побороти мене пательнею! Ти себе бачила Відважною Дівчиною, що Рятує Братика. Ти думала, що ти — героїня пригодницького роману. А тоді — ти покинула брата. Знаєш, я думаю, що море води на голову — це те саме, що гори заліза на голову, а ти як думаєш?
Тіфані думати не могла. В голові клубився гарячий рожевий туман. Вона не змогла…
Задні Думки плентались десь у тумані, намагаючись достукатись до неї.
— Я Роланда врятувала, — промимрила вона до своїх черевиків.
— Але ж він не твій, — заперечила Королева. — Він, визнаймо це, доволі недалекий хлопець із червоними щоками і зі шкварком замість мозку, достоту, як його батько. Ти залишила свого братика з бандою злодіїв, щоб урятувати цього розпещеного бевзя?