— Наче мій тато!
— Він жене бідну конячку галопом, — додала Дощевіск. — Рушаймо. Ти все ще хочеш вчитися? Коли ти можеш піти з дому?
— Перепрошую? — здивувалася Тіфані.
— Хіба дівчаток тут не віддають у найми і все таке? — спитала місіс Оґґ.
— Ага. Так. Віддають, тільки трохи старших.
— От тоді міс Тік і прийде по тебе — коли будеш трохи старша, — сказала Дощевіск.
Міс Тік кивнула.
— В горах є старенькі відьми, які діляться знаннями взамін на поміч по дому. За твоїм рідним краєм ми припильнуємо, поки тебе не буде, покладися на нас. Під час навчання тобі належиться триразове харчування, мітла… такі в нас порядки. Ну як?
— Я згідна, — відповіла Тіфані, радісно усміхаючись.
Прекрасна мить ось-ось мине, а Тіфані навіть і половини всього не з’ясувала:
— Так, але…
— Слухаю? — сказала місіс Оґґ.
— Мені не доведеться танцювати голою чи ще щось таке? Я чула, що…
Дощевіск закотила очі.
Місіс Оґґ вишкірилася в усмішці:
— Ну, заняття непогане, ясна рі… — почала було вона.
— Ні, не доведеться! — урвала її Дощевіск. — Жодних пряничних хаток, жодного реготу, жодних голих танців!
— Хіба що ти сама захочеш, — сказала Місіс Оґґ, підводячись. — Регіт ще нікому не зашкодив, звісно, якщо в міру і зі чуттям реготати. Я навчу тебе як, та нам справді вже час…
— Але… як тобі це вдалося? — спитала міс Тік у Тіфані. — Тут же сама крейда! Як ти стала відьмою на крейді? Як же ж так?
— Що ти там знаєш, Перспікаціє Тік, — урвала Дощевіск. — Кістяк пагорбів складається з кременю. Він гострий, твердий і корисний. Король земних порід.
Вона взяла мітлу і повернулася до Тіфані:
— Ти матимеш проблеми вдома, як думаєш? — запитала вона.
— Цілком можливо, — сказала Тіфані.
— Тобі допомогти?
— Це мої проблеми, і я з ними дам раду сама, — відповіла Тіфані, хоч їй дуже хотілося сказати: «Так, будь ласка. Допоможіть мені! Уявити годі, що тато мені зробить! А Барон буде лютий! Та я не хочу, щоб вони думали, що я не дам ради! Я маю дати всьому лад сама!».
— Правильно, — мовила Дощевіск.
«Може, вони думки вміють читати», — подумала Тіфані.
— Думки? Ні, — сказала Дощевіск, сідаючи на мітлу. — Вираз обличчя — так. Йди-но сюди, юна міс.
Тіфані слухняно підійшла.
— Вчитися відьомства, — почала вона. — Це зовсім не те саме, що вчитися в школі. Спершу тобі дають тест, а тоді вже ти роками з’ясовуєш і вивчаєш, як тобі вдалося його скласти. Це, певною мірою, як у житті, — вона делікатно взяла Тіфані за підборіддя і подивилася їй просто в очі. — Бачу, що ти розплющила очі.
— Так.
— Це добре. Не всім вдається бачити по-справжньому. Часи грядуть бентежні. Тож тобі це вміння знадобиться.
Вона махнула рукою, обвела колом волосся Тіфані, а тоді підняла руку над її головою, злегка поклацуючи і перебираючи пальцями. Тіфані піднесла руки до голови. На мить їй здалося, що там усе, як і було раніше, а потім вона намацала… щось. Наче відчуття якесь: якщо не знати, що воно там, то й не знайдеш.
— Там справді щось є? — спитала вона.
— А хто його зна, — відповіла відьма. — Це віртуальний гостроверхий капелюх. Ніхто, крім тебе, не знатиме, що він на тобі. Можливо, так тобі буде легше.
— Тобто, він існує тільки в моїй голові? — спитала Тіфані.
— У тебе в голові багато всього. І це не означає, що воно несправжнє. Краще не вдаватися в зайві роздуми.
— А що трапилося з ропухом? — поцікавилася міс Тік, яка таки вдавалася у роздуми.
— Він лишився жити з вільними малолюдками, — відповіла Тіфані. — З’ясувалося, що він колись був адвокатом.
— Ти дала Нак Мак Фіґлям адвоката? — перепитала місіс Оґґ. — Та вони цей світ догори дриґом перевернуть! Хоча, мати дриґ не так уже й погано!
— Сестри мої, дорога зве, — сказала міс Тік, що вже сиділа на мітлі позаду місіс Оґґ.
— Навіщо так урочисто, — дорікнула місіс Оґґ. — Це вам не театр. Бувай, Тіфі! До скорої зустрічі!
Вона обережно здійняла ніс мітли в повітря. Мітла Дощевіск ледь чутно попискувала. Звук був дуже схожий на той, що супроводжує підйом гостроверхого капелюха міс Тік. А тоді мітла зробила бр-р-р-ру-у-у-ум!
Дощевіск зітхнула:
— Ох, ці гноми! Казали, що полагодили! В гномській майстерні вона й справді завелася одразу…
Здаля почувся тупіт копит. Напрочуд швидко Дощевіск зістрибнула з мітли, вхопила її міцно обома руками і побігла по траві, аж спідниця метлялася.