— Авжеж, — долетіли до Ксанта слова Найвищого Академіка. — Це й справді Таллус. Сподіваймося, з добрими новинами.
Прикриваючись долонею від сонця, Ксант дивився, як чимраз більшають далекі цятки. Човни хутко зближалися, ось уже видно освітлені сонцем туго напнуті вітрила, гойдаються балансирні гирі. Човни спритно розверталися і навально ринули вниз, шукаючи, де сісти. Незабаром небесні човни обліпили все верховіття Залізнодеревної пущі — і кахикала, зі страшенним обурено-лячним лементом нарешті покинули ліс.
— Гей, там! — гукнув Фенбрус, звертаючись до Професора Темрявознавства, що, маневруючи на своєму небесному човні поміж дерев, спускався на землю, видивляючись, де б його сісти. — З поверненням вас, Таллусе! Які новини?
— Жодних! — відповів Професор Темрявознавства, садячи човна долі й вилазячи з нього на землю. — Не знаю, де ті сорокухи і що вони поробляють, але у Присмерковому лісі їх чортма.
Фенбрус спохмурнів.
— Дивно, — промовив Великий Бібліотекар, думно потираючи підборіддя. — Вони ж нечулі до впливу лісу, і я був твердо переконаний, що вони рихтуватимуться вдарити саме звідтіля…
— Вони чи не відчували, що їм перебаранчить Велика буря, — пояснив професор. — Ти ж знаєш, які ці тварюки чутливі до найменших погодних змін. Будь певен, Фенбрусе, — ніщо живе, і сорокухи в тім числі, не пережили б вибухової хвилі, коли в ліс з усієї сили вгородилася блискавиця.
— Ви бачили, як це сталося? — запитав Кулькап.
Професор Темрявознавства ствердно кивнув головою.
— Від початку до кінця, — заходився описувати він. — Від наближення буремного вихору і до удару бурефраксової блискавиці. Таке варто було побачити, — зауважив професор, — хоча воно в підметки не годиться тому, що було потім. Знявся могутенний блискучий рудий вихор та й давай хвилями розходитися навсібіч по Присмерковому лісі…
Кулькап замислено похитав головою.
— А бідолашний Рук на голому скеллі Крайземлі навіть не мав де сховатися. Ось хто, мабуть, відчув на собі всю його силу, — тихо проказав він. — Просто диво, що він залишився живий.
Ксант порався праворуч від них. Він скручував свого гамака, пакував клунки і уважно слухав розмову професорів. Що ж, якщо виходити з їхніх найгірших побоювань, не відпадає, що Рукові вже ніколи не одужати.
— Подія, певна річ, неабияка! — провадив професор. — Як шкода, що там не було Ульбуса, — хай би побачив на власні очі! Як Професорові Світлознавства, йому було б дуже цікаво…
— Небесні човни, наближаються з півдня! — гукнули в унісон два дозорці, і всі довкола — і городяни, і бібліотекарі — радісно загаласували, замахали руками.
— Може, це вже й він, — промовив Фенбрус, приставляючи до ока прозорну трубу і наводячи її на другу флотилію, що підлітала до Залізнодеревної пущі. І враз нахмурився. — Ні, не він, — сказав Бібліотекар. — Моя дочка.
Ще три сотки повітряних човнів, надлетівши, спускалися у гілля, назустріч вітанням, радісним гукам та вибухам дедалі буйніших загальних веселощів. Ось уже з’явилася і Варіс, вона летіла прямісінько до найвищого дерева Залізнодеревної пущі, де стояли Кулькап, Фенбрус і Таллус Пенітакс. Ксант завдав пожитки собі на плече і почав злазити з дерева. Може, хоч сьогодні, на світанку нового дня, Рук, прокинувшись, почуватиметься краще.
— Добра новина, — схвильовано проголосила Варіс Лодд, зіскакуючи зі свого «Вітряного Яструба». — Вітаю вас, Найвищий Академіку. — Дівчина церемонно вклонилася Кулькапові. — Вітаю вас, Великий Бібліотекарю.
— Гаразд, доню, гаразд, — споважнів Фенбрус. — Облиш ці формальності. Що за новина?
— Скоро буде підмога, — сказала дівчина. — Ми тут із вами стоїмо й балакаємо, а Улани Вільних галявин вже на шляху до нас!
— Та це ж новина над новинами! — помітно розхвилювавшись, вигукнув Кулькап.
— Чудово, Варіс, — похвалив дочку Фенбрус. — Ти постаралася на славу. Та це ж просто здорово! Улани Вільних галявин — кращих вояків не знайдеш у всьому Темнолісі!
— Але не тепер, тату, — почувся чийсь голос. Фенбрус і всі, хто стояв поруч, обернулися — і на гілляці сусіднього дерева уздріли Фелікса, зодягненого в мордобрилячі шкури. Він стояв, узявши руки в боки, в оточенні своїх Примар Осип-Міста.
— О, Феліксе, — зітхнула Варіс. — Ти не на змаганнях.
Фелікс обвів поглядом сестру, потім глянув на батька. Фенбрус ніяково закашлявся і відвернувся. Хлопець сумно усміхнувся.
— Не на змаганнях? — перепитав він і, обернувшись до своїх товаришів, гукнув: — Примари! Треба допомогти городянам покинути дерева і сповістити їм добру новину. — Він знов обернувся до батька. — До нас ідуть Улани Вільних галявин! Нас урятовано! — додав він саркастично і зник з очей.