Сестра Брудножовть обернулася і зміряла свою супутницю холодним некліпним поглядом.
— Наші найкращі бойові зграї полягли в Нижньому місті. А тепер і наш молодняк знайшов у Темнолісі свою смерть. Це кінець, люба моя Матінко Дмиперо, — виснувала вона гірко. — Доба сорокух минула.
Частина друга
Дізнання
Розділ дев’ятий
Нове Нижнє місто
Вільні галявини купалися у сонячному світлі. Навіть на вулицях Нижнього міста ніколи не було так тісно від гультяїв, як нині тут, де чудового серпневого надвечір’я Новий світ зібрався для зустрічі старого. Після тривалої і повної небезпек мандрівки юрми переселенців із Нижнього міста не могли натішитися з нового довкілля.
На всіх вулицях, від вузеньких заулків до широченних проспектів, кожен скульптурно оздоблений різьбленням будинок був обвішаний прапорцями, вимпелами та різноколірними гірляндами, перехрещеними над головою в пішохода. По всьому місту, від центральної Світлякової вежі до схожих на чудернацькі стовпи Мурашиних веж на південній околиці, мерехтіли довгі низки підвісних ліхтариків — жовтих, рожевих, білих. Не було жодної вулиці, мосту чи майдану, де б не світилися такі ліхтарики. Озерний приплав теж було обчіпляно ними: вони висіли на кожній ятці й відбивались у спокійних глибоких водах Північного озера.
Із настанням сутінків ліхтарне світло засяяло немовби з новою силою, і на радісних обличчях новоприбулих та корінних городян заграли кольорові відблиски. Хто сміявся, хто співав, а хто й садив гайдука. Танцювали геть-чисто все — від вертких гоблінівських джиг та шалено-тупітливих печерницьких танців до стрибучих тролівських кіл, розтягнених на цілі вулиці. Поруч із нескінченним колом виступав оркестр, виграючи на дудах, бубнах та чудному струнному інструменті, такому громіздкому, що несло його аж четверо душ, а троє бренькало на струнах. Згадане коло зміюкою тяглося через центральний майдан в обхід Світлякової вежі до Озерного приплаву, де численні вуличні лотки аж угиналися від наїдків та питва.
— Лісовий ель! Скуштуйте лісового елю! — гримів рум’янощокий міський гном із-за ляди з величезним барилом, під яким угиналися дошки.
— Кому келишок «Заболоні»? — гукала дрібногобліниха за сусіднім лотком.
Група тролів-тягайл — молодих і старих, до краю виснажених тривалою мандрівкою, — прицінювалася до всього, що бачили очі, поки врешті-решт спинилася перед візком роздебенді. Один із них — молодик у вистріпаному плащі — нахилився до діжі, звідки вихоплювалася пара, і глибоко потяг носом.
— Дубовий медок, любесенький, — лагідно розтлумачила роздебендя. — Присмачений, підсолоджений, із дрібкою трави-лизунки. — Кажучи так, тролиця вхопила кварту, корця, зачерпнула паркої рідини і припросила: — Кушайте, будьте ласкаві.
Тягайло узяв жбан і пригубив. Напій припав йому до смаку.
— Скільки? — обережно поцікавився він.
— Що — скільки? — не второпала роздебендя, і очі її здивовано заколихалася на окоріжках. — Та це ж Вільні галявини. Тут один за всіх — і всі за одного. — Вона широко повела руками надокола себе. — Усе безкоштовно. Усе, що ви, любі мої, сердешні староміщани, зможете з’їсти чи випити.
Тролі-тягайла здивовано перезиралися і несміливо усміхалися. Живучи в Нижньому місті у злиднях та нужді, вони, згадати — і то страшно, не мали іншої ради, як перебиватися з хліба на воду, промишляючи доправою палива для спілчанських ливарень. То була надсильна праця від ранку до ночі, а мали вони за неї щонайбільше миску щерби та кусень чорного хліба на вечерю. А тут, у Новому Нижньому місті, навіть дихалося легко, і всюди, куди не кинь оком, усміхалися щасливі лиця.
— Дякую, кохана роздебенде, — вдячно відказав молодий тягайло. — Тисячу разів вам дякую!
— Дубовим медком пригощаються всі! — провадила роздебендя, гучно облизуючи язиком очиці й наповнюючи кварти. — Будьте здоровенькі! — проголосила вона. — І ще раз ласкаво просимо! Ласкаво просимо всіх і кожного.
У кожному кінці гамірного міста, на всіх Вільних галявинах, від південних лук до північних узлісь, від східних сельбищ лісових тролів до Великого озера на заході — скрізь радо вітали переселенців, а надто ті, хто зустрічав після тривалої розлуки родичів та друзів.
— Підсмажені соснові горішки, — гукав міський гном, сидячи у буді над водяним плесом і ложкою розкладаючи підсолені ласощі по паперових торбинках. — Солодка лісова заболонь, байрак-ягоди у желе…