Та Ливарний король тільки посміювався і підштовхував духоблуда всередину кімнати, де його прожогом оточили заледве не два десятки роздебендь, хто з товкачкою в руках, хто з березовим віттям, хто з грубим байковим простиралом, хто з пікантними, запашними оліями для масажу…
— Моя особиста служба до твоїх послуг. Приємного одужання!
— Бурштинчику? — безбарвно і кволо прокричала Вогнецвітка.
Духоблуда обережно поклали на низенький столик.
— Бурштинчику?
Та Бурштинотоп уже не чув своєї няньки. Його занурювали в олії та масті, припарки та мазі, його розтирали, розминали й погладжували, і промениста усмішка розпливалася по його тварі. Ось затремтіли, слабнучи, його повіки — і злиплися остаточно.
— БУР-ШТИН-ЧИ-КУ!
— Тільки не зараз, Вогнецвітко, — щасливо пробуркотів духоблуд, довіряючись приємно напосідливим, цупким рукам. — Тільки не зараз.
— Але чому капловухи знову мають бути цапами-відбувайлами? — обурювався Буркун.
За своє життя старий сивий гоблін набачився всякого, але віддавати щомісяця по тисячі гоблінівських душ — то вже занадто, навіть для Емуеля Шумограя. Ось-ось жнива, і нестача люду в племінних сельбищах легко може обернутися голодом.
— А тому, старий гобліне, бо мої плескатоголовці та молотоголовці народжені для війни, — оскаженіла Літуґґ. — Якби наглядачами — ще можна б миритися, а гнути спини на ливарнях чи плавильнях…
— І я те саме кажу, — підхопив Гнилокір Тихобій. — Ні, зрозумій мене правильно. Ми, іклані, не відмовляємося від свого тягаря. — Він вихилив кухля і важко грюкнув ним об стіл. — Треба битися — будь ласка, хоч сьогодні, а ці трикляті Ливарні галявини нам уже поперек горла стоять!
Жмутковолос Сокироноша, сидячи на своєму місці головнокомандувача, подався трішки вперед, обсмикав плаща і відкашлявся.
— Без отих, як ти зволився висловитись, «триклятих Ливарних галявин» нам як без рук, — проголосив він і зміряв ватага ікластих гоблінів пильним колючим поглядом. — Ге, тепер ми ще більше зацікавлені забезпечувати їх робочою силою! — Він обвів поглядом усіх присутніх. — Чи, може, хтось тут іншої думки?
Решта племінної старшини боязко закивала головою на знак згоди.
Відчувши, що стихійні збори нарешті повернули у зручне для нього річище, Жмутковолос відразу перейшов до справи. Його колючий погляд заковзав по ватажках гоблінівських кланів — одному, другому, третьому… Ось Літуґґ із налитими кров’ю очима, вона очолює молотоголовців; бундючний Гнилокір Тихобій з ікластої братії; Паніматка Пиймед із блискучими від деревного пива важкими волами — найголовніша серед симбіотиків; Буркун Сивий, старезний, зморшкуватий, але по-молодечому зухвалий…
— На Ливарних галявинах виношуються далекосяжні плани, — провадив Жмутковолос. — Якщо їх утілити в життя, настане золотий вік усього гоблінівського племені, гоблінівський рай. І якщо задля цього ми згодимося потерпіти…
Він говорив, а стіл тим часом обходила приземкувата чорновуха гобліниха і наповнювала всім келихи. Жмутковолос знав, що збори будуть не з простих, і не полінувався подбати, аби питва не бракувало. Їх було всього п’ятеро душ, а в хід уже пішла друга діжка пива.
— Про які в біса плани ти торочиш? — запитав Буркун. — Що то за плани, що потребують стількох моїх одноплеменців?
Жмутковолос Сокироноша був поважний як ніколи.
— Буркуне, ти маєш довіритись мені, — сказав він, зизуючи на чорновуху гобліниху, що саме виходила з зали. — Усюди повно нишпорок із Вільних галявин! Тож зайва обережність не завадить. Скажу одне: Емуель Шумограй працює над якоюсь вельми хитромудрою штуковиною, такою хитромудрою, що потрібні будуть сотні й сотні робочих рук, але вона ж і зробить нас переможцями! Він зве її «Галявожером».
На який час запала мертва тиша, порушувана тільки плямканням, сьорбанням та грюканням олив’яних кухлів по залізнодеревній стільниці. Нарешті озвався Гнилокір Тихобій.
— Галявожер, кажеш? — перепитав він. — Звучить незлецько. — Він криво посміхнувся. — Гаразд, беріть у мене дідів, хворих і калічних, і це моє останнє слово. А щодо здорових чубаїв та чорновухів, то вони мені й самому знадобляться. І щоб їх не торкались загребущі руки Ливарних королів!
Над столом прокотився схвальний гул. Жмутковолос заохотливо кивнув головою.
— Я пошлю тих, хто народився третім у сім’ї, — проголосив він. — Усе одно вояки з них нікудишні.
— Жодного молотоголовця від мене не чекайте, зате плескатоголовців трохи можу вділити, — вставила Літуґґ. — Але ж, самі розумієте, тільки для нагляду.