Знайшовши на стовпах, яких було повно на всіх розв’язках, потрібний йому покажчик, Рук поспішив до протилежного кінця бібліотеки. Там у секції «Темноліс» він надибав дерево-колону з табличкою, де значилося: «Громадська поведінка», і подерся нагору, переступаючи нараз дві сходинки-перечки. Коли Рук дістався першого розгалуження, він був уже височенько над землею і тільки й думав, як би не глянути вниз.
На одному розгалуженні значилося: «Історичні», на другому: «Легендарні». Рук вибрав друге. Далі довелося вибирати між «Минулим» та «Сьогоденням». Потім пішли «Общинні» та «Індивідуальні». Далі — «Нічні» та «Денні»… Так хлопець підіймався усе вище й вище, натрапляючи то на те визначення, то на те — і вони дедалі обмежували коло явищ, яких міг стосуватися його трактат. Коли роздвоєні гілки стали надто тонкими й ламкими, щоб витримати його вагу, він заліз в один з підвісних кошиків, ухопився за линву і почав пересуватись у ньому вздовж гілок.
Він уже сягнув горішніх поперечин під величезним склепінчастим дахом і чув обличчям дотик лагідного вітерцю. Зусебіч круг нього, наче листя в лісі, шемрали сувої, поміщені у спеціальні держачки. Нарешті він знайшов те, чого шукав: цілу в’язку потрібних йому шкіряних циліндрів, що звисали, мов гроно лісового винограду.
Більшість тих циліндрів виявилися порожні, лишень у деяких були вже сувої. Аби впевнитися, що він не помилився, Рук витяг навмання один сувій і прочитав на ньому: «Традиції та звичаї, що побутують у поселеннях Темнолісу». Назва ця майже слово в слово збігалася з назвою його трактату.
Він потрапив куди слід!
Запхавши свій сувій до сусіднього циліндра, Рук розпочав довгий спуск на землю. На свій подив, він виявив, що ця вся процедура не така-то вже й проста, і коли ноги торкнулися ґрунту, серце у його грудях шалено калатало.
— Хочеш, вір мені, хлопче, хочеш — ні, а ти був наймоторніший, — похвалив його Великий Бібліотекар. — Усі дані для того, щоб стати першорядним шукачем сувоїв!
Рук усміхнувся.
— Може, так і буде, — промовив він, — аж поки полечу знов.
— Що ж, добре, а тепер чи не пошукав би ти Гарулуса Лексіса? — вів далі Фенбрус. — Він покаже тобі твою кімнату на верхніх галереях. Їх якраз щойно зладили. Чудові краєвиди, а заразом бачитимеш, як твої-лицарі патрулюють небо. — Він зробив паузу і скерував погляд кудись поверх Рукового плеча. — А ці блукай-бурмила теж із тобою?
— Зі мною, — відповів Рук, переводячи погляд на волохату трійцю, що терпляче дожидалася свого друга. Блукай-бурмила жадібно дослухалися до розмови, і їхні вуха лопотіли, як метелики. — Відколи я Бібліотекарський Лицар, ми не розлучаємося…
— Так то воно, може, й так, — твердо мовив Фенбрус. — Але ж блукай-бурмила — лісові мешканці. І вже де-де, а в бібліотеці їм напевняка не місце. Та ти й сам це, мабуть, розумієш?
Рук помітив, як засяяли очі у тварин. Вемеру піднесла величезну пазуристу лапу і приступила до них.
— Вурра-віла ве, — проголосила вона. Ми чуємо поклик Темнолісу, але заради тебе, друже, ладні залишитись тут.
Рук затремтів.
— Завдяки вам я тепер тут, — звернувся він до Вемеру. — Я вдячний за це і тобі, Вемеру, і вам усім. Ви стільки для мене зробили… Тепер, певна річ, моя черга платити добром за добро… я відпускаю вас до лісу… О, Вемеру, — не втримався Рук і кинувся в теплі, моховиті, обійми блукай-бурмилихи.
— Лума-віра, ве, — тихенько прогарчала Вемеру, легенько погладжуючи дебелими лабетами хлопця по спині. — Вурра-мулла-ве. — Прощавай, любий друже. Скільки світитиме місяць у небі, стільки триватиме наша дружба.
— Ве. Уралова, ве-ве! — хором підхопили решта. Ти назавжди залишишся в наших серцях — хлопець, що взяв на себе отруєний пагін. Прощавай!
Крізь сльози дивився Рук, як трійко здоровенних блукай-бурмил ваги-переваги віддалялися від бібліотеки. Віїґ, із величезною близною через усе плече. Вурало з кумедними знаками на морді, яку він визволив колись із Ливарних галявин. І Вемеру — люба Вемеру, перший ведмідь, певніше ведмедиця, з якою він заприязнився у Темнолісі цілу вічність тому. Усі тварини були такі любі його серцю! І ось тепер вони покидали свого друга. Рук проковтнув терпкий клубок у горлі і помахав їм рукою.