— Знаєш, Руку, я тут спостерігаю за тобою, — почав він. — Ти ловиш усе з лету і непохибно. Гадаю, тобі вже час вибрати власного зубощира. Лежню, — звернувся він до живолупа. — Заведи його в головну загороду. Завтра він разом з тобою їде на патрулювання.
— Дякую, добродію, — відказав Рук, розпливаючись у широкій усмішці. Скільки він чекав на цю мить!..
Удвох із лежнем вони негайно подалися навпростець через Залізнодеревну галявину до величезної головної загороди, і всю дорогу про щось жваво гомоніли. Що ближче вони підходили, то дужче у повітрі тхнуло цвіллю. Рук почув скигління та хропіння: зубощири на гілках зачули їхнє наближення. Назустріч їм вийшов наглядач загороди Крутень — м’язистий дрібногоблін із густою чорною чуприною.
— Нас послав Капітан Мантачка, — пояснив Лежень. — Рук має вибрати собі верхового зубощира.
— Має, то має, — промовив Крутень, прикидаючи на око Руків зріст та вагу. Відтак вибрав сідло і вручив хлопцеві. — Я б особисто радив сірого велетня, — промовив він, киваючи головою в бік загороди. — Не казна-який звір, зате надійний.
Рук заходився оглядати стадо. Яких тільки зубощирів тут не було: і великі тварини гнідої, сірої та чорної мастей з кремезними, м’язистими задніми лапами та куцими передніми; і трохи менші, зате жвавіші жовтожарі зубощири — лискучі, прудкі, але збіса норовливі. Рук пройшов далі і, опинившись у гущі скрадайл, почав гладити, поплескувати та лоскотати тварин. Зубощири мурчали і терлися об нього. Крутень був вражений.
— Ти їм подобаєшся, — зауважив дрібногоблін. — Здається, ти вмієш із ними балакати.
Рук кивнув. На тілі зубощира сорок три ділянки, чутливі до погладжування, поплескування та лоскоту: брови, середня фаланга пальця на задній лапі… У голові йому й досі снувалися рядки Фенбрусового трактату.
У вічі йому впав зубощир, що сидів на гілці трохи осторонь від решти. На відміну від інших, жовтооких та одномасних, цей скрадайло мав яскраві яро-блакитні очі та рябу масть — темно-гніді плями на снігово-білому хутрі.
Білий у плямах зубощир — тварина напрочуд розумна, але й не менш норовлива. Дуже слухняна, коли дбати за неї, але надто чутлива до грубого поводження…
— Може, цей? — запитав Рук.
— Боже борони! — відказав доглядач. — Забудь про нього! На цьому зубощирі їздив плескатоголовець Гладун Крешиіскра. Той, що наклав головою у битві під Світляковою горою. Когось іншого тварина і близько до себе не підпустить. Я тримаю її тільки з шани до старого Крешиіскри.
Проте рябий зубощир видимо зачарував Рука. Чимось нестримно вабила його манера перебирати ногами, його насторожені блискучі очі. Рук повагом рушив до звіра, і поки він ішов, інші, сумирніші зубощири терлися об нього. Лежень і доглядач загороди не відставали від Рука.
— Як його звати? — поцікавився Рук.
— Чинквікс, — відповів Крутень. — Повір мені, хлопче, у чужі руки цей звір не дасться. Він і так підпустив тебе заблизько. Дивина, та й годі!..
Рук кивнув головою і похнюпившись, але ні на мить не спускаючи з очей сторожкого зубощира, наближався до тварини.
— Чинквіксе, — лагідно озвався він. — Усе гаразд, хлопче.
Підходити до норовистого зубощира слід збоку, безперервно дивлячись йому в вічі та легенько насвистуючи…
Зубощир охижів і тужно заячав.
— Так, так, я знаю, — прошепотів Рук. — Спокійно, спокійно…
Руки слід тримати при боці тварини, голови не підводити…
— Далебі, я б тобі не радив… — почав Крутень, одначе Лежень торкнув його за руку, і він замовк.
…Нехай зубощир ознайомиться з вашим запахом…
Рук підступив до тварини ближче, потому облизнув пальці й легенько провів ними навколо тремких зубощирових ніздрів, невпинно нашіптуючи:
— Чинквіксе, Чинквіксе…
Зубощир глибоко вдихнув у себе повітря. Він уже не гріб землю і наче до чогось дослухався. Рук ледь усміхнувся і, не відводячи погляду від сторожкого зубощирового ока, нахилився до нього і тихенько свиснув.
Зубощир відсапнув, його яро-блакитні очі злагідніли. Скигління завмерло, і на зміну йому прийшов глибокий, вдоволений муркіт, народжений десь аж у надрах горлянки.
— Гарний хлопчина Чинквікс, — промовив Рук, далі почепив йому на спину сідло і затяг попругу під черевом. Весь цей час він не переставав погладжувати і лоскотати тварину. — Гарний, гарний хлопчина!..
— Оце так так! — вигукнув Крутень. — Якби не побачив на власні очі, зроду не повірив би! Скажи, а де ти навчився таких фіґлів-міґлів? — запитав він.