— Ми думали, тебе немає серед живих! — долітало з другого.
Із натовпу вийшла Маґда Бурлікс, у драному, брудному літунському костюмі й, накульгуючи, підійшла до Ксанта з Ласкавкою.
— Вибачте, але я маю вам щось сказати, — схвильовано промовила дівчина.
Ласкавка ступила ще крок до молодої Бібліотекарської Лицарки, і її величезні тонкі вуха залопотіли. Скажи мені, що знаєш, подумки промовила вона.
Маґда стала перед Ласкавкою навколішки, і та приклала свої довгі тонкопалі руки до Маґдиної голови.
Ксант порятував тебе з Вежі Ночі, — тихенько залунав у головах присутніх її голосок. Важачи головою, він провів тебе через риштаки, рятуючи від смерті, й доправив до бібліотекарів, напевне знаючи, що ті його ненавидять і матимуть за ізгоя… Він робив те все без вигоди для себе, просто бажав зберегти тобі життя…
Ласкавка підвела очі. Мить Дізнання настала, тихенько мовила вона, і всі присутні в саду дружно закивали головами.
Вона повернулася до Ксанта і піднесла руки долонями вгору. Замайоріла під полуденним сонцем мантія.
— Ласкаво просимо, Філатіне, — промовила вона. — Ласкаво просимо, вільняче.
Частина третя
Війна
Розділ сімнадцятий
Галявожер
— А-а-а! — несамовито заверещав гоблін-пузань і лантухом повалився на брудну долівку ливарні. Він скрутився клубочком, та це мало захищало від ударів.
— Тупак, незграба, недоумок, виродок! — гарчав плескатоголовий наглядач і кожне своє слово супроводжував ударом важкого гарапника.
— Вибачте мені! Вибачте мені! — жалісно скиглив пузань. Нагай заляскав іще гучніше, до крові розтинаючи шкіру на його спині та плечах. — А-а-а! — відчайдушно заволав невільник. — Згляньтеся наді мною нещасним…
Наглядач — м’язистий плескатоголовий гоблін із кривулястим татуюванням, що вкривало добрячу половину його мармизи та плечі, противно рохнув і нарешті дав бідолашному пузаневі спокій.
— Зглянутися, кажеш? — гаркнув наглядач. — Ще одна така халепа — і ти небіжчик. Ось-ось прибуде нова партія робочих — на кий біс мені здалися такі здихлі, як ти? Дійшло?
Пузань досі ще лежав, згорнувшись калачиком, і не ворушився. Він був надто переляканий, аби відповідати. Бовкнеш щось, а наглядач, чого доброго, ще більше розлютиться. Хіба то пузанева провина, що він перечепився і впав? У плавильні було гаряче, як у пеклі, він весь упрів, змучився, до того ж від недоситу охляв так, що ледве міг бачити. Перед очима все пливло, ноги стали як ватяні. І коли плавильні форми наповнилися сяйливим розтопленим металом, земля під ногами кудись попливла…
— Дійшло, питаю? — знову гримнув наглядач-плескатоголовець.
— Так, так, хазяїне, до нього дійшло, — озвався другий гоблін-пузань, поспішаючи до свого брата. Він схопив його за руку і, намагаючись не чіпати страшних басаманів на спині, допоміг зіп’ястися на ноги. — Хазяїне, він більше не буде, слово честі, хазяїне.
Плескатоголовець зневажливо сплюнув.
— Я скорше позбудуся свого шолома та нагая, аніж повірю пузатій потолочі, — процідив він крізь зуби. — Швиденько все прибрати звідси! — гарикнув він, киваючи на долівку, де холов розхлюпаний рідкий метал, перетворюючись на величезну безформну брилу. — І ви теж — додав він, ляскаючи батогом на дрібногоблінів, з’юрмлених біля рудного конвеєра. — Ану допомагайте!
Гобліни підійшли, сторожко озираючись на наглядацький нагай із трьома хвостами, кожен з яких кінчався загнутим гаком. Ухопивши разом із пузанями величезну металеву брилу, вони з гуркотом, сопінням та рохканням посунули її по долівці закіптюженої та задимленої плавильні, сповільна посуваючи до печі.
З усіх боків грюкало, гупало та двигоніло, а невільники-робітники, позбивані у купки за племінними ознаками і поприв’язувані один до одного за пояс — дрібногобліни до дрібногоблінів, пузані до пузанів, — знемагали від надсильної праці. У сяйві плавилень блищали потом їхні змащені тіла. Кого тут тільки не було: вантажники та грубники, плавильники та формувальники — і всі до одного зацьковані, охлялі й хворі на ливарний круп. Гобліни-наглядачі ревно стежили, аби вони ні на мить не стишували шаленого темпу.
Поліняки в головній печі давали температуру плавильним шапликам, де руда перетоплювалась на залізо, і тоді його переливали в довгі масивні форми на ланцюгах, кріплених у спеціальних пазах на стелі. Потім ємності з яскравим, сліпучим металом скеровувано до охолоджувальних резервуарів. Не минало й години, як із сировини виходив готовий виріб.