Кобен Гарлан
К55 Він. Роман / пер. з англ. А. Копівська. — Харків : ВД «Фабула», 2024. — 400 с.
Цей захопливий трилер є новим спінофом популярної серії Гарлана Кобена про Майрона Болітара. Головному герою — багатому й харизматичному Віндзору Горну Локвуду ІІІ доведеться знайти зв’язок між кількома, здавалося б, непов’язаними злочинами: нещодавнім убивством відлюдника в пентхаусі одного з найпрестижніших будинків Верхнього Вест-Сайду, терористичним актом, який стався сорок п’ять років тому, крадіжкою картин Вермера й Пікассо, які належали Локвудам, убивством рідного дядька та викраденням кузини.
Присвячую Даян і Майклу Дісеполо
З любов’ю і вдячністю
Розділ 1
М’яч, що визначить результат усього чемпіонату, повільною дугою наближається до кошика.
Мені байдуже.
Усі без винятку на стадіоні «Lucas Oil» в Індіанаполісі затамувавши подих стежать за м’ячем.
А я ні.
Я дивлюся на інший бік майданчика. На нього.
Моє місце, звісно ж, у першому ряду, біля центральної лінії. Ліворуч від мене, у чорній обтислій футболці, що гарно підкреслює його біцепси, сидить актор, який грає супергероїв першого ешелону у фільмах Marvel, а праворуч — у сонцезахисних окулярах власного бренду — славнозвісний репер-магнат Сваґґ Дедді, чий приватний літак я купив три роки тому. Мені подобається Шелдон (це справжнє ім’я Сваґґа Дедді) і як людина, і як музикант, але зараз він радіє й вимахує руками так сильно, що мені за нього соромно.
На мені смугастий костюм від Savile Row лазурового кольору, бордові туфлі, зшиті на замовлення в Бедфордширі майстром Бейзілом, що працює на G. J. Cleverley, шовкова рожево-зелена краватка з лімітованої колекції Lilly Pulitzer — і все це доповнює хустинка від Hermès, що визирає з нагрудної кишені й тішить своїм сріблястим відтінком.
Оце я франт.
До всього — якщо хтось досі не зрозумів,— я багатій.
М’яч у повітрі вирішить долю університетського баскетбольного феномену, відомого під назвою «Березневе безумство». Дивно, якщо замислитися. Усі кров, піт і сльози, стратегії гри, вивчення суперників, тренування, безконечні години кидання м’яча в кошик на задньому дворі будинку, відточування дриблінгу й комбінацій на трьох гравців, тягання штанги, біг із прискоренням до цілковитого виснаження, роки в запрілих спортзалах на змаганнях усіх рівнів — від мінібаскетболу, ігор під егідою Католицької молодіжної організації, турнірів Спілки спортивних аматорів до старшої школи… ну, ви зрозуміли — усе це зводиться до простої фізики помаранчевої сфери, що просто зараз крутиться й летить у металеве кільце із сіткою.
М’яч або не влучить, і виграє Дюкський університет, або потрапить у кошик, і фанати Південного державного університету на радощах рознесуть стадіон. Актор Marvel навчався в Південному. Ми зі Сваґґом Дедді — у Дюкському. Вони обидва напружилися. Галасливий натовп замовк. Час уповільнився.
Нагадаю, хоча грає моя альма-матер, мені начхати. Я загалом не дуже розумію фанатизм у спорті. Мені ніколи не було цікаво, хто виграв, якщо я або мої близькі не брали участі в змаганні. Тому мені часто спадає на думку, чому для інших це так важливо?
Увесь цей час я зосереджений на ньому.
Тедді Лайонс. Один із численних помічників тренера команди Південного університету. Двометровий м’язистий здоровань, що має фермерське коріння. Великому Т — він любить, коли його так називають,— тридцять три роки, це його четверта робота в університетській спортивній команді. Наскільки я розумію, він чудовий тактик, але ще краще вміє вишукувати таланти.
Я чую сирену. Час вийшов, проте результат матчу досі невідомий.
На стадіоні так тихо, що я реально чую, як м’яч ударяється об кільце.
Сваґґ хапає мене за ногу. Супергерой Marvel притискає накачаний трицепс до моїх грудей, розвівши руки в очікуванні. М’яч ударяється об кільце раз, другий, третій — цей предмет наче дражнить натовп перед тим, як показати, хто житиме, а хто помре.
Я й досі дивлюся на Великого Т.
Коли м’яч прокочується обідком і падає на землю — беззаперечний промах — сектор фанатів «Синього диявола» вибухає. Периферійним зором я помічаю, що всі вболівальники на лавах Південного університету притихли. Мені не до вподоби слово «пригнічені» — воно дивне, але зараз дуже доречне. Усі фанати Південного завмерли й мають пригнічений вигляд. Кілька людей, спустошені й зі сльозами на очах, осідають на лави, усвідомивши факт поразки.