— І один це зробив.
— Біллі Рован. Ця частина — правда, яку я всім і розповіла. Він прийшов, скориставшися кухонними дверима.
— А далі що?
— Бейсбольна бита. Буквальна, не метафорична. Я заховала її біля холодильника. Біллі сидів за моїм кухонним столом. Я спитала, чи хоче він кока-коли. Він сказав: «Так, будь ласка». Такий увічливий, руки склав на колінах. Плакав. Казав, як йому шкода. Але я все спланувала. Він сидів до мене спиною. Я взяла биту й гахнула його по черепу. У нього все тіло здригнулося. Я вдарила ще раз. Він смикнувся на стільці й упав на лінолеум. Я била його знову й знову. Ця лють. Ця пекуча лють. Вона нарешті була нагодована — ви таке відчували?
Я киваю.
— Біллі лежав на підлозі. Стікав кров’ю. Очі заплющені. Я ще раз занесла биту над головою, як сокиру. Мені було так добре, містере Локвуд, розумієте? До того я гадала, що від таких дій мене знудить. Але, Боже мій, було навпаки. Я насолоджувалася. Я просто міркувала, скільки ще ударів знадобиться, щоб убити його, аж раптом з’явилася краща ідея.
— Яка саме?
Ванесса Гоґан знову посміхається:
— З’ясувати, що йому відомо.
— Резонно.
— Я зателефонувала Неро Станчу. Ми познайомилися на зустрічі для сімей жертв у Нижньому Мангеттені. Я попросила Неро, щоби він приїхав без супроводу.
Ми вдвох затягнули Біллі до підвалу, прив’язали до столу та привели до тями. Неро використовував електродриль із вузьким свердлом. Він почав із пальців ніг Біллі. Потім перейшов до щиколоток. Спочатку Біллі стверджував, що не знає, де решта — мовляв, усі розбіглися хто куди. Неро на це не купився. Знадобився певний час. Біллі любив Еді Паркер. Ви знали, що вони були заручені?
— Так, знав.
— Тож Біллі намагався триматися, але ставало тільки гірше. Розкриття правди було невідворотним. Біллі не знав про інших, але він та Еді переховувалися разом. Вони планували здатися в поліцію. І ви маєте рацію, містере Локвуд,— ці двоє не кидали коктейлів Молотова тієї ночі. Він зізнався, що вони планували це зробити, але коли автобус вилетів із дороги, то просто побігли. Біллі й Еді сподівалися, що якщо здадуться раніше, зможуть уникнути найгіршого, особливо якщо хтось із батьків буде готовий їх пробачити.
Ванесса Гоґан знову нудотно-солодко посміхається.
— Цією матір’ю, звісно ж, були ви.
— Безперечно. Щоб перестрахуватися, Біллі приїхав один розвідати ситуацію, залишивши Еді в будиночку на озері, що належав професору англійської мови з Університету штату Нью-Йорк у Бінґемтоні. Ми з Неро поїхали туди, закинувши Біллі в багажник. Знайшли Еді Паркер. Розпитали й дізналися, що вона не знає нічого — мене це розізлило ще більше. Я хотіла знайти їх усіх, але ставало очевидно, що швидко це зробити не вдасться. Тому ми покінчили з Біллі та Еді.
— А з тілами що зробили?
— Навіщо це вам?
— Просто цікаво.
Пані Гоґан зосереджено дивиться на мене, вивчає, а тоді махає рукою й каже надто веселим тоном:
— Ох, ну добре! У Неро були гарні контакти з Річчі Бі, головою банди, що жив у Лівінґстоні, і в того була піч у його величезному маєтку. Ми привезли тіла туди. Так усе й завершилося.
Я чекав приблизно такої історії, а їй було приємно це розповідати.
— Тобто двоє померли майже одразу,— кажу я.— За кілька років Лейк Девіс сама приходить до поліції. Також вона укладає угоду з Неро Станчем і розповідає про Лайонела Андервуда. Ви про це знали?
Ванесса супиться.
— Неро сказав мені, але постфактум. Мені це не сподобалось.
— Ви хотіли отримати їх обох?
— Звісно. Проте Неро сказав, що вбити людину у в’язниці не так легко, як це показують у кіно. По-перше, Лейк Девіс утримували у федеральному закладі. Він сказав, що це все ускладнює. Але чесно вам сказати — думаю, що Неро просто старомодний сексист. Убивати чоловіків? Без проблем. Але з Еді Паркер у нього шлунок не витримав. Я сама все зробила.
Я повільно киваю, намагаючись скласти пазли докупи, поки вона розповідає.
— Отже, це четверо з шести відповідальних.
— Так.
— А далі що? Жодних даних?
— Так, понад сорок років.
— А тоді хтось — можливо, на ім’я Ренді — приходить до Неро Станча з інформацією про те, де зараз Рай Штраус,— кажу я.— Неро надто старий і хворий, щоби щось зробити. Він прикутий до інвалідного крісла. Його влада вже чисто церемоніальна. Тепер головний його племінник, Лео, який проти такої вендети. Тому Неро телефонує вам. Можу показати вам три дзвінки, здійснені з родинної броварні Станчів до вашого дому зі стаціонарного телефону. Дротовий зв’язок, якщо дозволите так сказати, є ознакою старої школи.