Ми дивимося одне на одного.
— Та я припускаю, що ти не сама до цього додумалася, чи не так?
Патриція мовчить.
— Ти в бігах. У твого єдиного союзника Рая Штрауса їде дах. Матері ти зателефонувати не можеш. Ти, мабуть, не очікувала, що поліція її запідозрить і тепер вони не спускають із неї очей,— я складаю пальці куполом.— Я ставлю себе на твоє місце: ти в пастці, самотня, молода й розгублена. Кому ж телефонувати в такій ситуації?
Кузина переминається з ноги на ногу, мовчить, тому я відповідаю за неї.
— Бабусі.
Це мало для мене сенс із трьох причин. По-перше, бабуся любила Патрицію. По-друге, вона мала ресурси, щоб її захистити. І третє: бабуся зробила б усе, щоби вберегти сім’ю від скандалу, який стався б через викриття дядька.
Патриція киває.
— Так, бабусі.
Перш ніж засуджувати, подумайте — це не лише Локвуди такі. Сім’ї оберігають своїх. Ми всі це робимо. І не лише сім’ї. Ми всі захищаємо спільні інтереси, чи не так? І виправдовуємо все тим, що робимо це для «вищого блага». Церкви покривають злочини своїх священнослужителів і переховують їх у нових місцях. Благодійні організації та безжалісний бізнес добре знаються на тому, як філігранно приховати невідповідності, захистити себе, визначити найкращу конфігурацію, щоби мета виправдовувала засоби.
То чому хтось дивується, що сім’я чинить так само?
Мій дядько Олдріч змалку робив погані вчинки, і його за це ніколи не карали. Йому не допомогли з цим упоратися, хоча, чесно кажучи, таким людям неможливо допомогти.
Їх можна лише вгамувати.
— То що далі, Віне?
Що я там казав раніше? Немає зв’язку міцнішого за кровний, але немає й крихкішого за нього. Я думаю про те, що в нас із нею спільна кров у жилах. Чи є в мені щось від дядька Олдріча? Чи це робить мене схильним до насильства? А Патрицію? Це генетика? Дядько Олдріч просто мав пошкоджену хромосому, якийсь хімічний дисбаланс? Чи допомогла б йому серйозна терапія?
Не знаю, і мені абсолютно байдуже.
Тепер у мене є всі відповіді. Я просто не знаю, що з ними робити.
Розділ 36
Життя спливає у сірих тонах.
Це проблема більшості людей. Набагато легше бачити світ у чорно-білих кольорах. Хтось тільки хороший, а хтось виключно поганий. Іноді я зазираю в інтернет, твітер або інші соцмережі — на справжнє, уявне та фальшиве обурення. Екстремізм і обурення прості, безкомпромісні, вони привертають увагу. Раціональність і зваженість — це складно, виснажливо, приземлено.
Лезо Оккама працює у зворотному напрямку, коли йдеться про відповіді: якщо відповідь проста, вона хибна.
Я вас попереджаю. Вам не сподобаються деякі мої рішення. Не переймайтеся через це. Я й сам не знаю, чи правильний вибір зробив. Якби я був упевнений, то, згідно з моєю аксіомою, помилявся б.
———
Я приїжджаю в «Dakota», де на мене вже чекає ПТ. Я запрошую його додому, наливаю нам обом коньяку.
— Арло Шугармен помер,— кажу я.
ПТ мій друг. Я не дуже вірю в менторство, але якби вірив, то він був би для мене ментором. Він гарно до мене ставився і був справедливим.
— Ти впевнений?
— Мої люди зателефонували до крематорію, що співпрацює з церквою Святого Тимофія, там перевірили записи за 15 червня 2011 року. Вони також перевірили свідоцтва про смерть у районі Великого Сент-Луїсу за цю дату.
ПТ відхиляється на спинку шкіряного крісла.
— Чорт.
Я чекаю.
Він хитає головою.
— Я так хотів його знайти, Віне. Хотів притягнути до відповідальності.
— Я знаю.
ПТ піднімає склянку.
— За Патріка О’Меллі.
— За Патріка.
Ми цокаємося. ПТ знову відхиляється в кріслі.
— Я дуже хотів виправити цю помилку.
Я тримаю коньяк і кажу:
— Якби ви її зробили.
ПТ супиться.
— Що це означає?
— Ви були молодшим агентом.
— І що?
— І то було його рішення, чи не так?
ПТ обережно ставить свою склянку на підставку й дивиться на мене.
— Яке рішення?
— Не чекати на підкріплення, самостійно зайти у задні двері.
— Віне, що ти намагаєшся сказати?
— Ви картаєтеся. Сорок п’ять років звинувачуєте себе.
— А ти не картався б?
Я знизую плечима.
— Хто дав ту наводку?
— Анонімне джерело.
— Хто вам це сказав? Хоча це неважливо. Ви обоє приїхали до будинку, але спецагент О’Меллі вирішив не чекати на підкріплення.
ПТ дивиться на мене з-за своєї склянки.
— Він був переконаний, що не варто витрачати часу.