Він

Вона не порушувала цієї теми, а я не з тих людей, які заохочують когось відкрити душу.

Патриція міряє кроками кабінет.

— Зробімо крок назад і спробуймо подивитися на це раціонально.

Я чекаю, даю їй можливість зібратися з думками.

— Коли саме викрали картину?

Я називаю вісімнадцяте вересня й рік.

— Так, це за сім місяців до...— вона досі ходить кімнатою.— До вбивства тата.

— Радше вісім.

Я вже порахував це в гелікоптері.

Патриція зупиняється й розводить руками.

— Що за чортівня, Віне?

Я знизую плечима.

— Ти кажеш, що ті самі мужики, які вкрали картини, повернулися, убили тата й викрали мене?

Я знову знизую плечима. Я щось забагато знизую плечима, але намагаюся робити це з долею співчуття.

— Віне?

— Розкажи мені.

— Ти серйозно?

— Серйозніше за серцевий напад.

— Не хочу,— каже Патриція тихим голосом, що так на неї не схоже.— Останні двадцять чотири роки я намагалася це забути.

Я нічого не кажу.

— Розумієш?

Я мовчу.

— Можеш не гратися зі мною в таємничого мовчуна, добре?

— ФБР захоче, аби ти ідентифікувала вбитого барахольника.

— Я не зможу, я ж тобі казала. І яка тепер різниця? Він мертвий, чи не так? Усе, його немає, кінець.

— Скільки чоловіків увірвалося до будинку того вечора, коли тебе викрали?

Вона заплющує очі.

— Двоє.

Коли Патриція розплющує очі, я знову знизую плечима.

— От лайно,— каже вона.

 

Розділ 4

Ми вирішуємо поки що нічого не робити. Тобто це вирішує моя кузина Патриція — адже саме її життя може полетіти шкереберть, а не моє,— і я її підтримую. Вона хоче подумати про цю ситуацію та подивитися, яку ще інформацію ми можемо зібрати. Якщо ми відчинимо цю скриньку, зачинити її вже не вийде.

Я заходжу до батька, але він ще відпочиває. Я не турбую його. Більшість днів він нормально все розуміє, іноді — ні. Я йду до гелікоптера й полишаю маєток Локвудів. Скориставшися мобільним застосунком, домовляюся про зустріч із жінкою. Ми вирішуємо побачитись о дев’ятій вечора. Вона має кодове ім’я Аманда, я — Майрон, бо він відчуває до цього застосунку велику огиду. На моє прохання пояснити власну думку Майрон почав читати лекцію про глибинний сенс кохання, зв’язок, єдність, пробудження і прийняття когось іншого як частини свого життя.

Я слухав усе це зі скляним поглядом.

Майрон тоді похитав головою.

— Пояснювати тобі, що таке романтичне кохання,— це як навчати лева читанню: ніколи не вийде й хтось може постраждати.

Мені подобається.

До речі, у вас немає цього застосунку. І не може бути.

За годину я заходжу до свого офісу. Мій асистент Кабір на місці. Кабір — двадцятивосьмирічний американський сикх, він носить довгу бороду й тюрбан. Мені, мабуть, не варто про це говорити, бо Кабір народився в США й поводиться як найстереотипніший американець з усіх, кого я знаю. Але сам він каже: «Тюрбан, завжди треба пояснювати стосовно тюрбана».

Я заходжу до офісу.

— Є повідомлення?

— Купа.

— Від преси щось?

— Так.

— Тоді дай мені годину.

Кабір киває й подає мені пляшку води. Це холодний напій із новітніми молекулами НАД¹, що допомагають уповільнити старіння. Мені надали найсучаснішу сполуку, створену лікарем із довголіття, що працює в Гарварді. Їду ліфтом до особистого спортзалу в підвалі. У мене тут штанга, важка груша для боксу, пневматична груша, манекен для грепплінгу, дерев’яні тренувальні мечі (боккени), гумові пістолети, манекен для він-чунь із руками й ногами з твердої деревини, ну, ви зрозуміли, що маю на увазі.

Я тренуюся щодня.

Я працював із найкращими інструкторами рукопашного бою у світі. Навчався всіх бойових технік, що вам відомі — карате, ґунгфу, тхеквондо, крав-маґа, джиу-джитсу різних типів,— і купі інших, яких ви не знаєте. Провів рік у Сіємреапі, вивчаючи кхмерську бойову техніку бокатор; ця назва приблизно, але влучно перекладається як «бити лева». Два університетські літа я мешкав у Цзінхе-гу в Південній Кореї, опановуючи су-бак-до під керівництвом майстра-відлюдника. Я вивчаю удари, захоплення, підніжки, клінчі (хоча й не люблю їх), больові точки (не дуже помічні в справжній бійці), бій один на один, групові атаки, зброю всіх видів. Я влучно стріляю з пістолета (а також гвинтівки, хоча рідко застосовую це вміння). Я вправно працюю з ножами, мечами та лезами всіх видів. Хоча я обожнюю філіппінську форму боротьби калі-ескріма, але набагато більшого навчився в нашого підрозділу «Дельта»², що використовує елітний мікс стилів.

Я в спортзалі сам, тому роздягаюся до трусів — у мене «боксери», кому цікаво — і починаю відпрацьовувати кілька традиційних ката³. Рухаюся швидко. Між підходами роблю трихвилинні раунди з боксерською грушею. Це найкраще кардіотренування у світі. У молодості я тренувався по п’ять годин на день, зараз — мінімум годину. Більшість днів працюю з тренером, тому що досі маю жагу до навчання. Але не сьогодні.