Седі киває.
— Тобто поліція на нього нічого не має.
— Так і є.
— Йому й це зійшло з рук?
— Так здавалось.
— Здавалось?
— Повне ім’я Тедді — Тедді Лайонс. Знаєш такого?
Я стукаю вказівним пальцем по підборіддю.
— Щось таке чув.
— Він помічник тренера з баскетболу в Південному університеті.
— Справді? — я намагаюся не видати себе.
— Нам про це щойно повідомили. Учора ввечері після великої гри на Тедді напали. Побили його жахливо, він має дуже серйозні ушкодження.
«Побили». Вона каже в множині. Висновок — мене ніхто не підозрює.
— Поламані кістки, внутрішня кровотеча, якась серйозна травма печінки. Лікарі кажуть, що він ніколи не відновиться.
Я дуже сильно намагаюся не усміхатися. Це не дуже вдається.
— Ах, як шкода,— кажу я.
— Ага, я бачу, що ти дуже засмутився.
— А мав би?
— Він був наш, Віне.
Її погляд крізь окуляри — це пекло. Я бачу ту пристрасть, яка привернула мене до неї та її справи. Вона — діячка, язиком тріпати не любить. Ми в цьому схожі.
— Що ти маєш на увазі під «був наш»? Ти щойно сказала, що він вийшов сухим із води.
— Після того що сталось із Шерін, я знову зв’язалася з жертвами Тедді. Вони врешті-решт погодилися про все розказати. Шерін теж була готова розповісти свою історію на загал. Звичайно, це було б травматично. Тедді й так забрав у них надто багато.
— Гм.
Я відхиляюся назад і схрещую ноги. Таких наслідків я не передбачив. Я таке роблю рідко. Але... ні, урешті-решт Седі помиляється. Я кажу:
— Тоді виходить, що побиття Тедді їм допоможе.
— Ні, Віне, геть навпаки. Щойно ти наважуєшся... Це свого роду катарсис — дати відсіч, протистояти своєму кривднику. Але далі більше — ми запланували пресконференцію на час, коли Шерін випишуть із лікарні. Уяви: чотири жертви на сходах Капітолію штату розповідають свої історії. Ми домовилися з двома членами Асамблеї штату, які були готові вийти з нами. Це зруйнувало б репутацію Тедді — але важливіше те, що ці переконливі історії мали допомогти ухвалити законопроєкт, який ми розробили — Седі стукає по столу — усією цією фірмою. Два члени Асамблеї штату мали представляти його губернатору.
Я чекаю.
— А зараз усе це перетворилося на пшик.
— Чому?
— Чому що?
— Чому ви не можете розказати свої історії?
— Це не матиме такого сильного ефекту.
— Та ну. Звісно, матиме.
— Хтось напав на Тедді вчора вночі.
— І що?
— І те, що тепер він — жертва помсти.
— Але ти цього не знаєш. Можливо, він знову когось переслідував, але цього разу натрапив на сильну жінку.
— І вона відлупцювала його до напівсмерті?
— Або її сім’я, я не знаю,— я клацаю пальцями.— Або це могло бути пограбування, що не має стосунку до жінок.
— Та припини.
— Що?
— Ми в прольоті, Віне. Війна ще триватиме, але цю битву ми програли. Нам потрібно було співчуття публіки. Але наш монстр у комі. Хтось у твітері ляпне, що його побили жертви. Мати Тедді скаже, що пропащі жінки оббрехали її хлопчика та влаштували на нього полювання. Важливі не лише факти, Віне. Ми маємо виграти наратив.
Я обдумую почуте й кажу, можливо, без особливого ентузіазму:
— Мені шкода.
Хочу прояснити ситуацію. Мені не шкода, що я зробив із Тедді. Я шкодую, що не дочекався, поки відбудеться пресконференція. Седі має бути оптимісткою, але я, на жаль, ні. За законом притягнути Тедді не вдалося б. Він утратив би репутацію, можливо, теперішню роботу, але він також дав би відсіч — у найгірші способи. Обливав би брудом Шерін та інших жінок. Стверджував, що то він є жертвою їхніх переслідувань, а не навпаки,— і йому повірило б занадто багато людей. Саме проти цього бореться Седі.
Я вірю в Седі Фішер. Урешті-решт вона досягне свого. Але не сьогодні.
На годиннику 8:30 вечора. За пів години в мене зустріч, але я легко можу її скасувати.
— Можемо піти десь випити,— кажу я Седі.
— Ти серйозно?
— Так, і посумувати.
Седі хитає головою.
— Віне, я знаю, що ти намагаєшся бути добрим.
— Але?
— Але ти й гадки не маєш.
— Колегам не можна вийти випити, чи що?
— Не сьогодні, Віне. Я зараз поїду до лікарні — розповім Шерін, що трапилось.
— Можливо, їй полегшає? Тедді більше їй не нашкодить. Це ж має принести якесь заспокоєння?
Седі намагається щось сказати, але замовкає. Я бачу, що розчарував її. Вона плескає мене по плечу й виходить із кабінету.
Я перевіряю застосунок. Моя програма для побачень з іншими багатими людьми настільки глибоко в темній мережі, що нікому на зразок Тедді не вдасться створити фальшивого профілю. А якби хтось таки зміг, то ніколи не пройшов би системи безпеки. Я отримав повідомлення: «Користувач Аманда очікує на вас».