Великий Т мовчить.
Герой Marvel опускає своє гарне обличчя на руки. Сваґґ Дедді міцно мене обіймає.
— Це вікторія, Віне! — кричить він, а потім, трохи подумавши,— чи краще сказати «це вінкторія, Віне!»?
Я насуплюю брови, даючи йому зрозуміти, що сподівався на краще.
— Ну так, ти маєш рацію,— каже Сваґґ.
Я ледве його чую. Стоїть такий рев, що можна оглухнути. Сваґґ нахиляється ближче й каже: «У мене буде просто бомбезна вечірка!»
Він біжить святкувати з усіма. Натовп підхоплює його бурно й радісно. Я втрачаю Шелдона з поля зору. Кілька людей плескають мене по спині, проходячи повз, запрошують приєднатися, але я відмовляюся.
Я знову шукаю очима Тедді Лайонса, але його вже немає.
Ну, це ненадовго.
———
За дві години я знову його бачу. Він прямує до мене.
Тедді — це моя дилема.
Я збираюся, як то кажуть, завдати йому шкоди. Тільки так — жодних інших варіантів. Я поки не вирішив, що саме вчиню, але шкода його фізичному здоров’ю буде дуже серйозною.
Але не це є моєю дилемою.
Дилема — у який спосіб я це зроблю.
Ні, я не боюся, що мене спіймають. Я вже все спланував. Великий Т отримав запрошення на вечірку Сваґґа Дедді. Він заходить сюди, гадаючи, що це вхід для VIP-персон. Він помиляється. Насправді вечірка відбувається в геть іншому місці. Десь у коридорі гучно лунає музика, але це так, щоби пустити пил в очі.
На цьому складі тільки я та Великий Т.
Я в рукавичках. У мене зброя — як і завжди,— хоча не думаю, що вона знадобиться.
Великий Т наближається, тож повернімося до моєї дилеми: ударити його без попередження чи дати те, що дехто може вважати спортивним шансом?
Річ не в моралі, чесній грі чи чомусь такому. Мені начхати, як це сприйме широкий загал. Свого часу я брав участь у багатьох сутичках. Коли починаєш битися, правила швидко стають нікчемними. Кусай, штовхай, кидай піском, застосовуй зброю — що завгодно. Справжні бійки — це про виживання. Жодних призів чи похвали за спортивну вправність. Є лише переможець й переможений. Кінець. І всім начхати, чи була ця бійка «чесною».
Коротко кажучи, я готовий зненацька вдарити цю огидну істоту. Я не боюся — як то кажуть люди — «бути підлим». Насправді це й був мій початковий план: напасти на Великого T, коли він не буде готовий. Скористатися битою, ножем або руків’ям пістолета. Поквитатися з ним.
Чому ж зараз я вагаюся?
Бо вважаю, що поламати йому кістки — недостатньо. Я хочу зламати його дух. Якщо крутий хлопець Великий Т програє цей буцімто чесний бій мені — старшому, легшому й набагато красивішому (це правда) за нього, людині, що є живою ілюстрацією значення слова «зніжений»,— така поразка буде для нього принизливою.
Я дуже хочу, аби Великий Т це відчув.
Він лише за кілька кроків від мене. Я роблю вибір і йду назустріч, перегороджуючи йому дорогу. Великий Т зупиняється й супиться. Він якусь мить дивиться на мене. Я посміхаюся. Великий Т посміхається у відповідь.
— Я тебе знаю,— кидає він.
— Отакої.
— Ти був сьогодні на грі. Сидів навпроти мене.
— Точно,— відповідаю я.
Він простягає свою велику наче бейсбольна рукавиця долоню, щоби потиснути мою.
— Тедді Лайонс, але всі кличуть мене Великий Т.
Я не простягаю руки у відповідь. Я просто дивлюся на його долоню так, наче вона щойно вигулькнула із собачої дупи. Великий Т чекає мить, застигши на місці, а потім забирає руку, наче малу дитину, яку треба заспокоїти.
Я знову йому посміхаюся. Він прокашлюється.
— Якщо дозволиш…— починає він.
— Не дозволю, ні.
— Перепрошую?
— Щось ти тугуватий, Тедді, еге ж? — я зітхаю.— Ні, я тобі не вибачаю, тобі нема пробачення. Тепер доганяєш?
Тедді супиться знову.
— Якісь проблеми?
— Гмм. З чого ж мені почати?
— Що?
— Я міг би сказати: «Ні, це в тебе проблема — зі мною» або «У мене проблема? Та ніколи в житті!», ну щось таке, але насправді жодна з цих кмітливих відмовок мені не подобається.
Великий Т здається стурбованим. Одна його частина просто хоче відіпхнути мене з дороги. А інша згадує, що я сидів у ряду важливих осіб і, напевно, я якась шишка.
— Що ж, мені час на вечірку,— кидає Тедді.
— Ні, не час.
— Перепрошую?
— Нема ніякої вечірки.
— Ти маєш на увазі, що вечірка...
— Вечірка за два квартали звідси,— кажу я.
Він ставить руки в боки — тренерська поза.
— Це що за чортівня?
— Я надіслав тобі хибну адресу. Музика, яку ти чуєш,— це для відвернення уваги. Охоронець, що стояв на VIP-вході? Він працює на мене й ушився, щойно ти зайшов у двері.