Дівчина повільно кладе планшет на стіл і встає.
— Ну гаразд. Зараз гляну, чи вона вільна. Ваше ім’я?
— Мене звати Він.
Вона дивиться на мене. Я заспокійливо усміхаюся. Дівчина виходить.
Дзвонить телефон. Це Патриція. Не беру слухавки, натомість відписую повідомленням: «Усе пізніше розкажу».
Я поки не знаю, скільки інформації з того, що розповів мені ПТ, я можу повідомити Патриції, але це зачекає. Роби одну річ за раз, як казав мій батько, але сам він навіть стільки не завжди робив. Мені більше подобається, як мати Майрона говорила те саме, але так, щоби це звучало не гірше, ніж у Борщовому поясі: «Ти не можеш їхати на двох конях, якщо один позаду». Тоді вона казала мені про бабійство, тож її думка не дуже прижилася в мені, але я обожнюю Еллен Болітар та її мудрість.
Праворуч від себе бачу щось на зразок гральної кімнати — гірки, тунелі, пандуси, іграшки для жування. На стінах намальовано веселки. Підлогу викладено великими гумовими квадратами зеленого, жовтого, червоного й помаранчевого кольорів. У цьому місці барв більше, ніж у дитсадку.
До рецепції підходить великий чоловік у супроводі великого живота й насуплено на мене дивиться.
— Чим можу допомогти?
Я показую на гральну кімнату.
— Хіба собаки розрізняють кольори?
Він збентежений, але питає ще раз, цього разу більш роздратовано.
— То чим можу допомогти?
— Ви Джейн Дорчестер?
Пузаневі це не подобається.
— А я схожий на Джейн Дорчестер?
— Хіба що грудьми.
Жарт чоловікові не подобається.
— Якщо ви хочете записати свого собаку на перетримку...
— Не хочу.
— Тоді вам краще піти.
— Ні, дякую. Я хочу побачитись із Джейн Дорчестер.
— Вона не може.
— Скажіть, що я від міс Девіс. Міс Лейк Девіс.
Реакція чоловіка була приблизно такою, ніби я влучив йому ногою в живіт. Не маю жодних сумнівів. Він знає справжнє ім’я Джейн Дорчестер. Гадаю, це її чоловік Росс.
— Деббі,— кидає він молодиці з широкою усмішкою,— піди на задній двір допомогти з гідромасажними ваннами.
— Але тату...
— Іди, люба.
Тож Деббі на рецепції — одна з доньок Росса. Не дивуйтеся аж так сильно. Вихвалятися погано, але я експерт щодо дедуктивних міркувань. У мене вібрує телефон. Три короткі сигнали. Цікаво. Це означає, що в застосунку для знайомств хтось мені написав. Я маю спокусу подивитися просто зараз. Дуже рідко ініціатором зустрічі виступає не чоловік. Я заінтригований.
Але я згадую мудрість Еллен Болітар: один кінь попереду — один позаду.
— Вам краще піти,— каже пузань, коли Деббі виходить із приміщення.
— Ні, Россе, так не буде.
— Просто сідайте в машину і...
— Це вантажівка, а не машина. Дуже по-чоловічому, як думаєте?
— Ми не знаємо нікого на ім’я Лейк Девіс.
Я роблю свій фірмовий вираз обличчя — скептично веду бровою. Якщо зробити це правильно, фрази «Я вас прошу» можна не казати.
— Не знаємо,— наполягає Росс.
— Добре, тоді ви не будете заперечувати, якщо я піду до ЗМІ й розповім, що Лейк Девіс, знаменита підпалювачка з шістки із Джейн-стріт, зараз переховується в Західній Вірджинії під псевдонімом Джейн Дорчестер.
Росс ступає до мене, його живіт хитається.
— Слухайте,— каже він голосом кіношного крутого хлопця,— вона свій строк відсиділа.
— Я знаю.
— І це досі Сполучені Штати Америки.
— Це правда.
— Ми не зобов’язані з вами говорити.
— Ви, Россе, ні. А ваша дружина — так.
— Я знаю закон, друже, окей? Моя дружина не мусить говорити ні з тобою, ні з будь-ким іншим. Вона має права, зокрема право зберігати мовчання. От ним ми й скористаємось.
Його живіт так близько, що я відчуваю спокусу по ньому похлопати.
— А ви, я так розумію, рідко тренуєтеся, Россе?
Йому це не подобається, і я його розумію, адже міг би вигадати щось краще. Росс підходить ще ближче. Його пузо майже торкається мене. Він дивиться на мене звисока. Великі чоловіки часто припускаються цієї помилки.
— У вас є ордер? — питає Росс.
— Нема.
— Ви на приватній території. І в нас є права.
— Ви постійно це повторюєте.
— Що?
— Що у вас є права. Можливо, перейдемо до справи? Я не з правоохоронних органів. Вони мають дотримуватися правил. А я — ні.
— Не маєте...— він вражено хитає головою.— Ви це серйозно?
— Зараз усе поясню. Якщо Джейн відмовиться поговорити зі мною, я піду до преси й розкрию її особу як моторошної Лейк Девіс. Мені неважко. Але на цьому все не закінчиться. Я заплачу людям, щоби вони тинялися навколо вашого дому, цікавилися вашим бізнесом, цим висококласним собачим готелем, і діставали її запитаннями, куди вона не пішла б...