Я повертаюся до літака й починаю читати справу ФБР. Я називаю це «справа», але фактично це тека завтовшки майже десять сантиметрів із ксерокопіями сторінок. Дістаю свою ручку «Montblanc» і занотовую імена шістки із Джейн-стріт:
Рай Штраус
Арло Шугармен
Лейк Девіс (Джейн Дорчестер)
Біллі Рован
Еді Паркер
Лайонел Андервуд
Я дивлюся на імена й розумію: якщо із шести людей тільки одну (тепер уже двох, рахуючи Рая Штрауса) бачили — чи чули про неї — за всі сорок п’ять років, то припущення ПТ щодо їхньої долі, найвірогідніше, правильне.
Дуже ймовірно, що деякі з них, якщо не всі, мертві.
Або, можливо, і ні. Адже Рай Штраус якось примудрився виживати всі ці роки, аж доки його жорстоко вбили. Якщо йому вдалося переховуватись у центрі найбільшого міста країни, чому інші не могли ховатися в підпіллі?
Хай як це дивно, я не вірю у власне обґрунтування.
Одна людина могла би сховатися. Можливо, двоє. Але четверо?
Малоймовірно.
Я починаю з хронології та записую запитання:
Кого з них бачили після ночі з коктейлями Молотова?
У перший, другий і третій дні після нападу нікого із шістки із Джейн-стріт не бачили. Це доволі дивний факт, якщо згадати, що їх активно шукали. На четвертий день нарешті з’явилися результати — у ФБР отримали анонімний дзвінок, що Арло Шугармен переховується в закинутому будинку в Бронксі. На жаль, ми знаємо, чим це закінчилося — спецагента Патріка О’Мейлі застрелили на ґанку. Я нотую цей інцидент навпроти імені Шугармена, бо це вперше, коли його побачили після нападу з вибухівкою. Друга його поява, згідно зі словами Лейк Девіс,— Тулса в Оклагомі, де 1975 року він був як студент Університету Орала Робертса. Це я теж записую.
Це вся інформація про Шугармена. Третьої появи не було.
Переходжу до Біллі Рована. У справі ФБР написано, що після нападу його бачили лише раз, за два тижні по тому,— це була Ванесса Гоґан, мати однієї з жертв, Фредеріка Гоґана, сімнадцятирічного хлопця з Ґрейт-Нека, штат Нью-Йорк. Ванесса, благочестива побожна жінка, майже одразу після смерті свого сина виступила на телебаченні, аби сказати, що вона пробачила тих, хто завдав шкоди її юному синові Фредеріку.
— Певно, Бог хотів мого Фредеріка для вищої мети,— сказала тоді матір на пресконференції.
Я ненавиджу таке виправдання. Ще більше ненавиджу, коли все відбувається навпаки: коли людина, що пережила трагедію, стверджує щось на зразок: «Бог урятував мене, бо вважає, що я особливий / особлива для Нього»,— такий собі натяк на те, що Богові було начхати на тих, хто загинув. Проте я, напевно, не маю бути таким вимогливим до Ванесси Гоґан, молодої вдови, яка щойно втратила єдиного сина.
Я відволікся.
Відповідно до звіту ФБР, за два тижні після пресконференції Ванесси Гоґан, коли інтенсивність пошуків достатньо стихла, Біллі Рован, що також виріс у глибоко релігійній сім’ї, постукав у задні двері її будинку близько дев’ятої вечора. Вона тоді була на кухні. Біллі Рован нібито побачив її по телевізору й захотів вибачитись особисто, перш ніж піти в підпілля.
Ну добре. Я записую це навпроти імені Рована. Бачили його лише раз.
Тепер інші. Еді Паркер — жодної появи. Лайонел Андервуд — жодної появи. І, звісно, Штраус — жодної появи.
Я стукаю ручкою по губах й обмірковую. Припустімо, вони всі успішно переховувалися аж до цього часу. Чи справді я вірю в те, що вони жодного разу не виходили на зв’язок зі своїми рідними?
Не вірю.
Продивляюся справу й записую імена близьких родичів, яких потенційно маю змогу опитати. У Рая Штрауса є дуже знаменитий брат Сол — прогресивний юрист, що представляє знедолених у судах. Він — балакуча голова в телевізорі, але, з іншого боку, хто зараз не такий. Невже Рай ніколи з ним не контактував, живучи в одному місті цілих сорок років? Варто про це розпитати. Сол Штраус, наскільки я знаю, був гостем програми новин Гестер Кримштейн із безглуздою назвою «Злочини Кримштейн». Напевно, вона може нас познайомити.
Батьки Штрауса померли. Насправді з дванадцяти батьків шістки із Джейн-стріт живі тільки двоє — батько Біллі Рована й мати Еді Паркер. Записую їхні імена. Передивляюся інших братів і сестер, крім Сола Штрауса. Додається ще дев’ятеро людей, з яких двоє є родичами Лейк Девіс, тому вони мені не знадобляться. Записую імена до свого списку. Якщо матиму більше часу або допомогу, то розширю родинне дерево до дядьків, тіток і двоюрідних братів і сестер, але сумніваюся, що доведеться.