— От була б я молодша...— починає Кетлін.
— Або якби мені пощастило трохи більше,— відказую я.
— Та припини.
Я веду бровою. Це мій фірмовий вираз обличчя.
— Кетлін, не прибідняйся. Вечір тільки розпочався.
— От ти нахаба,— вона грайливо ляпає мене ганчіркою, яку востаннє прали за каденції Ейзенгавера.— Чарівливий і красивий, як чортяка. Але нахаба.
Праворуч від мене на стільці сидить Френкі — йому близько вісімдесяти, на ньому твідовий плаский кашкет. Із вух Френкі стирчать кучми волосся — наче в нього там ляльки тролів, вставлені боком. Ніс у нього не міг бути більш ідеальною картоплею, навіть якби його робив пластичний хірург. До сьогодні я був у «Malachy’s» разів п’ять — і Френкі завжди сидить на тому самому стільці за баром.
— Можна вас пригостити напоєм? — питаю його.
— Гаразд,— кидає він,— але уточню, що не вважаю тебе аж таким красивим.
— Та вважаєте,— відказую йому.
— Ну, можливо, але це однаково не означає, що в нас буде секс.
Я зітхаю.
— У цьому місці вмирають мрії.
Френкі це подобається.
Як я вже казав, «Malachy’s» — це справжній старий бар: тут погане освітлення, брудні пофарбовані дерев’яні панелі, мертві мухи у світильниках і настільки постійний контингент, що іноді важко зрозуміти, де закінчується відвідувач і починається стілець. Над баром висить вивіска: «ЖИТТЯ — ЧУДОВЕ. І ПИВО ТЕЖ». Мудрість. Постійні гості бару змішуються з новачками, і тут панує майже що завгодно, але тільки не претензійність. Тут є два телевізори — з кожного боку барної стійки. На одному екрані програють «Нью-Йорк Янкіз», на іншому — «Нью-Йорк Рейнджерс». Ніхто в «Malachy’s» особливо не стежить за обома іграми.
У меню — стандартні барні позиції. Френкі наполягає, щоб я замовив курячі крильця. Мені виносять таріль жиру, у якому лежать кілька кісточок. Я підсуваю страву Френкі. Ми теревенимо. Старий розповідає, що зараз у нього четверта дружина.
— Я її дуже сильно кохаю,— каже мені Френкі.
— Вітаю.
— Звісно, я любив інших трьох так само сильно. Я й досі їх кохаю,— на очах Френкі виступають сльози.— Це моя проблема — я надто захоплююсь. А потім приходжу сюди, щоби забутися. Розумієш, про що я?
Я не розумію, але кажу «так». Із колонок лунає пісня «True» у виконанні гурту Spandau Ballet. Френкі починає підспівувати: «Це — звук моєї душі, це звук...». Він зупиняється й повертається до мене.
— Віне, ти був колись одружений?
— Ні.
— Розумно. Чекай, ти гей?
— Ні.
— Не те щоби мене це хвилювало. Можеш сказати чесно. Мені тут багато геїв подобаються. Вони зменшують конкуренцію за дамочок, розумієш?
Я питаю його, як довго він навідується до «Malachy’s».
— Перший раз це було 12 січня 1966 року.
— Як точно,— кажу я.
— Це був найважливіший день у моєму житті.
— Чому? — мені щиро цікаво.
Френкі піднімає три кострубаті пальці.
— Три причини.
— Розказуйте.
Він загинає безіменний палець.
— По-перше, тоді я наткнувся на цей бар.
— Резонно.
— По-друге,— старий загинає середній палець,— тоді я женився на моїй першій дружині Есмеральді.
— Ви прийшли до «Malachy’s» у день свого весілля?
— Я женився,— каже він, наголошуючи на «женився».— Чи можна звинуватити чоловіка через бажання накотити чарку міцного перед процесом?
— Я не звинуватив би.
— Моя Есмеральда була така красуня. Велика, як сарай. На ній була яскраво-жовта весільна сукня. На наших фото з того дня я здаюся крихітною планетою на орбіті гігантського сонця. Але красуня.
— А третя причина? — питаю я.
— Ти, певно, надто молодий, але, можливо, бачив телешоу «Бетмен»?
— О, так,— кажу я, а собі думаю, що це доля.
Ми з Майроном дивилися кожну серію мінімум мільйон разів. Я киваю.
— Адам Вест, Берт Ворд...
— Точно. Загадник, Пінгвін, а про Джулі Ньюмар у ролі Жінки-кішки я й починати не буду. Я відірвав би Есмеральді праву руку й бив би нею себе, аби лиш понюхати волосся міс Ньюмар. Без образ.
— Не ображаюсь.
— А сьогодні в нас оці,— він ставить лапки в повітрі,— актори з «методами», які скидають понад сорок кілограмів чи що там вони роблять, аби зіграти Джокера? Цезар Ромеро не потурбувався навіть поголити вуса — просто наклав на них грим. Оце, друже мій, була акторська гра.
Цілком погоджуюсь.
— А третя причина?
Він пирхає.
— А я думав, ти фанат.