Він

— Гадаю, цей гість урешті-решт пішов?

— Якщо і так, то на записах цього немає.

Я відкидаюся на спинку й складаю пальці куполом.

— Ми завершили? — питає охоронець.

— У вас є запис того, як пожилець виходить із будівлі?

— Що?

Я показую на монітор.

— Перед тим як зустрітися з цим гостем, я припускаю, покійний вийшов із будинку.

— А, так, вийшов.

— Можете показати запис?

— Секунду.

На цьому відео ще менше подій. Штраус у худі з каптуром на голові, голова опущена. Помічаю, що він поспішає. Перевіряю час — це було за сорок дві хвилини до повернення з убивцею. У мене в голові все складається.

— Ви сказали, що він ніколи не виходив у денний час, чи не так?

— Принаймні такого ніхто не пам’ятає.

— Тобто це,— я показую на Штрауса, який виходить удень,— незвично?

— Так, можна й так сказати. Відлюдник зазвичай виходив дуже пізно вночі.

Мене це зацікавлює.

— Наскільки пізно?

— Вам краще спитати Гормуза — це нічний охоронець. Але загалом далеко за північ.

— Гормуз сьогодні працює?

— Так. Ой, хтось із пакунками зайшов. Вибачте, відлучуся,— і він відходить.

Я виймаю телефон і набираю ПТ.

— Ваші люди знайшли телефон у квартирі Штрауса? — питаю його.

— Ні.

— А стаціонарний?

— Ні. Чому питаєш?

— Маю одну теорію.

— Розповідай.

— Хтось зателефонував Штраусові та сказав щось, що того дуже стривожило. Можливо, що його прикриття стало відомим,— ми можемо лише здогадуватись. Але йому хтось зателефонував і сказав щось настільки тривожне, що відлюдник вийшов із квартири в денний час. Я підозрюю, що його підставили.

— Як?

— Убивця зателефонував Штраусові та сказав щось, на що той обов’язково мав би зреагувати. Штраус вийшов із будинку, убивця його перехопив, узяв на приціл і примусив привести до помешкання.

— А там убивця приковує його до ліжка та вбиває.

— Так.

— Але Вермера не чіпає. Чому?

— Очевидна відповідь — що його вбили не за вкрадене полотно.

— А через що тоді?

— Може бути купа причин. Але гадаю, найочевиднішу ми знаємо.

— Хижа жаху,— каже ПТ.

Ми мовчимо хвилину.

— Бюро ще не дійшло до цієї версії, Віне.

Я мовчу.

— Вони досі не знають, чому твою валізу знайшли на місці вбивства. А коли дізнаються, то їм треба буде надати алібі для твоєї кузини. І для тебе.

Я киваю сам собі — він правильно аналізує.

— Імовірно, Рай Штраус якось був причетний до Хижі жаху.

Його голос дуже серйозний.

— Гадаю, так і є.

Я відчуваю дрож у шиї.

— Тому мені цікаво.

— Цікаво що?

— Усі завжди вважали, що мій дядько Олдріч і кузина Патриція були випадковими жертвами злочинців. Олдріча вбили, щоби викрасти Патрицію в хижу.

— А зараз ти так не вважаєш?

Я суплюся.

— А ви подумайте, ПТ. Це не може бути випадковістю.

— Чому?

— Бо в Штрауса висів Вермер.

ПТ секунду обмірковує.

— Ти маєш рацію. Це не може бути випадковістю.

— І це означає, що Патриція — не випадкова жертва. Прийшли конкретно по неї.

Ми обоє замовкаємо.

— Дай знати, чим тобі допомогти, Віне.

— Бюро аналізуватиме ці записи з камер спостереження, чи не так?

— Так, але якість у них — лайно. І це вже багато років муляє мені, наче скалка в дупі,— якого біса всі камери висять так високо? Усі злочинці це знають — і просто опускають голови.

— То на нього більше нічого немає?

— Вони ще аналізують, але зараз можуть сказати тільки те, що він худий, невисокий на зріст, лисий.

— Тоді найважливішим буде переглянути записи з камер сусідніх будівель,— кажу я ПТ.— Нам треба зрозуміти, куди Штраус ходив, вийшовши з «Beresford», і кого він зустрів.

— Зрозумів. Ти зараз куди?

Я дивлюся на годинник. Досить роботи на сьогодні. Мої думки швидко зосереджуються на рейтингу 9,85.

— У Saks на П’ятій авеню.

———

 Я підходжу до Saks, коли дзвонить телефон. Це Найджел телефонує з маєтку Локвудів.

— Ваш батько почув про Вермера,— каже Найджел.— Також він дізнався, що ваша двоюрідна сестра Патриція приїжджала до нас.

Я чекаю.

— Він хоче вас побачити. Каже, що це терміново.

Я штовхаю двері й заходжу до Saks у відділ чоловічих костюмів.

— Терміново — це сьогодні?

— Ні, це завтра зранку.

— Добре.

— Одне прохання, Віне.

— Кажи.

— Не засмучуйте батька.

— Окей. Як він узагалі, Найджеле?

— Дуже схвильований.

— Через Вермера й Патрицію?

— Так,— каже Найджел і кладе слухавку.

Я проходжу в цокольний поверх Saks і минаю ювелірний магазин Vault.