Чоловік, що сидить у мене на спині,— кремезніший, накачаніший, але я розумію, що більшою загрозою є той, що тримає мене на мушці.
Я не рухаюся. Намагаюся розігнати туман у голові, але нічого не виходить. Я почуваюся загубленим, пливу за течією.
А потім здоровань на моїй спині дивує мене ударом по нирках.
Це нагадує вибух, розрив бомби, гарячі леза, що ріжуть мої внутрішні органи. На якусь мить біль паралізує мене. Кожна частина тіла страждає, хочеться заховатися і знайти полегшення.
Здоровань злізає з мене й дає змогу корчитися від болю. Я відкочуюся до перегородки між кабіною та фургоном. Озираюся на двох моїх викрадачів.
Коли вони знімають лижні маски, дві думки — обидві погані — вражають мене водночас.
По-перше, якщо вони дозволяють мені бачити їхні обличчя, то не планують залишати мене живим.
По-друге — я впевнений, бо схожість надто виразна,— це брати Тедді «Великого Т» Лайонса.
Я намагаюся не рухатися, бо будь-який рух — це мука. І не дихати — з тієї ж причини. Заплющую очі, сподіваючись, що вони подумають, ніби я знепритомнів. Зараз нічого не можна зробити. Найбільше мені потрібен час. Трохи часу без ударів, щоби відновитися настільки, аби дати відсіч.
Як я міг би протистояти? Гадки не маю.
— Завершуй це,— каже більший брат, який сидів у мене на спині, своєму добре натренованому родичу з пістолетом.
Той киває та цілиться мені в голову.
— Чекай,— кажу я.
— Ні.
Я раптом пригадую, коли Майрон так само, як і я зараз, лежав в якомусь фургоні. Тоді він теж попросив нападника зачекати, і той чоловік також сказав «Ні». Я тоді їхав за ними в автівці й слухав цю розмову завдяки ввімкненому телефону Майрона. Коли я почув, що викрадач відмовився, і зрозумів, що мій друг не зможе викрутитися, натиснув на педаль газу та врізався своєю машиною в задню частину фургона.
Дивно, які спогади приходять у критичних обставинах.
— Даю мільйон кожному з вас,— кажу я.
Вони зупиняються.
Кремезніший брат кидає:
— Ти нашкодив нашому брату.
— А він нашкодив моїй сестрі,— відповідаю я.
Вони перезираються. Я, звісно, брешу, хоча існує чимало прихильників ідеї, що в глобальному сенсі всі люди — брати та сестри. Проте ця неправда, як і пропозиція мільйона кожному, змушує їх вагатися. Це все, що мені зараз потрібно,— виграти трохи часу.
Інших варіантів я не маю.
Здоровань каже:
— Шерін — твоя сестра?
— Боббі, ні,— зітхає брат із пістолетом.
— Вона в лікарні. Ваш брат нашкодив багатьом жінкам.
— Фігня. Вони просто брехливі суки.
Брат із пістолетом каже:
— Боббі...
— Ні, чуваче, він має знати це перед смертю. Це лайно собаче. Усі ці сучки запали на Тедді. Він красивий мужик. Вони хочуть його заарканити, розумієш, про що я? Закрити на замок, одружити на собі. Але Тедді — принаймні до того як ти напав на нього ззаду й зробив із нього котлету — багато гуляв. Він не хоче осідати. Коли дівки не отримують від нього обручки, вони раптом усі скаржаться на нього. Чому вони не скаржаться одразу? Чому вони добровільно йдуть із ним на побачення?
— Я не напав на нього ззаду,— кажу я.
— Що?
— Ти сказав, що я, цитую, «напав на нього ззаду й зробив із нього котлету». Усе було не так. Ми билися один на один — і він програв.
Великий Боббі глузливо пирхає:
— Ага, так я і повірив. Поглянь на себе.
— Можемо з цим зараз розібратися.
— З чим?
— Зупиняєш фургон десь у безлюдному місці. Ти знаєш, що я неозброєний. Ми з тобою б’ємося, Боббі. Якщо виграю я — ви мене відпускаєте. Якщо ти — тоді мені смерть.
М’язистий Боббі обертається до брата з пістолетом.
— Трею?
— Ні.
— Та ну, Трею. Дай мені відірвати йому голову.
Трей пильно дивиться на мене. Його не обманеш. Він знає, на що я здатен.
— Ні.
— А щодо мільйона доларів? — питає Боббі.
У мене досі плями перед очима. У голові паморочиться, усе болить. Краще за ці кілька секунд мені не стало.
— Він нам бреше, Боббі. Два мільйони — це блеф.
— Але...
— Він не може залишити нас живими,— пояснює Трей,— так само, як ми не можемо залишити живим його. Щойно ми його відпустимо, він на нас полюватиме. Це не про поліцію — нам доведеться просто все життя ходити й озиратися. Він за нами повернеться, підключивши для цього всі свої ресурси.
— Але ж ми можемо спробувати отримати гроші, хіба ні? Він може якось їх переказати, а потім — куля в лоб.
Коли Трей хитає головою, я усвідомлюю, що в мене закінчилися час і варіанти.