Парадом керувала моя бабуся.
Я хотів би з нею поговорити. Вона знала б, що робити. Бабуся досі жива, але їй дев’яносто вісім і вона вже рік не розмовляє. Проте я знаю, де потрібна мені відповідь — у винному льосі.
Коли я починаю спускатися сходами, то чую, як Найджел запитує:
— Куди ви йдете?
— Ти знаєш.
— Думаю, буде краще, якщо ви залишите це в спокої, Віне.
— Так, ти вже казав.
— А ви однаково не слухаєте.
Я знизую плечима й цитую Майрона:
— Люби мене за всі мої недоліки.
Винний льох у маєтку Локвудів спроєктовано за зразком оригіналу в шато Сміт-О-Лафіт. Стіни кам’яні, стеля склепінчаста. Пляшки, дерев’яні бочки, дубові полиці. У приміщенні завжди підтримуються температура 13 °С і відносна вологість 60 %.
Я минаю колекцію — деякі пляшки тут коштують тисячі доларів. У дальньому правому кутку на найвищій полиці намацую пляшку «Krug Clos d’Ambonnay» і тягну її. Двері відчиняються, і я опиняюсь в іншому приміщенні. Так, це таємна кімната, якщо хочете, і ця таємничість може здатися дещо надмірною, але я вважаю, що моя бабуся просто хотіла мати нормальне робоче місце подалі від сторонніх очей, проте близько до вина.
Уздовж усіх чотирьох стін стоять двометрові шафи з документами.
Мене не лякає велика кількість паперової роботи. Насправді я почуваюся тут наче вдома. Однією з причин, чому ми з Майроном така гарна команда, є те, що він бачить загальну картину, тоді як я більше орієнтований на деталі. Він мрійник. А я реаліст. Він має дивовижну здатність бачити кінцевий результат. А я більш працьовитий.
Я не шукаю легких шляхів і здійснюю марудну роботу. Величезна її частина полягає в тому, щоб уважно розглядати найдрібніші деталі різних корпорацій, вивчати всі грані бізнесу, розуміти їхні плюси й мінуси, їхні входи та виходи, перш ніж давати рекомендацію щодо купівлі чи продажу.
Попри твердження деяких сильних цього світу, з такими вміннями не народжуються.
Тому я дуже поважаю належну ретельність.
Більшість моєї родини, особливо моя люба бабуся, такі самі. Вона ретельно вела документацію родини. Тут, в її улюбленому святилищі, лежать свідоцтва про народження, старі паспорти, генеалогічні дерева, плани на певні періоди, календарі, банківські виписки, щоденники, фінансові нотатки тощо, які вона збирала з 1958 року. У центрі кімнати розташовуються квадратний стіл, на якому лежать юридичні блокноти й гостро заточені олівці «Ticinderoga», та чотири стільці. Я починаю переглядати файли. Роблю нотатки. Дуже багато документів написано бабусею, і хоча я не сентиментальна людина — не виставляю сімейних світлин і рідко ностальгую,— у почерку, особливо бабусиному, є щось настільки особисте, чистота й послідовність її скоропису, краса, утрачене мистецтво та індивідуальність, що я не можу не відчувати її присутності.
Я копаюся в минулому родини. І гублюся в ньому. Мій розум хоче одразу перестрибнути до висновків, але я опираюся цій спокусі. Знову ж таки, це сильна сторона Майрона — він здатен все робити спонтанно, без плану, недбало, але геніально. Він може тримати в голові десятки ідей. А я ні.
Я вповільнююся. Потрібно знайти документи для підтвердження. Я маю побачити дані на власні очі, на сторінці — лише тоді все набуде сенсу. Мені необхідна дорожня карта.
І от, за кілька годин, мої пазли починають складатися в картинку.
Я чую кроки. Піднімаю очі — до кабінету заходить моя двоюрідна сестра.
— Найджел сказав, що ти тут.
— А я саме тут.
— Хіба ти не маєш відпочивати?
— Ні.
— То ти вже в порядку?
— Усе добре, можемо перейти до справи?
— Дідько, я ж просто намагалася бути ввічливою.
— Ти знаєш, що я це ненавиджу,— кидаю я Патриції.— Ти знаєш, скільки років твоїй матері?
Патриція веде бровою.
— Перепрошую?
— Коли твої мати й батько приїхали з Бразилії, родина не повірила, що Алін двадцять років, як казав Олдріч. Батько Найджела найняв детектива у Форталезі. Його фінальне припущення — їй мало бути чотирнадцять чи п’ятнадцять років.
Патриція не рухається.
— Ти про це знала?
— Так.
Навіть не знаю, чи здивований я цим фактом.
— Віне, то були сімдесяті.
Ті самі аргументи, що й у мого батька. Дуже цікаво чути це від його племінниці.
— Я не збираюся засуджувати твого тата. Зараз ідеться не про законність, етику чи мораль.