Показую Патриції штамп із Бразилії у старому паспорті дядька Олдріча.
— Чекай, бабуся зберегла його старий паспорт?
— Так, як і всі наші старі паспорти.
Патриція вражено хитає головою. Потім опускає очі на світлину свого батька в документі. Паспорт було видано 1971 року, коли дядькові було дев’ятнадцять років. Вона схиляє голову вбік, роздивляючись чорно-біле фото. Олдріч був гарним юнаком. Як і більшість чоловіків родини Локвудів.
— Тато казав мені, що прожив у Південній Америці три роки,— задумливо говорить Патриція.
— Це видається правдою. Продивився паспорт — там видно, що він подорожував Болівією, Перу, Чілі, Венесуелою.
— Це його змінило.
Це теж не запитання, тому не бачу сенсу відповідати.
— Він там зробив багато гарних справ. Заснував школу.
— Так, схоже на те. Судячи з паспорта, він повернувся до Штатів у грудні 1976 року.
— Грудні?
— Так.
— Мені казали, що раніше.
— Звісно.
— То моя мати була вагітна мною,— каже Патриція.
— Ти не знала?
— Ні. Але це не має значення,— вона зітхає та відхиляється на спинку стільця.— Віне, у цьому є якийсь сенс?
— Так.
— Бо ми зараз дійшли до 1976 року. Картини викрали з Гаверфорда в середині дев’яностих, чи не так? Я не бачу тут жодного зв’язку.
— А я бачу.
— Розкажи мені.
— Ключовий момент — від’їзд твого батька з Нью-Йорку до Сан-Паулу.
— І що не так?
— Твій батько тоді був студентом Нью-Йоркського університету. Він ще не випустився. У нього ніби все було нормально. Але раптом у квітні, менш ніж за два місяці до кінця семестру, він вирішив поїхати у свою закордонну місію. Мені це здається дивним, а тобі?
Патриція знизує плечима.
— Батько був багатим та імпульсивним. Можливо, не так і гарно в нього все виходило того семестру, може, він просто хотів відрахуватися.
— Гіпотетично так.
— Але?
— Але він поїхав 14 квітня 1973 року.
— І що?
У мене на телефоні відкрито стару статтю. Навіть я відчуваю холод по спині, показуючи її Патриції.
— А то, що шістка із Джейн-стріт скоїла вбивства двома днями раніше — 12 квітня 1973 року.
———
Патриція швидко ходить кабінетом.
— Я не розумію, що ти хочеш сказати, Віне.
Вона розуміє. Я чекаю.
— Це може бути збіг.
Я не веду бровою. Не суплюся. Просто чекаю далі.
— Віне, скажи щось.
— Це не може бути збігом.
— Чому, чорт забирай?
— Твій батько тікає до Бразилії одразу після вбивств, скоєних шісткою із Джейн-стріт. За двадцять років наші безцінні картини опиняються в руках лідера шістки. Потрібні ще якісь аргументи? Добре. На місці вбивства Рая Штрауса ми бачимо валізу, яку тебе примусили спакувати, коли викрадали після вбивства твого батька. І вишенька на торті — Найджел заснував підставну компанію, за допомогою якої Рай Штраус купив квартиру — тепер місце вбивства — і яка сплачувала всі його рахунки. Достатньо?
Патриція підходить до мене.
— То що ти хочеш сказати? Мій батько був у шістці із Джейн-стріт?
— Я не знаю. Я просто продовжую викладати факти.
— Що ще?
— Я знаю барменшу з «Malachy’s», що була в стосунках із Раєм. Вона розповіла, що той часто їздив до Філадельфії.
— Отже, якщо я правильно тебе розумію, ти вважаєш, що мій батько був частиною шістки із Джейн-стріт. Він утік. Наша родина заплатила Раєві Штраусу за мовчання — припускаю, про роль батька. Іншим ми теж заплатили?
— Не знаю.
— Ти хіба не казав, що розмовляв із кимось з учасників? Лейк якось там.
— Лейк Девіс.
— Вона не знає?
— Можливо, але я не впевнений, що вона сказала б, особливо якщо сама отримувала гроші. Ще Лейк говорила, що жінки в шістці були на другорядних ролях, тому вона може просто не знати.
— Але мій батько мертвий,— каже Патриція.
— Так.
— То навіщо комусь досі платити за те, щоби його репутація залишалася чистою?
А тепер я веду бровою.
— Ти щойно приїхала в маєток Локвудів. Тобі справді потрібно про це питати?
Вона замислюється.
— Припустімо, ти маєш рацію. Можливо, мій батько був якось причетний до шістки із Джейн-стріт.
Я цього не казав і не висновував, але не сперечаюся.
— Навіщо викрадати Вермера й Пікассо за стільки років по тому? І як це стосується вбивства батька чи того...— Патриція затинається.— Що зі мною сталося?
— Я не знаю.
— Віне?
— Що?
— Можливо, ми вже знаємо достатньо.
— Що ти маєш на увазі?
— Я створила благодійну організацію на історії нашої сім’ї. Суттєвою частиною легенди є те, що мій батько допомагав бідним у Південній Америці, а я хотіла продовжити його справу. І от раптом відкривається, що вся ця історія — брехня.