— Якщо дозволите йти не за алфавітом, скажу, що нічого нового про Лайонела Андервуда нема.
І він перекладає теку до стосу. Тепер у нас лише одна.
Арло Шугармен.
Я дивлюся на Кабіра. Він усміхається.
— Це дуже цікаво.
— Кажи.
— Ви вже знаєте, що про Арло Шугармена роками не було жодних даних відколи він убив агента ФБР. Але, звісно, ви отримали якусь інформацію про нього від Лейк Девіс.
— Про те, що він був у Тулсі,— уточнюю я.
— Саме так. Якщо зовсім конкретно, Лейк вам розповіла, що Шугармен видавав себе за студента Університету Орала Робертса. Ви ж не казали про це ПТ?
Я хитаю головою.
— Добре. Виходячи з того, коли Лейк була в бігах, я припустив, що вона та Рай могли перетинатися з Арло приблизно між 1973 і 1975 роками. Про всяк випадок я розширив часові рамки до 1977 року — якщо Арло раптом замаскувався під першокурсника й залишився там на чотири роки.
— І що?
— І тоді я почав копати. Сторінка випускників цього університету вражає. Тож я розпочав із неї,— він нахиляє голову.— Ви знали, що там навчалася Кеті Лі Ґіффорд?
Я мовчу.
— Я змінив світлини Арло у фотошопі. На всіх відомих зображеннях у нього довге волосся й борода — трохи схожий на мене, якщо так подумати, чи не так?
— Справді.
— Якщо подумати, то це було б чудове маскування.
— Що саме?
— Тюрбан. От тільки ви всі просто жахливо його зав’язуєте. Коротко кажучи, за допомогою програми я зробив Арло чисто виголеним і з коротким волоссям. Я маю на увазі, що Університет Робертса — це не те місце, де шанували радикалів, чи не так? Потім я зв’язався з кількома випускниками тих років і викладачами. У них активні групи у фейсбуці, і мені багато хто відповів. Більшість нічого корисного не сказали, але двом людям чоловік на фото здався схожим на якогось Ральфа.
— У Ральфа було прізвище?
— Саме в цьому була проблема. Вони не знали. Усе було дуже туманно, що, як мені здається, і потрібно, коли ти переховуєшся. Проте в мене було ім’я. Я знав роки, коли він, можливо, навчався в університеті. Тож моїм наступним кроком було дістати щорічні альбоми за ті роки.
— Знайшов?
— Так.
— Як?
— В електронному варіанті. Усе є на вебсайті, повні скани кожної сторінки з усіх щорічних альбомів. Із середніх шкіл і коледжів. Їх усі можна побачити, якщо заплатити. Якщо заплатити трохи більше, вам надішлють повну відскановану версію.
Кабір випробовує моє терпіння.
— То ти шукав людину на ім’я Ральф?
— Так, на світлинах. Було кілька Ральфів, і жоден не схожий на Шугармена.
— Імовірно, він був достатньо розумним, щоб пропустити день, коли всіх фотографували.
— Думаю, так. Я не занадто довго це розповідаю?
— Було б добре, якби ти пришвидшився.
— Добре, до суті: це звучатиме заплутано, але я запустив пошук із розпізнавання облич на всіх сторінках, і програма видала ось це.
Кабір бере теку Арло Шугармена й дістає чорно-білу світлину.
— Сторінка 138 щорічного альбому Університету Орала Робертса за 1974 рік.
Він передає мені світлину. Заголовок — «Театральні моменти», п’ять фото на двох сторінках. На одній — жінка з ангельськими крилами, на іншій — щось подібне до сцени на балконі з «Ромео і Джульєтти». Ще на одній чотири чоловіки в середньовічних костюмах грають на музичних інструментах і співають.
Другий праворуч, із мандоліною,— Арло Шугармен.
— Ого,— виривається в мене.
На цій старій світлині Арло в окулярах із чорною оправою — їх не було на жодному фото, які я вже бачив. Він чисто поголений, кучеряве волосся коротко підстрижене. Упізнати Арло важко, якщо не придивлятися, але підозрюю, програма розпізнавання саме це й зробила.
— Тож я знайшов студента, який ставив цю п’єсу. Його звуть Френ Шовлін, працює в мегацеркві в Г’юстоні. Хороший чоловік. Пам’ятає Ральфа як Ральфа Льюїса. Цікаво, що в тій групі був Ральф Льюїс, але він хворів і, здається, зовсім не ходив на заняття. Я думаю, Арло просто використав його ім’я.
— Резонно.
— Єдине, що пам’ятає Шовлін про Ральфа,— той зустрічався з дівчиною на ім’я Елена. Я її знайшов — тепер вона Елена Рендольф. Розлучена, володіє салоном краси в Рочестері, Нью-Йорк. Я їй телефонував, але щойно згадав Ральфа Льюїса, вона кинула слухавку. Я перетелефонував, але вона відмовилася говорити.
— Цікаво. Припускаю, що ти вже провів пошук за іменем «Ральф Льюїс»?
Кабір киває:
— Нічого не знайшов.
Не дивно. Найпевніше, Шугармен не раз змінював ім’я протягом цих років. Є варіант, що ім’я Ральфа він собі офіційно не брав, а просто користувався ним у Тулсі, знаючи, що плутанина зі справжнім Ральфом Льюїсом дасть йому вислизнути з поля зору. У наш час це було б важко зробити — університети відслідковують студентів і більше переймаються безпекою, але в сімдесятих можна було просто зайти в студентське містечко, прийти на лекцію — і ніхто нічого не запідозрив би.